РІШЕННЯ
Іменем України
05 серпня 2021 року
Київ
справа №9901/1/19
адміністративне провадження № П/9901/1/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Яковенка М.М., Шишова О.О.,
за участі:
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - Кротюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і нечинним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
І. ПОЗОВНІ ВИМОГИ
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі за текстом - ВККС України, Комісія), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 5 листопада 2018 року №1914/ко-18;
зобов`язати ВККС України продовжити проведення першого етапу кваліфікаційного оцінювання судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді "Іспит" з етапу виконання практичного завдання;
стягнути з ВККС України моральну шкоду в розмірі 1000000 грн.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
Обґрунтовуючи позовну заяву (з урахуванням поданих до неї уточнень) ОСОБА_1 посилалась на наступні обставини: 20 квітня 2018 року, в рамках проходження кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, позивач з`явилась до ВККС України з метою складення іспиту. Після виконання анонімного письмового тестування вона приступила до виконання практичного завдання. Однак, оскільки напередодні позивачу було проведено хірургічну операцію, перебуваючи в післяопераційному стані, внаслідок специфічного освітлення в приміщенні (відсутність денного світла), постійного напруження зору при роботі з комп`ютером, її фізичний стан стрімко погіршився і вона була неспроможна продовжувати складання іспиту. Про обставини щодо погіршення здоров`я позивач усно повідомила штатного працівника Комісії, який був присутній під час виконання суддями завдання, на що отримала відповідь про те, що відкладення проходження іспиту чинним законодавством не передбачено, й у разі, якщо позивач покине місце виконання іспиту, вона отримає "0" балів, що матиме наслідком звільнення з посади. Зазнаючи непереборних фізичних стражданнь, позивач змушена була продовжувати виконання практичного завдання, та, як наслідок, за результатами його оцінки не набрала мінімально допустимий бал. В подальшому позивач звернулась до ВККС України із заявою про перегляд попереднього рішення Комісії щодо результатів виконаного завдання, посилаючись при цьому на те, що стан здоров`я перешкодив їй якісно виконати практичне завдання (біль та потемніння в очах, сльозотеча, запаморочення), надаючи відповідні підтверджуючі документи медичного характеру. Втім, як переконує позивач, ВККС України безпідставно та необґрунтовано відмовила у перегляді свого попереднього рішення та не надала позивачу можливості повторно скласти практичну частину іспиту, проігнорувавши тяжкий фізичний стан позивача як об`єктивну обставину, яка безпосередньо вплинула на результати практичного завдання. Вважає такі дії Комісії дискримінаційними, оскільки остання не забезпечила рівні можливості під час складення іспиту та виконання практичного завдання у процедурі проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову, просить у його задоволенні відмовити. Посилається на те, що Комісія у її пленарному складі може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання. Стверджує, що критерії кваліфікаційного оцінювання застосовуються до кандидатів на посаду судді однаково і з цілковитою постійністю, водночас, встановлення результатів виконаного кандидатом на посаду судді практичного завдання є виключною дискрецією членів Комісії. При цьому, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення від 20 грудня 2018 року №322/зп-18 Комісією не було встановлено передбачених частиною третьою статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підстав для його скасування. На противагу доводам позивача щодо порушення її прав як учасника кваліфікаційного іспиту відповідач зауважує, що процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді була проведена Комісією відповідно до вимог закону, й звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності судді, на чому наполягає позивач, у даному випадку не відбулось. Також звертає увагу на те, що під час складення іспиту позивач не повідомляла уповноважених осіб Комісії про погіршення свого фізичного стану та неможливість виконання практичного завдання. Більш того, жодних порушень порядку складення іспиту в день його проведення зафіксовано не було.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2019 року (під головуванням судді Шипуліної А.М.) відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 жовтня 2020 року у справі визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Білоус О.В., Блажівська Н.Є., Яковенко М.М. Шишов О.О. У зв`язку зі зміною складу суду розгляд справи почато спочатку.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався за відповідними клопотаннями як позивача, так і її представників, й в судовому засіданні оголошувались перерви.
Верховним Судом були допитані як свідки уповноважені особи ВККС України, які брали участь в організації та забезпеченні проведення іспиту (виконання практичного завдання) в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді ОСОБА_2, а саме: начальник відділу організаційного забезпечення проведення іспиту - ОСОБА_3, заступник начальника відділу організаційного забезпечення проведення іспиту - ОСОБА_4, головний спеціаліст відділу - ОСОБА_5, а також суддя Господарського суду Харківської області ОСОБА_6 . Також, як свідка судом було допитано й позивача у справі, ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 5 серпня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині вимог про стягнення з ВККС України на її користь моральної шкоди в розмірі 1000000 грн, провадження у справі в цій частині закрито.
Позивач, ОСОБА_1, та її представники в судових засіданнях висловили свої доводи та міркування стосовно обставин справи, які за своїм змістом є аналогічними тим, що вже були наведені в позовній заяві (з урахуванням додаткових письмових та усних пояснень), вимоги якої вони просили задовольнити.
ВККС України явку свого представника в судове засідання, призначене на 5 серпня 2021 року, не забезпечила. Враховуючи, що відповідач надав у справі письмові пояснення щодо обставин справи з долученням відповідних письмових й електронних доказів, колегія суддів визнала за можливе продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Окрім іншого, Суд враховує те, що неможливість представника Комісії брати участь у розгляді справи спричинена відсутністю сформованого складу ВККС України. Вже майже два роки ВККС України не здійснює своїх повноважень, в тому числі представництво в судах. Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що в цьому випадку право на своєчасний і справедливий розгляд справи має пріоритет перед вказаними причинами неявки суб`єкта владних повноважень до суду.
Заслухавши пояснення позивача, ОСОБА_1, її представника, Кротюка О.В., які були присутні в судовому засіданні 5 серпня 2021 року, дослідивши та вивчивши наявні у матеріалах справи докази, Судом встановлено наступні обставини.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 . Указом Президента України від 18 червня 2010 року №713/2010 призначена на посаду судді Господарського суду Харківської області строком на п`ять років, Указом Президента України від 28 вересня 2017 року №296/2017 призначена на посаду судді Господарського суду Харківської області.
Рішенням ВККС України від 1 лютого 2018 року №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 2 березня 2018 року №33/зп-18 призначено проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року №8/зп-18, та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
20 квітня 2018 року, за результатами складання анонімного письмового тестування суддя ОСОБА_1 отримала 88,875 бала.
