ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа №826/7075/16
провадження № К/9901/13844/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у касаційній інстанції справу у порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Кобаль М. І.),
встановив:
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП в місті Києві), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 № 102 с/о від 08 лютого 2016 року;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві;
-зобов`язати ГУ НП у місті Києві виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Просив також визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду з цим позов і поновити цей строк.
3. Позов обґрунтований тим, що його звільнили з органів поліції на підставі рапорту про звільнення [за власним бажанням], який він подав під тиском з боку керівництва. Переконував, що це звільнення не можна вважати правомірним і таким, що відбулося "за власним бажанням".
4. У цьому зв`язку пояснив також, що за наслідками атестування (його як поліцейського) атестаційна комісія оформила висновок, у якому зазначено, що він не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Апеляційна атестаційна комісія подану ним скаргу залишила без задоволення. Тому вказаний висновок позивач, з його слів, був змушений оскаржити до суду. На тлі описаних обставин на нього (позивача) керівництво чинило моральний тиск, метою якого було його звільнити, оформивши це як звільнення за власним бажанням. Врешті це змусило позивача 06 лютого 2016 року подати рапорт про звільнення за власним бажанням, що й слугувало підставою для видання спірного наказу.
5. У справі встановлено, що полковник поліції ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року проходив службу на посаді начальника Деснянського управління поліції ГУ НП у м. Києві.
6. 06 лютого 2016 року ОСОБА_1 власноручно написав рапорт на ім`я заступника Голови Національної поліції України, начальника ГУ НП у місті Києві полковника поліції Крищенка А.Є. про звільнення за власним бажанням на підставі статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII).
7. Зазначений рапорт містить резолюцію заступника Голови Національної поліції України, начальника ГУ НП у місті Києві полковника поліції Крищенка А.Є. від 08 лютого 2016 року - "До наказу".
8. Відтак наказом ГУ НП у місті Києві від 08 лютого 2016 року № 102 о/с позивача, відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, звільнено зі служби в поліції (за власним бажанням).
9. Суди попередніх інстанцій зазначили також, що позивач 08 лютого 2016 року отримав у відділі кадрів трудову книжку, приписне посвідчення, витяг з наказу про звільнення, обхідний лист, довідку для постановку на військовий облік.
10. Вважаючи наказ про звільнення неправомірним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
11. Тим часом, за наслідками розгляду справи № 826/1515/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у місті Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Атестаційної комісії ГУ НП у місті Києві в особі Бушуєва К.В. про скасування рішень (за наслідками атестування) Окружний адміністративний суд міста Києва виніс рішення від 17 липня 2018 року (залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року), яким визнав протиправним і скасував рішення Атестаційної комісії ГУ НП у м. Києві від 07 грудня 2015 року і рішення Апеляційної атестаційної комісії Північного регіону від 25 грудня 2015 року за результатами тестування ОСОБА_1 .
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
20. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 липня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
21. За встановлених в цій справі обставин суд першої інстанції зазначив, що позивач подав рапорт про звільнення, який було погоджено 08 лютого 2016 року, тобто, з погляду цього суду, вказана дата погоджена керівництвом й таким чином сторони домовились про дату звільнення у вказаний строк.
22. Додав також, що в цій справі відсутні докази, які б свідчили про тиск на позивача з боку керівництва Національної поліції та що саме це змусило його подати заяву про звільнення зі служби за власним бажанням.
23. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 березня 2021 року скасував рішення Окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року і ухвалив у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив; поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом; визнав протиправним і скасував наказ № 102 о/с від 08 лютого 2016 року ГУ НП у місті Києві; поновив ОСОБА_1 на службі на посаді начальника Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві з 09 лютого 2016 року; стягнув з ГУ НП у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 743967,72 грн.
24. Рішення суду в частині поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
25. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14, зазначив, що до закінчення визначеного у статті 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
26. У цьому зв`язку зазначив, що в рапорті ОСОБА_1 від 06 лютого 2016 року не зазначено про причини, які перешкоджають виконанню службових обов`язків, у зв`язку з чим позивач бажає звільнитися зі служби за власним бажанням. Окрім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, у цьому рапорті відсутня дата, погоджена з керівництвом Національної поліції, з якої позивач просить звільнити його зі служби за власним бажанням. Апеляційний суд зауважив, що на рапорті є лише резолюція "До наказу", підпис посадової особи (яка наклала резолюцію) і дата " 08 лютого 2016 року".
27. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції виснував, що позивача звільнили зі служби в Національній поліції з порушенням вимог чинного на час звільнення законодавства, тому наказ ГЦУ НП у місті Києві від 08 лютого 2016 року № 102 о/с є неправомірний і підлягає скасуванню.
Касаційне оскарження
28. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року.
29. Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
30. На думку відповідача, висновки суду апеляційної інстанції в цій справі не відповідають правовому висновку Верховного Суду України щодо застосування пункту 68 Положення № 114, статті 77 Закону № 580-VIII, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14.
31. Аргументуючи свою позицію відповідач звернув увагу на те, що на дату видання спірного наказу діяв Закон № 580-VIII, стаття 77 якого визначає порядок звільнення. Тому, зазначив відповідач, не було підстав для застосування до спірних правовідносин Положення № 114. У цьому зв`язку додав, що за правилами статті 77 Закону № 580-VIIІ особа, яка подала рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, підлягає звільненню й нічого іншого, крім звільнення, ця норма не передбачає. Цим законом не передбачено також строків звільнення. Тому, на думку відповідача, ухвалюючи оскаржене рішення, суд апеляційної інстанції підмінив поняття право особи і роботодавця обумовити дату звільнення у рапорті обов`язком роботодавця звільнити в певні строки з певної дати.
32. Крім того, з погляду відповідача, апеляційний суд неправильно застосував Положення № 114 в частині обов`язку працівника попередити керівництво про звільнення за три місяці до звільнення і правом керівника на звільнення працівника в тримісячний строк з дня написання рапорту. Таким чином суд змінив право роботодавця на звільнення працівника не раніше ніж через три місяці з дня написання рапорту на обов`язок керівника звільнити особу не раніше, ніж через три місяці, а право керівника органу та поліцейського узгодити дату звільнення інтерпретував як обов`язок керівника і працівника узгоджувати таку дату.
33. Вважає, що ці висновки є наслідком неправильного застосування норм матеріального права і переконує, що написання позивачем рапорту від 06 лютого 2016 року без зазначення дати, з якої позивач бажає звільнитися, і згода керівника відповідно до резолюції датована 08 лютого 2016 року свідчить про узгодженість дати звільнення і підтверджує правомірність спірного наказу.
34. Ухвалою від 15 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі з указаних підстав.
35. У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло.