ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/4288/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Ломака В.С.)
від 29.09.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.)
від 09.02.2021
у справі № 910/4288/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі"
про визнання договорів недійсними,
за участю представників учасників справи:
позивача - Бочуляк Ю.І., Петровський Ю.І.
відповідача 1 - Білик І.М.
відповідача 2 - не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" (далі - ТОВ "Тепло-Мелітополь") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" (далі - ТОВ "Мелітопольські теплові мережі") про визнання правочинів недійсними, а саме: договору про переведення боргу №14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 №2437/14-КП-13; договору про переведення боргу №16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 №4151/16-БО-13; договору про переведення боргу №1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6047/1718-ТЕ-13; договору про переведення боргу №1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6048/1718-БО-13; договору про переведення боргу №1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6049/1718-КП-13; договору про переведення боргу №18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6482/18-ТЕ-13; договору про переведення боргу №18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6483/18-БО-13; договору про переведення боргу №18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6484/18-КП-13.
1.2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що оспорювані договори про переведення боргу є недійсними на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України як такі, що суперечать нормам актів цивільного законодавства, а саме вимогам постанови Кабінету Міністрів України №867 від 19.10.2018 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", згідно з якою погашення боргових зобов`язань за спожитий природний газ повинно відбуватися не за рахунок господарської діяльності позивача, а за рахунок дебіторської заборгованості, яка виникла при експлуатації об`єктів для виробництва теплової енергії до моменту їх передачі. Однак, умови оспорюваних договорів не містять положень щодо джерел погашення боргових зобов`язань за рахунок дебіторської заборгованості.
Також позивач вказує, що оспорювані договори були укладені на вкрай невигідних для нього умовах за наявності тяжкої обставини, що є окремою підставою визнання недійсними зазначених договорів відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України, оскільки причиною укладення оспорюваних договорів були суспільно-політичний мотив і соціальна мета захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону; метою їх укладення було запобігання зриву опалювального сезону та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів міста Мелітополь; позивач вимушений був укласти оспорювані договори, оскільки опинився в залежності від монопольного становища АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке ухилилось від укладання договорів на постачання природного газу.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/4288/20 позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано недійсними договори про переведення боргу, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь", Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі".
2.2. Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що виходячи із статутних завдань ТОВ "Тепло-Мелітополь", на позивача покладено обов`язок безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання та гарячого постачання) споживачів, який може бути реалізованим за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії. Своєчасність опалювального сезону 2019/2020 та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів міста Мелітополь опинилося в залежності від монопольного становища АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо укладання договорів на постачання природного газу з ТОВ "Тепло-Мелітополь" та від приписів статті 22 Закону України "Про теплопостачання" щодо правонаступництва за борговими зобов`язаннями ТОВ "Мелітопольські теплові мережі".
Враховуючи, що АТ "НАК "Нафтогаз" однозначно вказав на той факт, що у разі неприйняття ТОВ "Тепло-Мелітополь" на себе зобов`язань за поставлений природний газ від ТОВ "Мелітопольські теплові мережі", не буде укладати з позивачем договори на постачання природного газу, з метою захисту прав споживачів, а також своєчасного початку опалювального сезону 2019/2020 у місті Мелітополь, задля уникнення знищення тепловиробничого обладнання, ТОВ "Тепло-Мелітополь" і були підписані оспорювані договори про переведення боргу від 28.10.2019 на загальну суму 164 829 846,11 грн, що свідчить про доведеність наявності нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням оспорюваних правочинів.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що наявних поточних ресурсів позивача для погашення набутих зобов`язань в сумі 164 829 846,11 грн не має; валовий збиток від основної діяльності, який регулярно виникав у ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" (попереднього постачальника у м. Мелітополь - пов`язаної особи) не дозволяє прогнозувати акумулювання позитивного грошового потоку від основної діяльності позивача; право вимоги до боржників ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" не передавалось, дані активи не є джерелом погашення боргу позивача; позивач не має прямого впливу на прийняття рішень про розмір тарифів за теплопостачання, на формування цін постачання газу для зменшення собівартості наданих послуг, на оновлення матеріально-технічної бази для зменшення кількості споживання природного газу (дані активи є передані за договорами оренди) погашення набутих боргових зобов`язань в сумі 164 829 846,11 грн без зовнішніх дотацій є малоймовірним; у позивача відсутні поточні (власні) ресурси на погашення зобов`язань за договорами переведення боргу, а погашення боргу в сумі 164 829 846,11 грн за рахунок залучених (кредитних) коштів приведе до погіршення фінансового стану аж до банкрутства.