Того ж дня позивачем було виконано практичне завдання.
Рішенням Комісії від 11 липня 2018 року №166/зп-18 затверджено результати іспиту та визначено, що за результатами виконання практичного завдання ОСОБА_1 отримала 46,5 бала.
27 вересня 2018 року до ВККС України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Комісії від 11 липня 2018 року №166/зп-18 щодо затвердження результатів виконаного практичного завдання, у порядку частини другої статті 85 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". На обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначила, що під час підготовки практичного завдання вимушена була витратити більше часу на ознайомлення з матеріалами модельної справи та виготовлення тексту рішення, оскільки за станом свого здоров`я не мала можливості виконувати роботу на комп`ютері та із друкованими засобами, що підтверджується довідками лікувальних закладів та висновком Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи.
Рішенням від 5 листопада 2018 року №1914/ко-18 Комісія відмовила судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 11 липня 2018 року №166/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
Приймаючи означене рішення, Комісія керувалась тим, що практичне завдання, виконане суддею ОСОБА_1, перевірено відповідно до Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного іспиту, затвердженого рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року №144/зп-16 (у редакції рішення ВККС України від 12 лютого 2018 року №20/зп-18) (далі - Порядок №144/зп-16), шляхом використання спеціального програмного забезпечення, у якому на момент оцінювання та перевірки відсутня можливість ідентифікувати автора роботи. Остаточний результат виконаного ОСОБА_1 практичного завдання визначався спеціальним програмним комплексом на підставі оцінок членів Комісії шляхом проставлення середнього арифметичного бала з округленням до найближного цілого числа або числа з коефіцієнтом 0,5. Комісією враховано, що ОСОБА_1 із заявою про неможливість складення іспиту не зверталась, клопотань про перенесення її участі у складенні іспиту 20 квітня 2018 року не подавала. Безпосередньо під час складення іспиту до уповноважених представників Комісії стосовно стану здоров`я не зверталась. У зв`язку з викладеним Комісією не встановлено підстав для перегляду рішення ВККС України від 11 липня 2018 року №166/зп-18 про затвердження результатів складеного ОСОБА_1 20 квітня 2018 року іспиту.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд виходить з такого.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державою.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
За приписами статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (стаття 9 Конституції України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (стаття 126 Конституції України).
Згідно з Основним Законом України незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
30 вересня 2016 року набули чинності зміни до Конституції України (щодо правосуддя) та нова редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Ці зміни передбачили обов`язкове проведення кваліфікаційного оцінювання усіх суддів.
Відповідно до пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Згідно з пунктом 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон №1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом; виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
За приписами частини другої статті 84 Закону №1402 за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 83 Закону №1402 кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Згідно зі статтею 85 Закону №1402 кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.
Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" частину другу статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доповнено абзацом четвертим, згідно з яким ВККС УУкраїни у пленарному складі може переглядати рішення, прийняті палатою чи колегією, щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання (набрав чинності 5 серпня 2018 року).
Отже, законом надано право на перегляд рішення за результатами виконаного учасником іспиту практичного завдання до закінчення процедури кваліфікаційного оцінювання.
Відповідно до пункту 4 розділу I Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року №143/зп-16 (далі - Положення №143/зп-16), кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складання іспиту: дослідження досьє та проведення співбесіди. Іспит складається з двох стадій: складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.
Із системного аналізу положень означеного Порядку висновується, що іспит - це встановлений Законом етап кваліфікаційного оцінювання, який є основним засобом виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону судді та/або кандидата на посаду судді. Установлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Рівень знань у сфері права та рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні є самостійними показниками визначення рівня професійної компетентності судді, кожен з яких має на меті виявити різні аспекти професійної підготовки та кваліфікації судді, які хоч і пов`язані між собою з огляду на сферу професійної діяльності, утім відмінні одне від одного за своєю суттю.
Відповідно до пункту 13 Розділ ІІІ Положення №143/зп-16 неявка судді для проходження кваліфікаційного оцінювання у встановлені Комісією строки за відсутності поважних причин такої неявки є підставою для ухвалення рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді або невідповідності судді займаній посаді.
Поважними причинами неявки судді для проходження кваліфікаційного оцінювання є обставини, настання яких не залежить від волі судді і які перешкоджають участі судді у кваліфікаційному оцінюванні та підтверджуються відповідними документами.
Про причини неявки суддя зобов`язаний письмово повідомити Комісію протягом п`яти робочих днів після виходу на роботу або припинення дії обставин, які були причиною неявки на кваліфікаційне оцінювання, а також звернутися до Комісії з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.
Неявка судді (кандидата на посаду судді) для проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді не перешкоджає проведенню конкурсу та є підставою припинення проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.
Непідтвердження суддею відповідності займаній посаді в силу неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання без поважних причин є підставою для внесення Комісією до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення судді з посади.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Як вже зазначалося вище, позивач, суддя Господарського суду Харківської області ОСОБА_1, проходила кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. Під час складення кваліфікаційного іспиту 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 успішно склала анонімне письмове тестування, однак, за наслідками виконання практичного завдання, мінімально допустимого балу не набрала.
Обґрунтовуючи причини й обставини, що унеможливлювали якісне виконання практичного завдання, позивач навела наступні пояснення: у 2017 році у неї виникло захворювання м`яких тканин на ділянці нижніх повік, перебіг якого поступово погіршувався. Некроз (відмирання) м`яких тканин у ділянці нижніх повік та підочних ділянок правого та лівого ока призвів до грубої рубцевої деформації ектропіону (виворіт нижніх повік) з обох сторін. Даний хронічний стан позивача потребував неодноразового оперативного втручання, усього було проведено п`ять операцій: 5 квітня 2017 року та 6 жовтня 2017 року, які не дали бажаного результату; 22 березня 2018 року проведено операцію у клініці " КОС ЮНІВЕРСІТІ ХОСПІТАЛ", що знаходиться в місті Стамбул (Туреччина); внаслідок серйозного післяопераційного ускладнення, у цій же клініці 13 квітня 2018 року було проведено повторну операцію, яка відбулась напередодні кваліфікаційного оцінювання; наступну операцію було проведено 24 жовтня 2018 року.
Дані обставини підтверджуються випискою з історії хвороби № 7540 від 18 квітня 2018 року Комунального закладу охорони здоров`я "Харківська міська клінічна лікарня №14 ім. проф. Л.Л. Гіршмана", відповідно до якої ОСОБА_1 поставлено діагноз: кератокон`юктивіт, виворіт обох повік; рекомендовано госпіталізацію (Т.1. а.с. 38).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що практичне завдання 20 квітня 2018 року вона виконувала після операції, внаслідок роботи за комп`ютером без денного освітлення за великого скупчення людей. Ділянка очей на той час являла собою відкриту рану, убезпечену від пилу марлевою пов`язкою. Внаслідок цього її фізичний стан, зокрема зір, погіршився, що також підтверджено висновком фахівця КЗОЗ Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи з питань судово-медичної експертизи від 27 липня 2018 року №889-2018 (Т.1 а.с. 26-30).
З листів клініки "КОС ЮНІВЕРСІТІ ХОСПІТАЛ" від 22 березня 2018 року та від 13 квітня 2018 року, які, серед іншого, були предметом дослідження у ході проведеної експертизи, відомо, що пані ОСОБА_1 звернулась до клініки з проблемою на обох нижніх повіках (затвердіння тканин), внаслідок чого їй було проведено операцію з видалення деформованої шкіри в області нижніх повік. Проте після операції все ще було присутнє подразнення, виділення рідини, почервоніння обох очей та деформація ектропіону. Під час операції, що проводилась 22 березня 2018 року з обох сторін було видалено деформовану рубцеву тканину та вчинено інші маніпуляції. 13 квітня 2018 року пані ОСОБА_1 була повторно прооперована у зв`язку з некрозом шкіри на лівій нижній повіці та ектропіоні на обох нижніх повіках. Пацієнту виконано кантопексію з обох боків та накладено підтримуючі ліфтингові шви на точках кантопексії, також накладено підтримуючу пов`язку.
Як зафіксовано висновком фахівця, з огляду на факт виконання операції (13 квітня 2018 року) ОСОБА_1 перебувала в післяопераційному періоді, у неї були встановлені явища кератокон`юктивіту, виворіт нижніх повік обох очей. Виходячи із опису офтальмологічного статусу, особливо враховуючи наявність набряку та інфільтратів рогівки, даний стан обмежував можливість роботи зорового аналізатору як мінімум протягом 7- 10 днів із 13 квітня 2018 року та безпосередньо 20 квітня 2018 року (день проведення кваліфікаційного оцінювання), і виконання завдань, пов`язаних із роботою на комп`ютері, читанням, письмом тощо у цей період не було можливим.
Для наочного підтвердження означених обставин позивачем подано відповідні фототаблиці. На них, за твердженням позивача, зображено її обличчя після оперативних втручань 5 квітня та 6 жовтня 2017 року, а також 22 березня та 13 квітня 2018 року.
Отже надані медичні документи, висновок фахівця з питань судово-медичної експертизи дають підстави стверджувати, що 20 квітня 2018 року, станом на час складання іспиту, ОСОБА_1 перебувала в післяопераційному стані, оскільки операція була проведена 13 квітня 2018 року у місті Стамбулі.
Відповідач, своєю чергою, як у своєму рішенні про відмову ОСОБА_1 у перегляді рішення відповідної колегії ВККС України щодо результатів виконаного практичного завдання, так і в письмовому відзиві на позовну заяву, наполягає на тому, що позивач безпосередньо під час складання іспиту про свій незадовільний стан здоров`я та неможливість виконання письмового завдання уповноважених представників Комісії не повідомляла.
З`ясовуючи обставини щодо здійснення відеофіксації перебігу кваліфікаційного оцінювання суддів, що мало місце 20 квітня 2018 року, та наявність відповідного запису, який би дав змогу перевірити наведені як позивачем, так і відповідачем пояснення стосовно обставин, що входять до предмета доказування в цій справі, судом вжито відповідних заходів щодо витребування доказів від ВККС України.
Однак, службовими записками начальника управління інформаційних технологій ВККС України від 22 лютого 2019 року №24-22с/19 та від 4 жовтня 2019 року №24-80с/19 поінформовано суд, що враховуючи обмежені технічні можливості (брак ресурсу камер запису) відеофіксація іспиту, який проходив 20 квітня 2018 року у приміщенні ВККС України за участі позивача, не здійснювалась (Т.3 а.с. 95, 98).
Як встановлено судом із наявних у справі доказів, зокрема, зі службової записки Директора департаменту суддівської кар`єри секретаріату Комісії від 8 жовтня 2019 року №21-1073/19 підготовку та проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання 20 квітня 2018 року, в якому брала участь позивач, здійснювали працівники відділу організаційного забезпечення проведення іспиту департаменту: начальник відділу ОСОБА_3, заступник начальника відділу ОСОБА_4, головний спеціаліст відділу ОСОБА_5, провідний спеціаліст відділу ОСОБА_9 (Т.4 а.с. 5).
З метою з`ясування обставин щодо перебігу іспиту, наявності у позивача перешкод при виконанні практичного завдання, зокрема, стану її здоров`я, судом було допитано уповноважених працівників ВККС України, які 20 квітня 2018 року забезпечували організацію та проведення іспиту у межах кваліфікаційного оцінювання.
Провідний спеціаліст відділу організаційного забезпечення проведення іспиту департаменту ОСОБА_9, яка приймала участь в проведенні кваліфікаційного оцінювання, зокрема, надавала бланки завдань (під час анонімного тестування), повідомила, що під час реєстрації позивач привернула її увагу тим, що на обличчі останньої (в області очей) були пов`язки, які явно мали медичний (запобіжний) характер. Суддя пройшла до залу, зайняла місце в першому ряду, зняла сонцезахисні окуляри і, звернувшись до уповноважених працівників відділу, перепросила за свій зовнішній вигляд. Безпосередньо під час проведення іспиту ОСОБА_9 в приміщенні не перебувала.
