ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 821/2093/16
адміністративне провадження № К/9901/18692/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Радишевської О. Р.,
за участі:
секретаря судового засідання Сов`як-Круковського М. В.,
представника позивача (у режимі відеоконференції) Заверюхи К. О.,
представника відповідача (у режимі відеоконференції) Сімеоніді І. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року (суддя Попов В.Ф.) і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року (судді Яковлєв О.В., Градовський Ю.М., Крусян А.В.),
встановив:
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - Управління МВС), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- стягнути 1002,12 грн грошової компенсації за невикористану відпустку за 2010 рік;
- стягнути 204683,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні у травні 2010 року з ним не було проведено повного розрахунку, тому він має право на компенсацію невикористаної відпустки та отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Цей спір уже розглядався в судах. За наслідками тодішнього розгляду справи Херсонський окружний адміністративний суд ухвалив постанову від 09 лютого 2017 року (залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року), якою стягнув на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в 2010 році в сумі 791,42 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовив.
4. Верховний Суд постановою 09 листопада 2020 року скасував постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану у 2010 році відпустку, а справу в цій частині направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
5. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд у своїй постанові від 09 липня 2020 року (у справі № 821/2093/16) зазначив таке. <…> суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з органів внутрішніх справ не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
За текстом постанови Верховного Суду, непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства щодо порядку, умов, складу, розміру виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
З посиланням на статті 116, 117 КЗпП України Верховний Суд у згаданій постанові зазначив, що суди, встановивши наявність між учасниками справи спору щодо розміру спірної виплати, дійшли висновку про безпідставність застосування статті 117 КЗпП України. При цьому суди проігнорували та не надали оцінки положенню частини другої даної статті.
За текстом цієї ж постанови, виходячи з висловленої судами першої та апеляційної інстанцій позиції, наявність спору щодо розмірів (права) на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку взагалі виключає можливість отримання працівником середнього заробітку за весь час затримки належних йому виплат під час звільнення, що в свою чергу є хибним та безпідставним. Фактично на час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій відповідач не виплатив позивачу спірну компенсацію за невикористану відпустку. Право позивача на її отримання було встановлено судом першої інстанції та покладено на відповідача обов`язок здійснити таку виплату.
Відтак Верховний Суд зазначив, що оскаржувані судові рішення (у справі № 821/2093/16) в частині відмови стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку, не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
6. У цьому зв`язку Верховний Суд згадав про постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, у якій, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, висловлено позицію з приводу стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України. Висловлену у вказаній постанові позицію Великої Палати Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд, зазначив для врахування під час нового розгляду справи.
7. Під час нового розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Управління МВС 226831,44 грн середнього заробітку з 27 травня 2010 року по день проведення розрахунку - 06 червня 2017 року, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення на день звільнення 88,33 грн.
8. Отож, підкреслив суд першої інстанції, предметом розгляду у цій справі є тільки виплата позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
9. З цього приводу суди попередніх інстанції встановили, що наказом начальника Управління МВС від 26 травня 2010 року № 318 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
10. 18 жовтня 2016 року позивач звернувся із заявою про виплату компенсації за невикористану у 2010 році відпустку та середнього заробітку за час затримки її виплати.
11. Листом від 01 листопада 2016 року Управління МВС повідомило позивачу, що підставою для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку є наказ про звільнення особи з органів внутрішніх справ із зазначенням кількості невикористаних днів щорічної відпустки в році звільнення. У наказі про звільнення позивача не зазначено невикористаної частини відпустки в році звільнення, тому підстав для її виплати не було.
12. Крім того, листом від 11 листопада 2016 року Управління МВС повідомило адвокату позивача, що відпустка ОСОБА_1 за 2010 рік не надавалася, відпустка відповідно до вислуги років на день звільнення склала 30 діб, невикористана частина відпустки за 2010 рік складала 12 діб.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
13. За наслідками нового розгляду справи Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 02 листопада 2020 року позов задовольнив; стягнув з Управління МВС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні виплати грошової компенсації за невикористану у 2010 році відпустку за період з 27 травня 2010 року по 06 червня 2017 року у сумі 79870,22 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів.
14. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2021 року залишив рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року без змін.
15. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, на виконання згаданої постанови Верховного Суду від 09 липня 2020 року, встановив, що період затримки розрахунку [при звільненні] становить 2568 календарних днів, а саме: з наступного дня звільнення (27 травня 2010 року) по день повного розрахунку - 06 червня 2017 року. Відтак цей суд резюмував, що позивач має право отримати компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь цей період. Додав також, що позивач вживав заходи для отримання компенсації і спору щодо суми нарахувань з відповідачем не було, адже зважаючи на наказ про звільнення та позиції відповідача в судових засіданнях, останній взагалі заперечував підстави для цих нарахувань.