Також місцевим господарським судом встановлено, що посилання АТ "НАК "Нафтогаз України" на те, що ТОВ "Тепло-Мелітополь" є правонаступником ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" відповідно до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" є безпідставними.
До того ж, як встановлено судом першої інстанції, оспорювані договори суперечать вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", що є окремою підставою для визнання їх недійсними в силу приписів частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/4288/20 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі №910/4288/20, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, якою просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
3.2. Підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження визначено, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 233 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17, у постановах Вищого господарського суду України від 03.02.2015 у справі №923/1021/14, від 31.01.2012 у справі № 25/219.
3.5. Пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначено в якості підстави касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.6. Також підставою касаційного оскарження АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Також скаржник зазначив, що суди не врахували положення частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання".
3.7. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Тепло-Мелітополь" заперечує проти вимог касаційної скарги та зазначає про наявність підстав для закриття касаційного провадження відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" (покупець) в період з 2014 по 2018 роки були укладені договори купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії №2437/14-КП-13 від 28.01.2014, №4151/16-БО-13 від 15.12.2015, №6047/1718-ТЕ-13 від 12.09.2017, №6048/1718-БО-13 від 12.09.2017, №6049/1718-КП-13 від 12.09.2017, №6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, №6483/18-БО-13 від 05.10.2018, № 6484/18-КП-13 від 05.10.2018.
Виконавцем послуг з централізованого теплопостачання в місті Мелітополі було Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі", з яким Мелітопольською міською радою Запорізької області були укладені відповідні договори оренди комунального майна, що використовується у сфері надання послуг з теплопостачання (житлово-комунальних послуг).
Мелітопольська міська рада на засіданні постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та комунальної власності територіальної громади 02.04.2019 вирішила припинити строк дії договорів оренди майна комунальної власності з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі", які використовувалися означеним підприємством для здійснення основного виду діяльності - постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Комунальне майно, що знаходилось у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" в оренді, було повернуто орендодавцю - Мелітопольській міській раді Запорізькій області, а договори оренди припинені.
Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області згідно із Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до рішень комісії з укладання та переукладання договорів оренди майна комунальної власності територіальної громади м. Мелітополя, з метою недопущення зривів заходів із сталої підготовки житлово-комунального господарства м. Мелітополя до роботи в осінньо-зимовий період 2019-2020 років, 18.04.2019 було прийнято рішення № 82, яким визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" виконавцем послуг з централізованого теплопостачання у місті Мелітополі з 18.04.2019; доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" укласти договори про надання послуг з централізованого теплопостачання у м. Мелітополі з фізичними особами та юридичними особами згідно з чинним законодавством; Товариству з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" розробити та надати до управління житлово-комунального господарства Мелітопольської міської ради Запорізької області заходи з підготовки міського теплового господарства до опалювального періоду 2019-2020 років.
Листом №177/01-07 від 23.04.2019 Мелітопольська міська рада Запорізької області повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі" про припинення строку дії договорів оренди майна комунальної власності №79 від 24.01.2012, №78 від 21.12.2011, №56 від 28.02.1994, №8 від 17.01.2017, № 9 від 17.01.2017.
На підставі рішення комісії з укладання та переукладання договорів оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Мелітополя, з метою використання в технологічному процесі для виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам міста, комунальне майно було передано у користування позивача на підставі договорів оренди №29 від 01.03.2019, №68 від 26.04.2019, №70 від 26.04.2019, №71 від 26.04.2019, №72 від 26.04.2019, №73 від 26.04.2019, №74 від 26.04.2019, №19 від 02.05.2019, №93 від 19.06.2019, №135 від 31.10.2019, про що свідчать відповідні акти приймання-передачі.
За умовами вказаних договорів оренди позивачу було передано у володіння та користування майно територіальної громади міста Мелітополя, зокрема майно, що забезпечує виробництво, постачання та транспортування теплової енергії.
Надалі, позивач з метою надання послуг з постачання теплової енергії усім категоріям споживачів у місті Мелітополі, для забезпечення опалювального сезону у 2019-2020 роках, виробництва, постачання та транспортування теплової енергії, з використанням природного газу в якості сировини, листом №26 від 20.03.2019 звернувся до АТ "НАК "Нафтогаз України" для узгодження проектів договорів на постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями, на період з 01.03.2019 по 30.04.2019.
Розглянувши звернення позивача, АТ "НАК "Нафтогаз України" листом № 26-466-19 від 11.04.2019 повідомило позивача про те, що відповідно до приписів статті 22 Закону України "Про теплопостачання" якщо попереднім користувачем об`єкту з вироблення теплової енергії було ТОВ "Мелітопольські теплові мережі", позивачу необхідно надати довідку щодо відсутності простроченої заборгованості. В іншому випадку, необхідно оформити переведення відповідної суми заборгованості з ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" на ТОВ "Тепло-Мелітополь" згідно чинного законодавства України. Таким чином, АТ "НАК "Нафтогаз України" не має підстав підписати зі свого боку договори на постачання природного газу для виробництва теплової енергії для зазначених категорій та повертає їх без підпису. При цьому, останній повідомив, що Компанія зможе розглянути питання щодо укладення з ТОВ "Тепло-Мелітополь" договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями, після надання позивачем зазначених документів.
Листом № 147 від 07.06.2019 ТОВ "Тепло-Мелітополь" звернувся до АТ "НАК "Нафтогаз України" з проханням надати умови заключення відповідних угод на постачання природного газу.
У відповідь на лист АТ "НАК "Нафтогаз України" листом №26-2445-19 від 26.06.2019 з посиланням на приписи статті 22 Закону України "Про теплопостачання" вказав, що для укладення договорів постачання природного газу позивач повинен повідомити АТ "НАК "Нафтогаз України" про те, який саме суб`єкт використовував раніше отримане в оренду майно і, у разі наявності боргів за природний газ, оформити правонаступництво за цими боргами (підписати договори переведення боргу). При цьому, АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначив, що без вирішення зазначеного питання він не зможе укласти договори на постачання природного газу з позивачем.
Листом № 283 від 05.07.2019 ТОВ "Тепло-Мелітополь" повідомив АТ "НАК "Нафтогаз України" про те, що він не є правонаступником теплопостачальної або теплогенеруючої організації, і знову звернувся до Компанії з проханням укласти договори на постачання природного газу з метою сталого функціонування теплопостачального комплексу м. Мелітополя та забезпечення своєчасного початку опалювального сезону 2019-2020 років.
Однак АТ "НАК "Нафтогаз України" знову відмовився укладати договори на постачання природного газу з позивачем та посилаючись на приписи статті 22 Закону України "Про теплопостачання" зазначив, що юридичним фактом, який викликає зміну правовідносин, є передача ТОВ "Тепло-Мелітополь" в оренду майна з вироблення теплової енергії, яке раніше використовувалось ТОВ "Мелітопольські теплові мережі".
АТ "НАК "Нафтогаз України" готовий укласти з позивачем договори на постачання природного газу за умови узгодження позивачем, як правонаступником, порядку погашення заборгованості ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" (лист № 26-2505-19 від 26.07.2017).
Листом №451 від 02.08.2019 ТОВ "Тепло-Мелітополь" повідомив АТ "НАК "Нафтогаз України" про те, що він підтверджує свою готовність як правонаступника відповідно до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" на погашення заборгованості ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" перед АТ "НАК "Нафтогаз України". При цьому ТОВ "Тепло-Мелітополь" зазначив, що він є новоствореним підприємством та на початку своєї діяльності має багато цілей та завдань, які потребують фінансових витрат. З урахуванням викладеного ТОВ "Тепло-Мелітополь" звернувся з проханням до АТ "НАК "Нафтогаз України" з проханням розглянути питання про можливість реструктуризації заборгованості ТОВ "Мелітопольські теплові мережі", погашення якої буде здійснюватися позивачем.
У зв`язку з цим, між ТОВ "Тепло-Мелітополь" (новий боржник), АТ "НАК "Нафтогаз України" (кредитор) та ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" (первісний боржник) 28.10.2019 були укладені договори про переведення боргу №14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 №2437/14-КП-13; №16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 №4151/16-БО-13; №1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6047/1718-ТЕ-13; №1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6048/1718-БО-13; №1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6049/1718-КП-13; №18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6482/18-ТЕ-13; №18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6483/18-БО-13; №18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6484/18-КП-13.
Враховуючи те, що ТОВ "Тепло-Мелітополь" виконав вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та уклав договори про переведення боргу ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" на ТОВ "Тепло-Мелітополь", між ним та Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" були укладені договори на постачання природного газу № 4262/1920-ТЕ-13 від 29.10.2019, №4263/1920-БО-13 від 29.10.2019, № 4264/1920-КП-13 від 29.10.2019,
Листом № 1103/1 від 04.11.2019 ТОВ "Тепло-Мелітополь" повідомив ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" про те, що він прийняв кредиторську заборгованість останнього перед НАК "Нафтогаз України" в сумі 164 829 846,11 грн та просив в найкоротший термін підготувати документи по передачі дебіторської заборгованості.