Начальник відділу організаційного забезпечення проведення іспиту ОСОБА_3 повідомив, що перед початком першої частини іспиту (на стадії перевірки правильності заповнення учасниками іспиту бланків) позивач звернулась до кількох із уповноважених працівників, які були присутніми під час проведення кваліфікаційного оцінювання 20 квітня 2018 року, і поінформувала про те, що у зв`язку із проведенням операції їй необхідно буде систематично відлучатися за межі приміщення, де проходитиме іспит, з метою проведення необхідних процедур медичного характеру. Свідок підтвердив, що на обличчі позивача знаходились засоби медичного (запобіжного) характеру. Окрім того, ОСОБА_3 повідомив, що усім суддям, у яких виникали певні ускладнення при виконанні іспиту, і які просили про його перенесення чи відкладення, були поінформовані працівниками Комісії про те, що це матиме наслідком отримання " 0" балів та, як наслідок, визнання судді таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді. Свідок підтвердив, що 20 квітня 2018 року кілька співробітників повідомляли його про скарги позивача, однак пригадати їх прізвища та посади свідку не вдалося.
Головний спеціаліст відділу організаційного забезпечення проведення іспиту департаменту ОСОБА_5 повідомила, що здійснювала реєстрацію учасників перед іспитом, а пізніше чергувала за місцем реєстрації; безпосередньо з позивачем як під час реєстрації, так і під час проведення іспиту не контактувала, однак її особа запам`яталась з тих підстав, що позивач перебувала в сонцезахисних окулярах, на обличчі в області повік у неї знаходились були засоби медичного (запобіжного) характеру.
Заступник начальника відділу організаційного забезпечення проведення іспиту - ОСОБА_4 особи позивача не запам`ятала, а відтак не змогла повідомити будь-яких істотних обставин щодо проходження нею іспиту 20 квітня 2018 року.
Окрім того, судом було допитано свідка зі місця роботи позивача - суддю Господарського суду Харківської області ОСОБА_6, яка 20 квітня 2018 року проходила кваліфікаційне оцінювання разом із позивачем. Свідок повідомила, що в день проведення кваліфікаційного позивач перебувала в післяопераційному стані, їй були накладені хірургічні шви в області очей, на обличчі зафіксовані засоби медичного (запобіжного) характеру. Свідок підтвердила, що стан позивача супроводжувався постійною сльозотечею, під час проходження іспиту позивача була змушена постійно залишати приміщення, де проходив іспит, й до неї час від час підходили працівники Комісії.
Було допитано судом як свідка і позивача у справі, ОСОБА_1, яка підтвердила надані нею письмові пояснення щодо неможливості складення іспиту (практичного письмового завдання) у призначений день з огляду на стан здоров`я. Так, позивач пояснила, що станом на сьогоднішній день вона перенесла сім операцій, точний діагноз її хвороби встановити неможливо. У перервах між хірургічним втручанням її хвороба, в залежності від стадій, мала різний перебіг. Після проведення операції 22 березня 2018, яка, як попередньо планувалось, мала бути останньою, позивач усвідомлювала, шо їй необхідно буде пройти курс реабілітації протягом певного періоду час з метою відновлення та стабілізації свого фізичного стану. Однак, враховуючи, що іспит у процедурі кваліфікаційного оцінювання було призначено на 20 квітня 2018 року, тобто, через місяць, позивач сподівалася, що її фізичний стан до цього періоду нормалізується та стабілізується, й вона буде в змозі скласти іспит, до якого тривалий час готувалася. Втім, за спливом деякого часу після повернення зі Стамбулу, де відбулось останнє хірургічне втручання, до Харкова, стан позивача почав значно погіршуватись, зокрема, почалось загострення з правого боку обличчя в області м`яких тканин із ускладненнями. Проконсультувавшись із лікуючим лікарем, 12 квітня 2018 року позивач знову вирушила до міста Стамбул. Після прибуття, за наслідками медичного огляду позивача лікар констатував високу ймовірність зараження, внаслідок чого було прийнято рішення щодо негайного хірургічного втручання. До міста Харкова позивач повернулась 14 квітня 2018 року, вже після спливу нормативно визначеного строку завчасного попередження щодо наявності об`єктивних причин для перенесення дати іспиту.
Позивач наголосила, що об`єктивно оцінити свій фізичний стан та спрогнозувати перспективу його погіршення аж до неможливості здачі іспиту вона не була здатна через відсутність досвіду та спеціальних знань у галузі медицини. Порадившись із керівництвом, обміркувавши обставини, що склалися, урахувавши ймовірність настання негативних та безповоротних наслідків у разі неявки до Комісії для складення іспиту у вигляді звільнення з посади, позивач вирішила, що єдино можливим для неї варіантом дій є проходження іспиту. Окрім того, позивач мала сподівання, що у разі, якщо під час складення іспиту її стан все ж погіршиться, й вона буде не в змозі виконати завдання, то, з урахуванням явних візуальних ознак незадовільного стану її здоров`я, їй нададуть можливість скласти іспит в інший день. Також, як зазначила позивач, своєю явкою до ВККС України з метою складення іспиту вона хотіла продемонструвати відповідальну поведінку, свідомий, дійсний намір пройти кваліфікаційне оцінювання та підтвердити здатність здійснювати правосуддя, не маніпулюючи при цьому станом свого здоров`я та зовнішнім виглядом.
Що стосується безпосередньо перебігу іспиту, позивач повідомила, що 20 квітня 2018 року, в першій половині дня судді складали анонімне письмового тестування, а виконання практичного завдання відбулось після обіду. Під час тестування свій стан позивач охарактеризувала як "терпимий". Під час іспиту стан позивача супроводжувався переживаннями та в деякій мірі знервованістю, вона відчувала постійний фізичний дискомфорт (біль в області повік та невпинну сльозотечу), однак, оскільки анонімне тестування відбувалось шляхом заповнення бланку відповідей на паперовому носії, і станом на час його складення в першій половині для позивач ще була здатна читати та писати, вона звершила складення першої частини іспиту.
Втім, як пояснює позивач, складаючи в післяобідній час практичне завдання, яке виконувалось за допомогою комп`ютерної техніки, внаслідок специфічного освітлення в приміщенні (відсутність денного світла), постійного напруження зору при роботі з комп`ютером та безпосередньо друком тексту на ньому, фізичний стан її здоров`я раптово погіршився, виникла потреба постійно відлучатися за межі зали, де проходив іспит. Усвідомлюючи негативні й безповоротні наслідки нескладення іспиту, позивач, пересилюючи фізичні та душевні страждання, нездатність працювати за допомогою комп`ютерної техніки, намагалась опанувати себе й все ж виконати завдання. Втім, незважаючи на докладені зусилля, намагання зосередитись на завданні та скласти іспит, позивач в певний момент остаточно усвідомила, що недооцінила ступінь тяжкості свого фізичного і морального стану, й виконати практичне завдання вона не в змозі.
Як пояснила позивач, про погіршення стану здоров`я та наявність обставин, які унеможливлювали складення письмового практичного завдання, вона повідомила уповноважених осіб Комісії, присутніх під час виконання практичного завдання, та просила перервати виконання нею завдання. Однак, їй не дозволили покинути приміщення, де проходив іспит, та попередили, що якщо вона самовільно піде з іспиту, отримає " 0" балів, що в кінцевому результаті матиме наслідком визнання її такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя, та, як наслідок, звільнення з посади.
Наведені вище пояснення, які дають можливість відтворити хід подій, що мали місце 20 квітня 2018 року під час проходження нею кваліфікаційного оцінювання, та охарактеризувати її фізичний стан, надані позивачем під присягою. Підстав висловлювати до таких пояснень обґрунтовані сумніви у колегії суддів під час розгляду справи не виникло. Більше того, надані позивачем пояснення повністю підтверджені матеріалами справи та не суперечать свідченням допитаних судом уповноважених працівників Комісії, у розрізі обставин та подій, які їм вдалося достовірно пригадати.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, свідків, системно співставивши усі наявні у справі докази, колегія суддів доходить висновку, що позивачем доведено належними, достовірними й більш, ніж переконливими доказами наявність раптових, непереборних обставин, які унеможливили виконання нею практичного завдання під час складання іспиту в рамках кваліфікаційного оцінювання 20 квітня 2018 року.
Варто додати, що друга стадія іспиту (виконання практичного завдання) націлена на те, щоб проявити аналітичні вміння судді, його здатність оцінювати та аналізувати обставини правової ситуації, вміння виокремити істотні для певної ситуації факти, вміння висловити свої мотиви (міркування) і судження, застосовувати норми права і робити відповідні висновки, вичерпно обґрунтовувати свою позицію, а також грамотно викладати текст процесуального документа з урахуванням вимог закону. Іншими словами, якщо складення анонімного письмового тестування дозволить оцінити теоретичні знання судді, тобто наскільки він володіє нормами матеріального і процесуального права та обізнаний з правозастосовною практикою, то виконання практичного завдання дасть змогу зрозуміти і оцінити вміння судді застосовувати свої знання.
Резюмуючи викладене, видається логічним, що суддя, який бажає підтвердити здатність здійснювати правосуддя у процедурі кваліфікаційного оцінювання, виконуючи практичне завдання має намір максимально продемонструвати напрацьовані ним на посаді судді знання, навички, уміння, майстерність тощо. Подібна активна розумова діяльність вимагає від судді цілковитого зосередження, концентрації уваги, пам`яті, що, безперечно, потребує значних зусиль.
При цьому, якщо звернутись до медичних висновків фахівців у галузі медицини, то післяопераційний стан позивача безпосередньо в день проведення кваліфікаційного оцінювання істотно обмежував можливість роботи зорового аналізатору та унеможливив виконання нею завдань, пов`язаних із роботою на комп`ютері, читанням, письмом тощо.
Однак, ВККС України у пленарному складі, здійснюючи перегляд рішення від 11 липня 2018 року №166/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, не навела у своєму рішенні жодних мотивів відхилення повідомлених позивачем обставин щодо стану її здоров`я, зокрема, не проаналізувала, чи могли вони вплинути на складення нею практичного завдання, обмежившись лише констатацією того, що ОСОБА_1 із заявою про неможливість складення іспиту не зверталась, клопотань про перенесення її участі у складенні іспиту 20 квітня 2018 року не подавала.
Надаючи оцінку означеним доводам ВККС України, суд виходить з наступного.
Як зазначено у вже приведеному вище пункті 13 розділу III Положення №143/зп-16 про причини неявки (на іспит) суддя зобов`язаний письмово повідомити Комісію протягом п`яти робочих днів після виходу на роботу або припинення дії обставин, які були причиною неявки на кваліфікаційне оцінювання, а також звернутися до Комісії з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.
Пунктом 5.5.1 Регламенту ВККС України, затвердженого рішенням ВККС України від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16, передбачено, що учасники засідання зобов`язані завчасно (по можливості не пізніше ніж за 5 днів до дня засідання) письмово повідомити Комісію про неможливість явки та причину неявки на засідання Комісії засобами поштового чи факсимільного зв`язку (по можливості надати документ, що свідчить про поважні причини неявки).
Тобто, в Регламенті та Положенні ВККС України передбачено можливість завчасного повідомлення про причини неявки на кваліфікаційне оцінювання, поряд із тим відсутній чіткий механізм сповіщення Комісії щодо неможливості, у цьому випадку за станом здоров`я, складання іспиту та не зазначено підстави, за яких учасник має право заявити клопотання відкласти кваліфікаційне оцінювання саме під час його проходження, оскільки сам факт неприбуття учасника не створює обов`язків для Комісії щодо відкладення кваліфікаційного оцінювання.
У своїх поясненнях позивач підтвердила обізнаність щодо можливості повідомлення у п`ятиденний термін ВККС України у разі виникнення обставин, що унеможливлюють проходження суддею іспиту в призначений день та час. Однак, враховуючи, що загострення перебігу її хвороби виявилось непрогнозованим, й до України вона прибула лише 14 квітня 2018 року (день тижня - субота), в той час як іспит було призначено на 20 квітня 2018 року, відтак, відповідний термін був пропущений, й завчасно повідомити Комісію про обставини, що виникли, вона не мала можливості. Позивач також повідомила, що іноземна клініка, де відбулось хірургічне втручання, не видавала медичних документів одразу після операцій, які б засвідчували стан позивача, й такі документи вона отримала лише в травні місяці 2019 року електронною поштою. Можливості засвідчити тимчасову непрацездатність шляхом отримання в медичній установі лікарняного листка у позивача також не було. Тобто, звернення до Комісії із відповідною заявою щодо перенесення іспиту за відсутності можливості надати будь-які підтверджуючі документи, позивач вважала безперспективним, й більш того, вона не полишала наміру з`явитися на іспит.
Колегія суддів зважає на наявність судової практики КАС ВС та ВП ВС, суть якої зводиться до того, що тимчасова непрацездатність учасника іспиту (за станом здоров`я) дає підстави не з`явитися у визначений для кваліфікаційного оцінювання день, але якщо суддя таким правом не скористався, то апелювання до цієї обставини після складення іспиту і затвердження його результатів як підстави для перегляду/скасування цих результатів, - уже не має сенсу й таке не може вплинути на подальший результат.
Втім, суд виходить з того, що переривання кваліфікаційного оцінювання чинне законодавство пов`язує виключно з неявкою особи на його проходження. Ситуація, за якої суддя (кандидат на посаду судді) був присутній на кваліфікаційному оцінюванні, у тому числі під час складення іспиту, однак за настанням певних причин (як-то за станом здоров`я), що виникли під час перебігу іспиту, не зміг його продовжувати, не регламентована. Не врегульовано нормативно й не закріплено самою Комісією на рівні посадових інструкцій вирішення подібних "позаштатних" ситуацій, їх фіксація, наслідки тощо, як і регламент дій посадових осіб органу у разі їх виникнення.
Тут також необхідно враховувати й те, що поважність причин неявки судді (кандидата на посаду судді) на іспит є оціночним поняттям, пов`язується виключно із суб`єктивною оцінкою правозастосовчого органу (в даному випадку - ВККС України) і вирішується на його власний розсуд; передбачити чи спрогнозувати, яким буде прийняте пізніше рішення, не завжди можливо, з урахуванням чого рішення не з`явитися на іспит, безперечно, містить у собі обґрунтовані ризики.
В контексті викладеного колегія суддів враховує наведене у рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року у справі 6-рп/19 тлумачення поняття юридичної визначеності як одного зі складових елементів верховенства права: держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимних очікувань"). У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
В даному ж випадку, з огляду на відсутність чіткого, однозначного регулювання на законодавчому рівні ситуації, про яку йде мова, учасник іспиту (суддя, кандидат на посаду судді), який, все ж, у таку ситуацію потрапив, фактично позбавлений права на законні розумні очікування стосовно того, за наявності яких саме причин, життєвих обставин він має право клопотати про відкладення проходження кваліфікаційного іспиту й мати відповідні сподівання на позитивний результат.
Більш того, колегія суддів бере до уваги й події, які розгорталися після затвердження ВККС України результатів іспиту та визнання позивача такою, що не набрала мінімально допустимий бал (рішення від 11 липня 2018 року).
Так, 21 грудня 2018 року №1981/ко-18 ВККС України прийняла рішення, яким визначила, що суддя ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 2 березня 2018 року №33/ззп-18, та відмовила судді у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди"; визнала ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала Вищій раді правосуддя розглянути питання про її звільнення з посади судді Господарського суду Харківської області.
18 січня 2019 року ВККС України скерувало до Вищої ради правосуддя подання №21-314/19 з рекомендацією від 21 грудня 2018 року № 1981/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Харківської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Втім, рішенням від 22 грудня 2020 року №3593/0/15-20 ВРП відмовила у задоволенні подання ВККС України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Харківської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Мотивуючи своє рішення ВРП виходила з того, що перебування ОСОБА_1 під час виконання практичного завдання в післяопераційному стані вплинуло на можливість виконання нею практичного іспиту 20 квітня 2018 року. ВРП констатувала, що суттєві вади здоров`я унеможливлювали проходження ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання 20 квітня 2018 року, тобто це не було звичайною обставиною, а є однією з ознак обставин непереборної сили (vis major) - надзвичайною або невідворотною за таких умов подією. Тобто обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Отже, перебування ОСОБА_1 на час складання іспиту в післяопераційному стані ВРП визнала такою обставиною, яка пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами вчинення відповідних дій.
Колегія суддів повною мірою поділяє та підтримує висновки, з яких виходила ВРП при аналізі ситуації, що склалася з позивачем під час складення іспиту в рамках кваліфікаційного оцінювання, та вважає, що обставини, які супроводжували позивача в день складення іспиту, безперечно, завадили позивачу забезпечити якісне та повноцінне виконання письмового завдання.
Також судом враховується звернення зборів суддів Господарського суду Харківської області до Голови ВРП (затверджене рішенням від 16 січня 2019 року), в якому судді просили врахувати, що стан здоров`я їх колеги судді ОСОБА_1 міг зумовити неможливість роботи за комп`ютером під час складання іспиту 20 квітня 2018 року. При цьому судді просили врахувати, що за час роботи ОСОБА_1 зарекомендувала себе кваліфікованим, грамотним юристом, вона сумлінно ставиться до виконання своїх посадових обов`язків, добре орієнтується в чинному законодавстві, судові справи розглядає на належному професійному рівні. ОСОБА_1 цінує особистість кожного учасника процесу та гідність осіб при здійсненні правосуддя, демонструє високий рівень професіоналізму і особистої відповідальності. Будь-яких обставин, які б могли негативно вплинути на суспільну довіру, під час її професійної діяльності на посаді судді - не існувало, вона завжди дотримується професійної етики та доброчесності, проявляє законність і гуманність (Т.3 а.с. 240-241).
Вирішуючи адміністративний спір, де стороною є суб`єкт владних повноважень, дії/рішення якого і є предметом спору, адміністративний суд повинен зосередитись, передусім, на тому, що саме є правовою основою (підставою) для прийняття рішення/вчинення дій, тобто чи передбачено це законом та чи відповідає його меті. Такий підхід випливає безпосереднього із завдань адміністративного судочинства, визначених у статті 2 КАС України, та встановленому в статті 19 Конституції України правовому порядку в державі. Тож, вирішувати спір адміністративний суд повинен у вимірі існуючого (чинного) законодавчого регулювання спірних відносин (джерел права) з урахуванням принципу верховенства права.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Двома ключовими вимогами до будь-якої судової системи має бути відправлення правосуддя на найвищому рівні та належна відповідальність у демократичному суспільстві. Будь-яка форма оцінювання суддів має відповідати цим вимогам (пункт 23 Висновку №17 (2014) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади (Страсбург, 24 жовтня 2014 року). Усі процедури оцінювання повинні проводитися з метою підтримання та вдосконалення якості роботи суддів і, як наслідок, усієї судової системи (пункт 24 цього Висновку). Пунктами 29 і 44 Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади (Страсбург, 24 жовтня 2014 року) визначено, що незадовільні результати оцінювання не мають призводити до звільнення з посади (окрім виняткових обставин).
