ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 640/2471/21
адміністративне провадження № К/9901/24599/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/2471/21
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Управління (центр) надання адміністративних послуг Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про припинення підприємницької діяльності, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя В. І. Келеберда) від 09 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: О. М. Ганечко, В. В. Кузьменко, Я. М. Василенко) від 28 квітня 2021 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Управління (центр) надання адміністративних послуг Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив:
- визнати припиненою підприємницьку діяльність ОСОБА_1, як фізичної особи-підприємця з червня 2001 року;
- зобов`язати уповноважену особу із кола відповідачів внести відомості щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 з червня 2001 року.
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з моменту отримання зазначеної ухвали про залишення без руху для усунення недоліків.
3. У вищевказаній ухвалі зазначено, що позовна заяви містить ряд недоліків, які позивачу необхідно усунути шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви в якій викласти позовні вимоги до кожного відповідача, зазначивши рішення, дію чи бездіяльність, що оскаржується та спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
4. На виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року про залишення позовної заяви без руху, від представника позивача надійшла заява виконання вимог ухвали в якій просить поновити строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин від обставин не залежних від позивача.
5. Вказана заява обґрунтована тим, що позивач вклався саме у визначений нормою КАС України строк для пред`явлення позову, до якого долучив відповідні документи на підтвердження цієї обставини.
В частині подання уточненої позовної заяви з викладенням позовних вимоги до кожного відповідача, зазначення рішення, дію чи бездіяльність, що оскаржується та спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача, представник позивача зазначив, що визначення кола відповідачів та третіх осіб є саме правом позивача.
До зазначеної заяви не додано уточненої позовної заяви, враховуючи відповідність позовної заяви нормам КАС України, адже позивачем викладено усі обставини, наведено доводи порушеного права та шляхи їх вирішення, а тому вважає залишення позову без руху з цих підстав неприйнятним та таким, що йде в розріз діючому законодавству та судовій практиці.
6. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
7. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
8. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу
9. 03 серпня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Управління (центр) надання адміністративних послуг Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
10. 04 серпня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, якому відповідач посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін
11. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
12. Приймаючи ухвалу про повернення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного:
- ухвалою суду першої інстанції від 17 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з моменту отримання зазначеної ухвали про залишення без руху для усунення недоліків. В даній ухвалі зазначено, що позовна заяви містить ряд недоліків, які позивачу необхідно усунути шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви в якій викласти позовні вимоги до кожного відповідача, зазначивши рішення, дію чи бездіяльність, що оскаржується та спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску;
- на виконання вимог ухвали від 17 лютого 2021 року, від представника позивача надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду, як такого, що пропущений з поважних причин від обставин не залежних від позивача, адже позивач вклався саме у визначений нормою КАС України строк для пред`явлення позову, до якого долучив відповідні документи на підтвердження цієї обставини. В частині подання уточненої позовної заяви з викладенням позовних вимоги до кожного відповідача, зазначення рішення, дію чи бездіяльність, що оскаржується та спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача, представник позивача зазначив, що визначення кола відповідачів та третіх осіб є саме правом позивача. До зазначеної заяви не було додано уточненої позовної заяви, враховуючи відповідність позовної заяви нормам КАС України, адже позивачем викладено усі обставини, наведено доводи порушеного права та шляхи їх вирішення, а тому, позивач вважав залишення позову без руху з цих підстав неприйнятним та таким, що йде в розріз діючому законодавству та судовій практиці;
- з урахуванням наведеного, суд першої інстанції вказав на те, що з позовної заяви не вбачається, а позивачем не було надано суду належних доказів щодо неможливості дізнатись про порушення своїх прав та відсутності реальної можливість вчинення дій на з`ясування реалізації права на припинення підприємницької діяльності (з 2001 року), з огляду на що, наведені позивачем обставини пропуску строку на звернення до суду не є поважними та не мають враховуватись;
- щодо не подання позивачем уточненої позовної заяви з викладом позовних вимог до кожного відповідача, не зазначення рішення, дії чи бездіяльності, що оскаржується та способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача, суд першої інстанції вказав на те, що позовна заява не містить чітких позовних вимог, оскільки вимоги не спрямовані до конкретного відповідача; позивачем не зазначено яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю та якого суб`єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси; обраний позивачем спосіб захисту порушеного права містить вимогу альтернативного характеру, оскільки не визначено суб`єкта владних повноважень до якого заявлено таку вимогу.
- наведене вище, стало підставою для застосування судом першої інстанції наслідків, у вигляді повернення позовної заяви.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
14. Позивач, наводить доводи аналогічні доводам заяви виконання ухвали про залишення позову без руху, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребують.
15. Скаржник, зокрема, вважає повністю безпідставним повернення судом першої інстанції позовної заяви, адже судом було проігноровано норми статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, на переконання позивача, є помилковими, адже починаючи з 2001 року позивач вважав, що його підприємницька діяльність закрита, а тому, він не вчиняв дій по повідомленню про зміну місця проживання, а й отже, не отримував від податкових органів кореспонденції. Також, скаржник вважає, що в позовній заяві чітко та з дотриманням процесуальних норм виокремлено коло відповідачів та наведено позовні вимоги, яка мав розглянути суд.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.
17. Відповідно до приписів частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
18. У свою чергу, положеннями частини другої цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
19. Згідно частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
20. Частиною другою вказаної статті передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
21. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
22. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
23. Слід зазначити, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
24. При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
25. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
26. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
27. Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
28. Разом з тим, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
29. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30 серпня 2006 року (справа "Каменівська проти України"), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
30. Аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що положення КАС України встановлюють для позивача чіткі строки звернення до суду за захистом своїх прав, а в разі наявності поважних причин пропуску таких, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами та підтверджені належними доказами, процесуальне законодавство допускає можливість поновлення пропущених строків.
