ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 520/1184/2020
адміністративне провадження № К/9901/3095/21
адміністративне провадження № К/9901/4772/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційними скаргами Міністерства юстиції України, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року (суддя Панченко О.В.)
постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Григорова А.М., суддів: Подобайло З.Г., Чалого І.С.)
та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Григорова А.М., суддів: Подобайло З.Г., Чалого І.С.)
у справі №520/1184/2020
за позовом приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
I. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила:
- визнати бездіяльність Міністерства юстиції України щодо непоновлення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 та зобов`язати Міністерство юстиції України видати наказ про поновлення діяльності вказаного приватного виконавця;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь позивача судові витрати.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформленим протоколом №23 від 06 грудня 2019 року до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на один місяць. Вказане рішення введене в дію наказом Міністерства юстиції України від 21 грудня 2019 року №4119/5. Після сплину строку застосованого дисциплінарного стягнення діяльність приватного виконавця не поновлена, а станом на день звернення до суду з позовом у Єдиному реєстрі приватних виконавців України наявний запис про зупинення його діяльності.
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо непоновлення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 Зобов`язано Мінюст видати наказ про поновлення діяльності позивача як приватного виконавця. Стягнуто на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.
4. Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року задоволено заяву позивача, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
5. Не погоджуючись із рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року, з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року та з додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, Міністерство юстиції України звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду.
6. Не погоджуючись із додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 подала скаргу до суду касаційної інстанції.
7. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження №К/9901/3095/21 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
8. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження №К/9901/4772/21 за касаційною скаргою приватного виконавця ОСОБА_1 Міністерства юстиції України відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. На підставі скарги ОСОБА_2 від 30 серпня 2019 року Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 .
10. За результатами проведеної перевірки складено довідку, в якій зазначено про виявлені порушення. Зокрема, встановлено, що під час здійснення діяльності приватним виконавцем порушуються вимоги законодавства, яке регулює питання організації діяльності приватного виконавця та порядок примусового виконання рішень.
11. 06 грудня 2019 року Дисциплінарною комісією приватних виконавців прийнято рішення, оформлене протоколом №23, про задоволення подання Міністерства юстиції України щодо притягнення приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць.
12. 21 грудня 2019 року Міністерством юстиції України прийнято наказ №4119/5 "Про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 ", пунктом 1 якого введено в дію рішення Дисциплінарної комісії від 06 грудня 2019 року, оформлене протоколом №23 про задоволення подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця та пунктом 2 зупинено діяльність приватного виконавця строком на один місяць.
13. 13 січня 2020 року приватний виконавець звернувся до Міністерства юстиції України з листом, в якому просив поновити його діяльність як приватного виконавця. Свої вимоги обґрунтовував тим, що дисциплінарне стягнення, яке до нього застосоване у вигляді зупинення діяльності строком на 1 місяць, спливає 21 січня 2020 року. Оскільки порядок підвищення кваліфікації приватним виконавцем (у тому числі, порядок складання іспиту відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів") станом на 13 січня 2020 року не затверджено, то відсутні підстави для складання відповідного іспиту.
14. Міністерство юстиції України на звернення позивача відповіло листом від 11 лютого 2020 року №194/20-5-1/33-20, в якому вказало, що для поновлення діяльності приватного виконавця, зупиненої на підставі пункту 4 частини першої статті 42 Закону N 1403-VIII, приватний виконавець після закінчення строку зупинення його діяльності зобов`язаний скласти іспит у порядку, передбаченому статтею 33 цього Закону. Також повідомлено, що 11 лютого 2020 року набрав чинності наказ Міністерства юстиції України від 28 січня 2020 року №297/5 "Про затвердження Порядку підвищення кваліфікації приватним виконавцем, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2020 року за №100/34383.
15. На виконання пункту 13 вказаного порядку приватному виконавцю для складання іспиту перед поновленням діяльності запропоновано подати відповідну заяву про проходження автоматизованого анонімного тестування, проведення якого Мін`юст забезпечує протягом одного місяця з дня надходження такої заяви.
16. Вважаючи, що зупинення його діяльності як приватного виконавця понад строк накладення дисциплінарного стягнення зумовлене протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що на відповідача як на суб`єкта владних повноважень Законом N 1403-VIII покладено обов`язок приведення у відповідність нормативно-правові акти вимогам вказаного закону. Проте. Міністерством вчасно не прийнято порядок складання приватним виконавцем іспиту для поновлення його діяльності, що позбавило позивача можливості на відновлення його професійної діяльності. Також суди вказали, що оскільки порядок підвищення кваліфікації приватним виконавцем станом на 13 січня 2020 року не був затверджений, а тому відсутні підстави для складання відповідного іспиту.
18. Приймаючи додаткову постанову та задовольняючи частково заяву ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг з професійної правничої допомоги в сумі 7000 грн 00 коп. є суттєво завищеним, неспівмірним із складністю справи, із виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Також колегія суддів зазначила, що інтереси приватного виконавця в суді апеляційної інстанції представляло два адвокати, один із яких надавав правову допомогу безоплатно.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
19. У касаційній скарзі представник Міністерства зазначив, що Законом N1403-VIII не передбачено автоматичного поновлення діяльності приватного виконавця після спливу терміну застосування дисциплінарного стягнення. Фактичне поновлення такої діяльності обумовлене лише законодавчим обмеженням - необхідністю складання іспиту перед поновленням діяльності та пов`язане з успішним його складанням приватним виконавцем.
20. Представник відповідача наголосив, що вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Міністерства видати наказ про поновлення діяльності є незаконною та безпідставною, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатись у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки та критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Прийняття рішення про зупинення діяльності приватного виконавця є мірою відповідальності, результатом застосування(санкцій) за порушення у сфері примусового виконання рішень, яке належить до повноважень Міністерства юстиції України, тоді як відновлення діяльності здійснюється у чіткій відповідності до встановленої процедури, що передбачена чинним законодавством.
21. Щодо додаткової постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, то представник Міністерства вказав, що вимога про стягнення судових витрат є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки позов в цілому необґрунтований та не підлягає задоволенню. У касаційній скарзі зазначено, із посиланням на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18, що судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат.
22. Представник ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Міністерства, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. На думку представника позивача, відсутність порядку складання іспиту приватним виконавцем не може бути підставою для непоновлення діяльності приватних виконавців, строк дії зупинення діяльності яких закінчився.
23. У відзиві вказано на порушення відповідачем статті 42 Закону N1403-VIII, відповідно до якої на Міністерство покладено обов`язок видати наказ про поновлення діяльності приватного виконавця протягом трьох робочих днів з дня встановлення обставин для її поновлення.
24. Представник позивача зауважив, що відсутність порядку складання іспиту станом на день закінчення дії дисциплінарного стягнення свідчить лише про неналежне врядування і не може бути підставою для порушення законних прав та інтересів позивача. Порядок підвищення кваліфікації приватним виконавцем, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2020 №297/5, не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки цей порядок набрав чинності 11 лютого 2020 року.
25. Також, на думку представника позивача, єдиним можливим ефективним засобом відновлення порушеного права є саме зобов`язання Міністерства видати наказ про поновлення діяльності позивача. Вказана поведінка суб`єктів владних повноважень має своїм наслідком і порушення права позивача на працю, і завдання матеріальних збитків та глибоких моральних страждань позивачу.
26. У своїй касаційній скарзі на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2020 року представник позивача просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.
27. Зазначено, що суд апеляційної інстанції при ухваленні додаткового судового рішення, не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 31 липня 2018 року у справі №820/4263/17, від 21 вересня 2018 року у справі №820/5938/16, від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17, від 29 жовтня 2018 року у справі №199/2648/15, від 21 листопада 2018 року у справі №750/2262/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №820/3309/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 31 січня 2019 року у справі № 820/4258/17, від 09 квітня 2019 року у справі №826/2689/15, від 16 травня 2019 року у справі №823/2638/18, від 04 червня 2019 року у справі № 922/1350/18, від 19 вересня 2019 року у справі №810/2760/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 820/4280/17, від 07 травня 2020 року у справі №820/4281/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 360/3764/18, від 17 грудня 2020 року у справі №520/9817/19; та в додаткових постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №820/4280/17, від 04 вересня 2020 року у справі №820/4281/17.
28. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 наголосив, що позивач надав до суду апеляційної інстанцій всі належні та допустимі докази, понесених під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу та довів їхній нерозривний зв`язок зі справою, що розглядається. Однак, суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив розмір судових витрат, обмежившись формальною констатацією неспівмірності розміру судових витрат із складністю справи. Також вказав про неотримання позивачем копії заперечень Мінюсту щодо відшкодування витрат.
29. Також представник позивача у касаційній скарзі просив, у разі задоволення Верховним Судом цієї касаційної скарги, стягнути судові витрати понесені або ті, що мають бути понесені, пов`язані із касаційним розглядом справи. Всі необхідні докази вказаних витрат будуть надані Верховному Суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
30. Представником Міністерства подано відзив на касаційну скаргу позивача, у якому вказано, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. У відзиві представник відповідача наводить правові позиції Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №826/4959/16, від 01 вересня 2020 року у справі №640/6209/19.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
32. Касаційне провадження №К/9901/3095/21 (за скаргою Міністерства юстиції України) в частині оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якої підставою касаційного оскарження судових рішень є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
33. Предметом спору є бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не здійснення поновлення діяльності приватного виконавця після закінчення строку дії дисциплінарного стягнення.
34. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не здійсненні поновлення діяльності приватного виконавця. Також для ефективного правового захисту суди зобов`язали Міністерство поновити діяльність позивача.
35. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
36. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
38. Відповідно до статті 1 Закону N1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
39. Частиною другою статті 16 Закону N1403-VIII визначено, що приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.