У відповідь на лист ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" повідомив ТОВ "Тепло-Мелітополь" про те, що Президентом ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" було прийнято рішення № 2 про відмову у передачі дебіторської заборгованості, оскільки положення статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не встановлюють правонаступництва суб`єкта господарювання на право вимоги за дебіторською заборгованістю, що виникла у суб`єкта господарювання, який раніше використовував майно з вироблення теплової енергії (лист № 1022 від 11.11.2019).
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 233 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17, постановах Вищого господарського суду України від 03.02.2015 у справі №923/1021/14, від 31.01.2012 у справі № 25/219.
У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).
Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
У справі №910/23000/17 за позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення про відмову у розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення ПП "В Тікет" законодавства про захист економічної конкуренції, позов обґрунтовано тим, що комітет не перевірив наявності в діях ПП "В Тікет" ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), оскільки це підприємство під час реалізації квитків на пісенний конкурс "Євробачення 2017: Гранд Фінал" повідомило неточну інформацію про те, що є сервісним збором, що входить у додаткові послуги, за яких умов надаються додаткові послуги, а інформацію про вартість сервісного збору та додаткових послуг, які не були замовлені позивачем, було повідомлено лише після придбання квитків, що є введенням покупця в оману. Також позивач стверджував, що комітет не перевірив наявності ознак зловживання ПП "В Тікет" монопольним становищем. Що передбачено пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шляхом установлення додаткових послуг у розмірі 10% від вартості квитка та їх оплати як обов`язкової умови придбання квитка, що за умов існування конкуренції неможливо було б установити.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні зазначених позовних вимог, судові рішення мотивували відсутністю підстав для кваліфікації дій ПП "В Тікет" як недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем, що правомірно враховано комітетом, оспорюване рішення якого відповідає вимогам законодавства.
Натомість Велика Палата Верховного Суду з посиланням на положення Законів України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та "Про захист економічної конкуренції" визнала передчасними висновки комітету про відсутність ознак недобросовісної конкуренції у діях ПП "В Тікет". При цьому Велика Палата також погодилася з доводами скаржника про те, що комітет не здійснив усебічної перевірки його заяви про наявність ознак зловживання ПП "В Тікет" монопольним становищем.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про антимонопольний комітет України" до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:
- розгляд заяв і справ про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проведення досліджень за цими заявами і справами;
- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
З огляду на що, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. Та наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.
Тоді, як у справі, що переглядається, предметом розгляд даної справи є вимога позивача про визнання недійсними договорів про переведення боргу у зв`язку з їх укладенням під дією тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах з посиланням на положення статті 233 Цивільного кодексу України.
З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду у зазначеній скаржником справі зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за суб`єктним складом учасників, ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.
Також слід зауважити, що постанови Вищого господарського суду України від 03.02.2015 у справі №923/1021/14, від 31.01.2012 у справі № 25/219, на які АТ "НАК "Нафтогаз України" посилається у касаційній скарзі (з урахуванням заяви про усунення недоліків), не є тими судовими рішеннями, невідповідність висновкам яких щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а отже зазначені посилання колегією суддів відхиляються.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.3. Також підставою касаційного оскарження АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 у справі №487/7703/15-ц вказана на те, що для того, щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Крім того, у своїх постановах від 02.08.2018 по справі №918/341/16, від 14.02.2018 по справі №910/8862/17, від 06.03.2018 по справі №910/8866/17 Верховний Суд неодноразово наголошував, що для застосування статті 233 Цивільного кодексу України має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Що стосується вкрай невигідних умов, то, по-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити; по-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто, такі умови мають бути явно кабальними для особи; по-третє, хоча Цивільний кодекс України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов`язки; по-четверте, для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Таким чином, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом діяльності позивача відповідно до пункту 2.2 статуту є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; виробництво, збір, розподілення та постачання пари та теплої води для обігрівання; виробництво, збір, розподілення та постачання холодної води для охолодження; розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій та установ; виробництво, передача, розподілення, торгівля електроенергії; виробництво, розподілення та торгівля газоподібним паливом; збір, очищення та постачання води; каналізація, відведення й очищення стічних вод; комплексне обслуговування об`єктів та територій; діяльність із прибирання будинків і промислових об`єктів, загальне прибирання будинків тощо.
Тобто, на позивача покладено обов`язок безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання та гарячого водопостачання) споживачів.
Водночас, такий обов`язок може бути виконаний позивачем за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії. Законом України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу можливе виключно на підставі договору.
Судами встановлено, що АТ "НАК "Нафтогаз України" направив на адресу позивача лист від 11.04.2019, в якому з посиланням на положення статті 22 Закону України "Про теплопостачання" вказував на необхідність надати довідку про відсутність простроченої заборгованості за об`єктом (м. Мелітополь, вул. Лютнева, буд. 237/3), оскільки попереднім користувачем об`єкту з вироблення теплової енергії був ТОВ "Мелітопольські теплові мережі". В іншому випадку, необхідно оформити переведення відповідної суми заборгованості з ТОВ "Тепло-Мелітополь" та ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" згідно вимог чинного законодавства. З огляду на що, АТ "НАК "Нафтогаз України" вказав на відсутність підстав для підписання зі свого боку договори постачання природного газу для виробництва теплової енергії для зазначених категорій та повернув їх без підпису. Також АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначив, що зможе розглянути питання щодо укладення з позивачем договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями, після надання підприємством зазначених документів.
Відповідно до пунктів 1, 3 "Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), на ПАТ НАК "Нафтогаз України" покладено обов`язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору).
Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій, своєчасність опалювального сезону 2019/2020 та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів міста Мелітополь опинилось в залежності від монопольного становища АТ "НАК "Нафтогаз України".
Крім того, судами обох інстанції встановлено, що за висновком Аудиторської фірми "Соловій-Аудит": наявних поточних ресурсів позивач для погашення набутих зобов`язань в сумі 164 829 846,11 грн не має; валовий збиток від основної діяльності, який регулярно виникав у ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" (попереднього постачальника у м. Мелітополь - пов`язаної особи) не дозволяє прогнозувати акумулювання позитивного грошового потоку від основної діяльності ТОВ "Тепло-Мелітополь"; так як право вимоги до боржників ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" не передавалось, дані активи не є джерелом погашення боргу ТОВ "Тепло-Мелітополь"; ТОВ "Тепло-Мелітополь" не має прямого впливу на прийняття рішень про розмір тарифів за теплопостачання, на формування цін постачання газу для зменшення собівартості наданих послуг, на оновлення матеріально-технічної бази для зменшення кількості споживання природного газу (дані активи є передані за договорами оренди) погашення набутих боргових зобов`язань в сумі 164 829 846,11 грн без зовнішніх дотацій є малоймовірним; у ТОВ "Тепло-Мелітополь" відсутні поточні (власні) ресурси на погашення зобов`язань за договорами переведення боргу, а погашення вищезазначеного боргу в сумі 164 829 846,11 грн за рахунок залучених (кредитних) коштів приведе до погіршення фінансового стану аж до банкрутства.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16.01.2020 по справі №922/1362/17 та ухвалах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №925/1545/19, від 10.02.2021 у справі №925/1368/19, від 22.04.2021 у справі №925/553/20, від 22.06.2021 у справі №925/554/20.
5.4. Крім того АТ "НАК "Нафтогаз України" вказував на те, що ТОВ "Тепло-Мелітополь" є правонаступником ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" відповідно до статті 22 Закону України "Про теплопостачання".
Пунктом 2 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). У разі універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов`язки. Таке правонаступництво відбувається у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. У разі часткового (сингулярного) правонаступництва до правонаступника переходять тільки певні права та обов`язки кредитора.
Частиною третьою статті 22 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що у разі якщо суб`єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб`єкт стає правонаступником за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Зі змісту зазначеної норми вбачається особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання у користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії.
Частина третя статті 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс із вироблення теплової енергії, новим суб`єктом господарювання, який одержав таке майно у користування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, обладнання для виробництва теплової енергії було повернуто попереднім користувачем - ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" власнику (територіальній громаді міста Мелітополь, яку представляє Мелітопольська міська рада) у зв`язку із припиненням дії договорів оренди, на підставі яких попередній користувач володів і користувався цим майном.
В подальшому, означене майно було передано власником у володіння та користування іншому суб`єкту господарювання - ТОВ "Тепло-Мелітополь", про що укладені відповідні договори оренди.
Отже, як встановлено судами, кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів майна для виробництва теплової енергії, є різні особи.
Аналіз змісту частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" свідчить про покладення законодавцем обов`язку однієї особи відповідати за боргами іншої, проте питання передачі активів (прав вимоги до споживачів теплової енергії, яку поставлено внаслідок споживання енергоносіїв, та зобов`язання по оплаті яких передається) наведеною нормою не врегульовано, а відтак наслідком застосування наведеної норми закону може бути те, що суб`єкт господарювання, якому надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником за борговими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно. Тобто, попередній користувач майна залишається власником майна (майнових прав вимоги до споживачів теплової енергії), а новий користувач несе тягар боргових зобов`язань попереднього користувача, що призводить до одержання попереднім користувачем прибутку за рахунок нового користувача.
Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового, кінцевими власниками яких є різні особи, на нового користувача та особу, яка здійснює управління таким суб`єктом, буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 03.09.2019 у справі 910/5082/18, від 19.10.2020 по справі №3/385.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що здійснення правонаступництва на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" матиме наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне користування об`єктами теплопостачання конкретним суб`єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
В зв`язку з чим Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про незастосування судами попередніх інстанцій положень частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання".
5.5. До того ж, постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 було затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - Положення).
Це Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
Відповідно до пункту 3 Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цим Положенням покладаються такі спеціальні обов`язки:
1) на AT "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням; постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України "Міжнародний дитячий центр "Артек", постачання яким у відповідному періоді (місяці постачання) не здійснює інший постачальник (у тому числі інший постачальник із спеціальними обов`язками відповідно до цього Положення), на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням; постачати природний газ на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням, виробникам теплової енергії, а саме:
- виробникам теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору);
- виробникам теплової енергії, які фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету, що використовують природний газ з метою гарячого водопостачання і опалення приміщень житлового фонду та гуртожитків, які належать їм на праві власності або іншому речовому праві;
- виробникам теплової енергії, які фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету, що використовують природний газ з метою опалення службових та виробничих приміщень, які належать їм на праві власності або іншому речовому праві;
- виробникам теплової енергії - об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельним кооперативам та суб`єктам господарювання, що використовують природний газ з метою гарячого водопостачання і опалення приміщень, які належать їм на праві власності або іншому речовому праві;
- виробникам теплової енергії, що використовують природний газ для виробництва електричної енергії;
- виробникам теплової енергії, управління майном яких здійснюється суб`єктами господарювання, які залучені Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, відповідно до статті 21 Закону України "Про Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", для всіх категорій використання природного газу; придбавати природний газ у господарських товариств, 100 відсотків акцій (паїв, часток) яких належать державі або іншому господарському товариству, єдиним акціонером якого є держава (ПАТ "Укргазвидобування", АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"), для формування ресурсу природного газу для побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), Державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" та виробників теплової енергії для всіх категорій використання природного газу на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням.
Абзацом 13 пункту 11 Положення визначено, що у разі наявності у виробника теплової та електричної енергії боргових зобов`язань перед НАК "Нафтогаз України" з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли до дати прийняття об`єктів, на яких здійснювалося виробництво теплової та електричної енергії, в управління управителем, погашення зазначених боргових зобов`язань здійснюється управителем за рахунок коштів, одержаних від погашення дебіторської заборгованості, що належала власнику (користувачу) майна об`єкта, на якому здійснюється виробництво теплової та електричної енергії, на дату прийняття його в управління управителем.
Тобто, не за рахунок господарської діяльності позивача, а саме за рахунок дебіторської заборгованості, яка виникла при експлуатації цих об`єктів до моменту їх передачі позивачу.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що зміст оспорюваних договорів про переведення боргу не передбачають будь-якої компенсації переданих ТОВ "Тепло-Мелітополь" боргів з боку ТОВ "Мелітопольські теплові мережі", тобто не містять положень, які визначені діючими нормами законодавства щодо таких договорів. Більше того, ТОВ "Тепло-Мелітополь" позбавлений можливості стягнути дебіторську заборгованість за договорами купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії №2437/14-КП-13 від 28.01.2014, №4151/16-БО-13 від 15.12.2015, №6047/1718-ТЕ-13 від 12.09.2017, №6048/1718-БО-13 від 12.09.2017, №6049/1718-КП-13 від 12.09.2017, №6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, №6483/18-БО-13 від 05.10.2018, №6484/18-КП-13 від 05.10.2018, укладеними між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Мелітопольські теплові мережі", оскільки він не є стороною означених правочинів, і права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості йому передані не були.
5.6. Доводи Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та є такими, що за своєю суттю зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою обставин справи.