Об`єктивні стандарти необхідні не лише для виключення політичного впливу, але й з інших причин, таких, як запобігання виникненню ризику можливого прояву упередженості, консерватизму та протекції по знайомству, що може мати місце, коли призначення / оцінювання проводяться у довільному порядку або за особистими рекомендаціями. Ці об`єктивні стандарти мають ґрунтуватися на критеріях, враховуючи кваліфікацію, високі моральні якості, компетентність та ефективність. Оцінювання професійної діяльності суддів має бути всебічним, включати як кількісні, так і якісні показники задля проведення повного та глибокого аналізу професійної діяльності суддів (параграфи 30- 32 Висновку).
Як зазначено у пункті 58 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватись на об`єктивних критеріях.
Подібні за змістом положення закріплені й в §§ 31- 35 Висновку Консультативної ради європейських суддів від 24 жовтня 2014 року № 17 щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади, в якому зазначено, що оцінювання судді має бути засноване на об`єктивних критеріях. Такі критерії повинні в основному складатись з якісних показників, але, крім того, можуть складатися і з кількісних показників. У кожному випадку показники, які використовуються, повинні надавати оцінювачам змогу розглянути всі аспекти, з яких складається належна продуктивність суддів. Дуже важливо, щоб в усіх елементах індивідуального оцінювання була присутня процедурна справедливість (§ 41 Висновку). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 1 липня 2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) №3780001/97, пункт 36).
Наведення мотивів ухваленого рішення є об`єктивною і формальною гарантією, якої вимагають Висновки КРЄС, згідно з якими шляхи досягнення балансу між незалежністю судової системи з будь-яким процесом індивідуального оцінювання суддів включають в себе таке: повинні існувати прості й прозорі норми щодо процедур, критеріїв і наслідків оцінювання; суддя, що проходить оцінювання, повинен мати право бути вислуханим в ході процесу, а також оскаржити незадовільну оцінку, в тому числі мати право на негайний доступ до матеріалів, які стосуються оцінювання; оцінювання не повинно ґрунтуватися тільки на кількості розглянутих справ, але має передусім зосереджуватися на якості рішень судді, а також його роботи в цілому; деяких наслідків, таких як звільнення з посади через негативну оцінку, слід уникати для всіх суддів, які постійно перебувають на посаді, крім виняткових обставин.
Згідно з пунктом 11 (b) Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя 1983 року не існує єдиного правильного способу обрання суддів; єдиною вимогою є те, що спосіб обрання повинен гарантувати, що призначення суддів не здійснюється за нечесними мотивами.
У пункті 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року у справі №15-рп/2004 зазначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У пункті 33 рішення у справі "Доменічіні проти Італії" від 15 листопада 1996 року Європейський суд з прав людини нагадав, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві.
Колегія суддів бажає наголосити на тому, що оскільки згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відмовляючи в перегляді рішення ВККСУ від 5 листопада 2018 року №1914/ко-18, Комісія повинна була керуватись нормами закону, який визначає підстави для відмови у перегляді відповідних рішень.
Разом з тим, ВККС України, зазначаючи в оскаржуваному рішенні про те, що підстав для перегляду рішення її колегії не встановлено, не навела жодного джерела права, в якому були б закріплені такі підстави. Тому підстав стверджувати, що таке рішення прийняте "згідно із законом", - немає.
Обґрунтування рішення Комісії лише посиланням на Порядок та спосіб використання спеціального програмного забезпечення, а також на спосіб визначення остаточного результату практичного завдання не може вважатися достатнім, оскільки таке рішення як складова процедури кваліфікаційного оцінювання, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинно бути, перш за все, об`єктивним та повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо обґрунтованості його прийняття.
Наявність у рішенні, ухваленому під час кваліфікаційного оцінювання, мотивів як обов`язкової складової такого рішення є імперативною вимогою і додатковою гарантією дотримання під час кваліфікаційного оцінювання принципів об`єктивності та повного з`ясування обставин і забезпечення прав судді, стосовно якого воно проводиться.
Процес та результат кваліфікаційного оцінювання повинні бути зрозумілими для безпосередніх учасників цих відносин (суддів), адже лише у разі наведення Комісією обґрунтованих мотивів можливо перевірити правомірність процедури та ухваленого рішення (як форми зовнішнього вираження дискреційних повноважень державного органу).
За таких обставин колегія суддів вважає, що відмова ВККС України у перегляді рішення Комісією у пленарному складі без зазначення будь-якого обґрунтування, нормативно передбачених підстав для невчинення такої дії свідчить про недотримання належної процедури.
У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, які, зокрема, вплинули на об`єктивність оцінювання, суд не лише має право, але й зобов`язаний запобігти порушенню прав судді.
На переконання колегії суддів, імперативні приписи Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема статті 85 цього Закону, вимагають дотримання Комісією процедури проведення кваліфікаційного оцінювання і перегляду рішень її колегій як обов`язкової складової для ухвалення такого оцінювання, є гарантією дотримання прав особи, щодо якої таке оцінювання проводиться.
З урахуванням викладеного Суду доводиться констатувати, що відповідач і у цій справі діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що визначені законодавством, що має наслідком необхідність скасування оскаржуваного рішення ВККС України від 5 листопада 2018 року №1914/ко-18 як протиправного.
Колегія суддів враховує, що право учасника іспиту на перегляд виконаного ним практичного завдання закріплено на рівні закону (частина п`ята статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Однак, ані цей Закон, ані Положення №143/зп-16 чи Порядок №144/зп-16 (зі змінами) не визначають алгоритму дій ВККС України у пленарному складі під час перегляду рішень, прийнятих її колегією, щодо результатів виконаного учасниками іспиту практичних завдань, як і не передбачає підстав для перегляду та види можливих рішень за результатами перегляду. Тобто, законодавець, запровадивши можливість перегляду Комісією у пленарному складі рішень, прийнятих її колегією, механізму такої процедури не передбачив.
Отже, наразі нормативно не регламентовані як підстави до перегляду, так і підстави до відмови у такому перегляді. Надаючи оцінку цьому Суд враховує, що розробка і впровадження таких норм і правил належить до компетенції Комісії, чого нею забезпечено не було. Така ситуація породила правову невизначеність як для особи, яка має намір реалізувати право на перегляд рішення Комісії, так і адміністративного органу, уповноваженого на здійснення такого перегляду.