31. Так, згідно з частиною шостою статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
32. Судами правильно враховано, що з позовної заяви та апеляційної скарги не вбачається, а позивачем не надано суду належних доказів щодо відсутності у нього можливості з 2001 року дізнатись про порушення своїх прав та відсутності реальної можливість вчинення дій на з`ясування реалізації права на припинення підприємницької діяльності. При цьому, звертаючись до суду з позовом з вимогами припинення підприємницької діяльності починаючи з червня 2001 року лише у 2021 року, позивачем не наводиться належних обґрунтувань необізнаності знаходження 19 років у статусі суб`єкта підприємницької діяльності (ФОП). Крім того, позивач вказував на те, що у 2001 році подавав відповідну заяву про припинення підприємницької діяльності, однак, результати обробки вказаної заяви не отримав (з`ясування обставин щодо припинення/неприпинення підприємницької діяльності).
33. Тож, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність в наведених стороною позивача доводах та аргументах, реальної не можливості скористатися правом на судовий захист у строк встановлений процесуальним законом. Намагання оскаржити дії/бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати примусити його вчинити певні дії зі сплином майже 20 років, мають бути належно та достатньо обґрунтованими та документально підтвердженими про наявність об`єктивно непереборних, таких що не залежать від волевиявлення особи, що пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами обставин пропуску строку.
34. Посилання на звернення до відповідачів з адвокатськими запитами в 08 грудня 2020 року та отримання відповіді Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 10 грудня 2020 року № 101-9486/05, не підтверджують неможливість дізнатись позивачу про порушення свої прав та інтересів у встановлених строк. У свою чергу, як вже було зазначено у цій постанові, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, на що також звертав увагу і суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
35. Щодо не подання позивачем уточненої позовної заяви з викладом позовних вимог до кожного відповідача, не зазначення рішення, дії чи бездіяльності, що оскаржується та способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
36. Свої вимоги щодо предмету спору та їх обґрунтування позивач викладає у позовній заяві. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (стаття 160 КАС України).
37. Згідно з частиною п`ятою статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
38. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
39. Отже, колегія суддів зазначає, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень та чітко визначений/окреслений.
40. Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
41. Так, правову категорію "зміст позовних вимог" слід розуміти як дію суду, про вчинення якої позивач вимагає постановити судове рішення, що спрямоване на задоволення певної матеріально-правової вимоги позивача. Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб`єктивного права, зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло щодо кожного з відповідачів.
42. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач, крім іншого, просить зобов`язати уповноважену особу із кола трьох заявлених відповідачів внести відомості щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 з червня 2001 року.
43. У зв`язку з наведеним, суди попередніх інстанцій цілком правильно вказали, що у прохальній частині позивач не конкретизує вимогу до конкретного відповідача, тобто, не вказує, пасивна/неправомірна поведінка кого, вплинула на прийняття/неприйняття відповідних рішень та, як наслідок, порушила права позивача. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права містить вимогу альтернативного характеру, оскільки позивачем не визначено суб`єкта владних повноважень до якого заявлено таку вимогу (вказано про уповноважену особу із кола відповідачів).
44. При цьому, приписами пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України, передбачено обов`язок саме позивача зазначити позовні вимоги і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
45. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам КАС України, а позивачем недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху так і не було усунуто, з урахуванням того, що в ухвалі було чітко зазначено перелік дій, які необхідно вчинити позивачу з метою приведення поданої позовної заяви у відповідність до норм КАС України.
46. Верховний Суд звертає увагу, що вимоги ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва про залишення позовної заяви без руху не можуть вважатися перешкодою для гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав та основоположних свобод права особи на розгляд її справи судом, оскільки таке право не є безумовним та тісно пов`язане з неухильним виконанням процесуальних обов`язків учасниками справи.
47. При цьому, необхідно зазначити й те, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
48. У частині доводів скаржника про те, що починаючи з 2001 року позивач вважав, що його підприємницька діяльність закрита, з огляду на те, що подавав відповідну заяву до податкової, а тому, він не вчиняв дій по повідомленню про зміну місця проживання, а й отже, не отримував від податкових органів кореспонденції та не міг знати про неприпинення підприємницької діяльності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав такі суб`єктивними та такими, що не підтверджують об`єктивні обставини неможливості позивача дізнатись про можливе порушення його прав у 2001 році, внаслідок відсутності рішення за його заявою про припинення підприємницької діяльності, з урахуванням того, що така, має свої особливості, передбачає подання відповідних документів, звітів до державних органів, сплати податків, внесення відомостей тощо, повідомлення про зміни у діяльності, з огляду на що, позивач мав змогу дізнатись про результати розгляду або причини нерозгляду його заяви в 2001 році.
49. Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано залишив позовну заяву без руху та в подальшому повернув її позивачу з тих підстав, що останній не усунув всі її недоліки.
50. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі не спростовують правильність застосування судами норм матеріального права і не свідчать про допущення судами порушення норм процесуального права.
51. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі "Меньшакова проти України", заява №377/02).
52. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain" ("Перез де Рада Каванілес проти Іспанії"), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року "Osman v. the United Kingdom" ("Осман проти Сполученого Королівства"), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року "Kreuz v. Poland" ("Круз проти Польщі"), заява №28249/95).
53. У рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
54. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд