Постанова
Іменем України
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 202/29187/13-ц
провадження № 61-2534св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 23 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 05157, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 24 000 доларів США під 17 % річних з кінцевим терміном повернення до23 квітня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 23 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 05157, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки. Крім того, 20 жовтня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" уклали договір поруки № 167, за яким поручитель зобов`язався перед кредитором нести відповідальність за виконання позичальником договірних зобов`язань у розмірі 10 000 грн. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 28 травня 2013 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 47 313,82 доларів США, що еквівалентно 378 183,08 грн, з яких: 15 713,78 доларів США - тіло кредиту, 23 405,17 доларів США - проценти, 8 194,87 доларів США - пеня. Враховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 48 565,38 доларів США, що станом на 28 травня 2013 року еквівалентно 378 183,08 грн; стягнути з усіх відповідачів в солідарному порядку 10 000 грн.
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 05157 в сумі 47 313,82 доларів США, що станом на 28 травня 2013 року було еквівалентно 378 183,08 грн, з яких: 15 713,78 доларів США - тіло кредиту, 23 405,17 доларів США - проценти, 8 194,87 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Стягнуто з ПАТ "Акцент-Банк" на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму в розмірі 10 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто солідарно з ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір в розмірі 3 441 грн.
У червні 2018 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд вказаного заочного рішення суду.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2013 року та призначено розгляд справи в загальному порядку.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у складі судді Кухтіна Г. О. позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 05157 в сумі 47 313,82 доларів США, що станом на 28 травня 2013 року було еквівалентно 378 183,08 грн, з яких: 15 713,78 доларів США - тіло кредиту, 23 405,17 доларів США - проценти, 8 194,87 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Стягнуто з ПАТ "Акцент-Банк" на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму в розмірі10 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто солідарно з ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір в розмірі 3 441 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку до позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 доведено й обґрунтовано належним чином, тому існують правові підстави для солідарного стягнення з вказаних відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. ПАТ "Акцент-Банк" надало поруку за окремим договором поруки, а тому має самостійно відповідати перед кредитором, при цьому лише в межах суми, визначеної в договорі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості та судового збору скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 05157 в сумі 12 922,82 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ПАТ "Акцент-Банк" на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір по 313,24 грн з кожного. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що АТ КБ "ПриватБанк" використало своє право вимагати повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та пені шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого позичальником в іпотеку майна. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, з чим погодився Голопристанський районний суд Херсонської області, який своїм рішенням від 27 травня 2010 року задовольнив позовні вимоги банку, врахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 05157 в сумі 22 806,46 доларів США звернув стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, оскільки отримана від реалізації заставленого майна сума (9 883,65 доларів США) є недостатньою для покриття визначеної у вказаному рішенні суду заборгованості за кредитним договором (22 806,46 доларів США), то банк має право на стягнення решти заборгованості, що складає 12 922,82 доларів США (22 806,46 доларів США - 9 883,65 доларів США).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У лютому 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, а рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 705/2298/15-ц. Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
30 березня 2021 року справа № 202/29187/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення з відповідачів в солідарному порядку 10 000 грн не оскаржується, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судами встановлено, що 23 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 05157, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 24 000 доларів США під 17 % річних з кінцевим терміном повернення до 23 квітня 2013 року.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором 23 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 05157, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки.
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є належний іпотекодержателю житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .
Апеляційним судом також встановлено, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 27 травня 2010 року у справі № 2-148/2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 26 січня 2011 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 05157 в розмірі 22 806,47 доларів США, з яких: 22 247,29 доларів США - тіло кредиту, 548,16 доларів США - проценти, 11,02 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, було звернено стягнення на передане ОСОБА_3 в іпотеку банку домоволодіння по АДРЕСА_1 .
11 січня 2012 року ОСОБА_3 одружилася та змінила прізвище на " ОСОБА_4".
29 березня 2013 року вищезгаданий предмет іпотеки був реалізований за 9 883,65 доларів США, які АТ КБ "ПриватБанк" зарахувало на погашення кредитної заборгованості.
Занаданим банком розрахунком станом на 28 травня 2013 року в ОСОБА_1 існувала заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 05157 в розмірі 47 313,82 доларів США, що еквівалентно 378 183,08 грн, з яких: 15 713,78 доларів США - тіло кредиту, 23 405,17 доларів США - проценти, 8 194,87 доларів США - пеня.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Разом з тим, здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості (див. постанови Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 555/2550/17 (провадження № 61-48497св18) та від 13 травня 2021 року у справі № 501/5000/15-ц (провадження № 61-15569св19)).