В контексті викладеного колегія суддів враховує, що принцип юридичної визначеності, про який згадувалося вище, має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону). Принцип "належного урядування" є вкрай важливим для розбудови правової держави. Кожна посадова особа суб`єкта владних повноважень при прийнятті рішення та вчиненні певної дії має дотримуватися зазначеного принципу. Саме дотримання всіх його складових дозволяє забезпечити високий рівень правовладдя у країні, гарантувати реалізацію права громадян, та як заходу попередження, зменшити кількість позовів громадян проти суб`єктів владних повноважень.
Так, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), №32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), №35298/04, пункту 67).
Вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання.
З наведеного вище суд резюмує, що будь-яке гарантоване державою право особи, громадянина повинне забезпечуватись можливістю його реалізувати.
Дійсно, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не визнається абсолютним, оскільки можуть існувати правомірні обмеження (загальні положення про обмеження доступу до суду (рішення у справі "Станев проти Болгарії" (2012)). Однак Європейський суд з прав людини розрізняє правомірні та неправомірні обмеження. До останніх відноситься "надмірний формалізм", тобто такий жорсткий спосіб тлумачення процесуальних вимог, що створює фактично непереборні перешкоди для певних категорій заявників, перетворюючи право на суд на "ілюзорне право". Цей феномен Суд розглядав неодноразово (наприклад, рішення у справі "Бенеш та інші проти Чеської республіки"). В українській справі ("Совтрансавтохолдинг проти України", 2002 рік) порушенням права на справедливий суд було визнано "надмірний формалізм" у застосуванні процесуальних норм.
Колегія суддів вкотре наголошує, що перебування ОСОБА_1 під час виконання практичного завдання в післяопераційному стані вплинуло на виконання практичного іспиту, оскільки суттєві вади здоров`я унеможливлювали проходження нею кваліфікаційного оцінювання. Однак, відмовляючи судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 у перегляді рішення Комісії від 11 липня 2018 року №166/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, ВККС України повідомлених суддею обставин щодо неможливості складення іспиту не врахувала, жодної оцінки їм не надала, чим продемонструвала формальний та поверхневий підхід до ситуації, що склалася з позивачем, несправедливо й необґрунтовано не надавши їй можливості повторно скласти письмовий іспит.
Таким чином, гарантоване відповідним положенням Закону право позивача на перегляд виконаного нею практичного завдання, з огляду на нормативну нерегламентованість, перетворилося на теоретичне, ілюзорне, таке, що не може бути реалізованим. Така ситуація не відповідає принципу Верховенства права та практиці ЄСПЛ й підлягає виправленню в судовому порядку.
Аналізуючи зміст і обсяг заявлених позовних вимог у контексті приписів статей 5, 245 КАС України, колегія суддів враховує, що заявлені позивачем позовні вимоги на час звернення останньої до суду могли б засобом ефективного поновлення її прав.
Водночас, за час розгляду справи судом відбулися події, що істотно вплинули на можливість фактичної реалізації повноважень відповідачем.
Так, зокрема, пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 16 жовтня 2019 року №139-ІХ "Про внесення змін до закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування", обумовлено, що з дня набрання чинності цим Законом (7 листопада 2019 року) повноваження членів ВККС України припиняються.
Станом на сьогоднішній день новий склад ВККС України, який був би уповноважений продовжити й завершити розпочате кваліфікаційне оцінювання суддів, в тому числі й позивача, не сформовано. Нормативного обґрунтування порядку реалізації права на перегляд рішення Комісії - не розроблено і не впроваджено.
Наведені обставини перешкоджають реалізувати позивачу право на перегляд рішення ВККС України від 11 липня 2018 року №166/зп-18, яке є спірним в цій справі, щодо результатів виконаного ОСОБА_1 практичного завдання, оскільки склад відповідної колегії Комісії, який приймав рішення щодо оцінювання такого завдання, відсутній, як і відсутній пленарний склад Комісії, який мав би можливість переглянути рішення такої відповідної колегії у порядку, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Ситуація, що склалася, унеможливлює винесення на розгляд та обговорення ВККС України у її пленарному складі порушеного позивачем питання у заяві про перегляд рішення колегії ВККС України.
Обираючи належний і ефективний спосіб захисту порушеного права, Суд виходить з того, що обов`язок проходження кваліфікаційного оцінювання суддями, що підпадають під дію закону, не скасовано й не змінено. Позивач продовжує залишатися такою, що не завершила процедуру кваліфікаційного оцінювання і, відповідно, не підтвердила здатність здійснювати правосуддя. Разом з тим не можна визнати необхідним у демократичному суспільстві, легітимним і пропорційним втручання у права особи, за якого внаслідок нерозроблення відповідних нормативно-правових актів та допущеної суб`єктом владних повноважень помилки особа позбавлена можливості реалізувати гарантованого законом права.
Юридично визнання протиправним та скасування оскаржуваного в цій справі рішення ВККС України від 5 листопада 2018 року №1914/ко-18, прийнятого в рамках кваліфікаційного оцінювання позивача, означатиме, що таке оцінювання вважатиметься розпочатим і не завершеним, що обумовлює обов`язок ВККС завершити цю процедуру з урахуванням висновків Суду в цій справі.
При цьому, як зазначалося вище, лише Вища кваліфікаційна комісія суддів України наділена повноваженнями щодо кваліфікаційного оцінювання суддів і вправі ухвалювати відповідні рішення за підсумками такого оцінювання.
Оскільки кваліфікаційне оцінювання щодо позивача було розпочате, то відсутні правові підстави для призначення щодо судді нового кваліфікаційного оцінювання чи повторного проведення тих етапів, до яких в позивача і суду не виникло зауважень. Відповідно, з метою усунення причин, внаслідок яких результати кваліфікаційного оцінювання судді були визнані протиправними і скасовані, таке оцінювання потрібно продовжити зі стадії виконання практичного завдання.
Аналогічний підхід до вирішення такої проблематики було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 800/439/17 (П/9901/200/18).
Наведене узгоджується і з приписами процесуального закону. Так, згідно частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, колегія вважає, що ефективним, більш того, єдино юридично можливим способом захисту своїх прав, в даному випадку є скасування рішення ВККС України від 5 листопада 2018 року №1914/ко-18 як протиправного та зобов`язання Комісії продовжити проведення першого етапу кваліфікаційного оцінювання судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді "Іспит" з етапу виконання практичного завдання.
Таким чином, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.