16. Суд першої інстанції зазначив, що ненарахування компенсації за невикористану відпуску не є підтвердженням існування спору між сторонами.
17. Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1, відповідно до довідки Управлінням МВС № 414, становить 88,33 грн. За текстом рішення, при визначенні сум виплат за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/1083/17, зазначив що позивачу не виплатили грошової компенсації за невикористану відпуску у 2010 році за 12 календарних днів, яку, відповідно до постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, стягнуто в сумі 791,42 грн з урахуванням стягнутих податків і зборів (військовий збір - 12,06 грн, ПДФО 144,62 грн). Отож, заначив цей суд, нарахування за вказаний період складають 948,09 грн.
18. Середньомісячне грошове забезпечення позивача, відповідно до довідки № 414, становить (4566,05 + 821,89) : 2 = 2693,97 грн.
19. Отже, на думку суду першої інстанції, на користь позивача підлягає стягненню невиплачена сума з урахуванням її пропорційності (співвідношення) до середньомісячного грошового забезпечення, яка вираховується так: 2693,97 грн (середньомісячне грошове забезпечення) : 948 (невиплачена грошова компенсація) = 2,84. За 2568 календарних днів, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення 88,33 грн та розрахованого співвідношення середньомісячного грошового забезпечення до грошової компенсації (2,84), підлягають задоволенню позовні вимоги на суму сумі 79870,22 грн.
20. Тож у підсумку суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги на суму 79870,22 грн, відмовивши позивачеві у стягненні 226831,44 грн.
21. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції в цілому погодився з таким підходом і результатом вирішення спору. З-поміж іншого цей суд зазначив, що позаяк позивачу вчасно не виплатили лише частину коштів, на які він мав право при звільненні, то стягненню на його користь підлягає пропорційна цій заборгованості частина середнього заробітку за час допущеної затримки, яку й визначив суд першої інстанції.
Касаційне оскарження
22. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
23. Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
24. З погляду Управління МВС, суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженого судового рішення не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 116, 117 КЗпП України щодо визначення розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справ № 6-113цс16, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 823/1919/16, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18.
25. Обґрунтовуючи свої вимоги відповідач, з-поміж іншого, зазначив, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, визначена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 і від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18.
26. У цих справах Верховний Суд розрахував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та принципу пропорційності між належною працівникові сумою при звільненні та недоплаченою сумою.
27. На думку відповідача, якщо застосувати такий самий принцип у цій справі, то алгоритм розрахунку мав би бути таким: у травні 2010 року (місяць звільнення) ОСОБА_1 виплачено 2415,90 грн (з урахуванням податків); розмір невиплаченої суми (заборгованість) становить 948,09 грн (з урахуванням податків). Отже, у відсотковому співвідношенні частка грошового забезпечення позивача від (загальної) суми, яка підлягала виплаті йому при звільненні, становить 71,82 %, відповідно сума невиплаченої суми (заборгованості) - 28,18 %.
28. За таким підходом, належним способом захисту порушених прав позивача, з погляду Управління МВС, є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 267,17 грн, тобто 28,18 % від 948,09 грн. На думку відповідача, такий підхід застосований у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (пункт 74 постанови).
29. Відповідач зазначив також про те, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц) ухвалено за обставин, доволі схожих до тих, які встановлено у цій справі. З-поміж іншого відповідач наголосив на тому, що так само як і в справі № 761/9584/15-ц, позивач звернувся до суду з цим позовом до суду більш ніж через шість років після звільнення з роботи; відповідач також заперечував проти права позивача на компенсацію; сума компенсації позивачеві (791,42 грн) теж є більш ніж у сто разів меншою, аніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (79870,22 грн). Звернув увагу відповідач принагідно й на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц стягнула середній заробіток за час затримки в розмірі, який лише втричі перевищує невиплачену суму.
30. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги. На його думку, відповідач навів суперечливі мотиви з приводу стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, адже з одного боку вказує на помилковість розрахунку, а з іншого - просить відмовити у задоволенні позову взагалі.
31. Позивач наголосив також на тому, що спору з приводу розміру заборгованості (за невикористану відпустку) не було, тому він має право на отримання компенсації в повному обсязі.
32. На судовому засіданні 11 серпня 2021 року представники сторін підтримали кожен свою позицію й надали пояснення, аналогічні тим, які вони висловили у касаційній скарзі і відзиві відповідно.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
33. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
34. Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, серед іншого, зазначено таке: " 86. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. 87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. 88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. 89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. 90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. 91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. 93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)".
36. За текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, "<…>, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц".
37. За текстом постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18: " 67. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19".
38. Щодо визначення середнього заробітку з урахуванням наведених критеріїв зменшення його розміру, то у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, покликання на яку є у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 823/1823/18, то на прикладі обставин справи № 480/3105/19 його суть виглядає так: " 72. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%). 73. Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень. 74. Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90 гривень)".