40. Міністерство юстиції України формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечує підготовку приватних виконавців та підвищення їхньої кваліфікації, для чого визначає, зокрема: порядок складання кваліфікаційного іспиту, порядок підвищення кваліфікації приватними виконавцями; здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; вводить в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення; зупиняє та припиняє право на здійснення діяльності приватного виконавця (стаття 17 Закону N1403-VIII).
41. Згідно із статтею 38 Закону N1403-VIII підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
42. Порядок утворення при Мін`юсті Дисциплінарної комісії приватних виконавців, її завдання, функції та порядок діяльності визначає Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 листопада 2017 року N 3791/5 (надалі - Положення N 3791/5).
43. Пунктом 18 Положення N 3791/5 передбачено, що у разі прийняття Дисциплінарною комісією рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у протоколі засідання Дисциплінарної комісії зазначається вид дисциплінарного стягнення, який застосовано до приватного виконавця.
У разі прийняття Дисциплінарною комісією рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця у протоколі засідання Дисциплінарної комісії зазначається строк, на який зупинено діяльність приватного виконавця.
44. Порядок та підстави зупинення діяльності приватного виконавця визначено статтею 42 Закону N1403-VIII.
45. Діяльність приватного виконавця зупиняється у разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця - на строк, визначений у рішенні Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення (пункт 4 частини першої статті 42 Закону N1403-VIII) .
46. Зупинення діяльності приватного виконавця за наявності підстав та в порядку, визначеному цією статтею, здійснюється шляхом видання наказу Міністерством юстиції України. З дня внесення інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України приватному виконавцю забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця, крім дій, пов`язаних із передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби (частини третя-четверта статті 42 Закону)
47. Частиною третьою статті 27 Закону N1403-VIII встановлено заборону для особи на здійснення діяльності приватного виконавця після внесення до Єдиного реєстру приватних виконавців України запису про зупинення або припинення права на здійснення діяльності приватного виконавця.
48. Отже, рішення Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця вводиться в дію наказом Мін`юсту, дата видання якого є датою застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що діяльність приватного виконавця ОСОБА_1 зупинена строком на один місяць на підставі наказу Міністерства юстиції України від 21 грудня 2019 року №4119/5 у зв`язку із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення.
50. Отже, дисциплінарне стягнення накладено на позивача строком на 1 місяць, тобто до 21 січня 2020 року.
51. Зі спливом строку, на який була зупинена діяльність приватного виконавця, у разі накладення такого виду дисциплінарного стягнення, вона підлягає поновленню лише після складання приватним виконавцем кваліфікаційного іспиту (частина третя статті 43 Закону N1403-VIII).
52. Відповідно до частини шостої статті 43 Закону N1403-VIII діяльність приватного виконавця поновлюється на підставі наказу Міністерства юстиції України з дня внесення відповідної інформації до Єдиного реєстру приватних виконавців України.
53. Міністерство юстиції України зобов`язане видати наказ про поновлення діяльності приватного виконавця протягом трьох робочих днів з дня встановлення обставин для її поновлення або припинення дії обставин, що були підставою для видання наказу про її зупинення (частина сьома статті 43 Закону N1403-VIII).
54. Частиною другою статті 33 Закону N1403-VIII передбачено, що приватний виконавець, діяльність якого на час складення іспиту зупинена, зобов`язаний скласти іспит перед поновленням діяльності.
55. Порядок підвищення кваліфікації приватним виконавцям затверджується Міністерством юстиції України (частина третя статті 33 Закону N1403-VIII).
56. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на час спливу строку дії дисциплінарного стягнення (21 січня 2020 року) Міністерством всупереч вимогам статті 33 Закону N1403-VIII, не прийнято порядок складання приватним виконавцем іспиту для поновлення його діяльності, що свідчить про порушення принципу "належного врядування".
57. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 січня 2012 року (справа "Рисовський проти України"; заява № 29979/04) зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
58. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність протиправної бездіяльності Міністерства внаслідок не здійснення поновлення діяльності ОСОБА_1 . Відсутність порядку проходження іспиту на час спливу строку зупинення діяльності приватного виконавця позбавила позивача права на відновлення його професійної діяльності, створивши умови, за яких відбулась зміна дисциплінарного стягнення на більш суворіше.
59. У свою чергу, Верховний Суд наголошує, що саме держава в особі відповідних державних органів повинна сприяти захисту прав людини і громадянина та не допускати свідомого їх порушення. Саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.
60. Доводи Мін`юстю про необхідність застосування до спірних правовідносин Порядку №297/5 є необґрунтованими. Враховуючи приписи статті 58 Конституції України, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що даний підзаконний акт розповсюджується виключно на правовідносини, які склалися після набрання ним чинності, тобто після 11 лютого 2020 року. У свою чергу, спірні правовідносини виникли у січні 2020 року.
61. Також є безпідставними доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про втручання суду у дискреційні повноваження Міністерства юстиції України, внаслідок зобов`язання видати наказ про поновлення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1
62. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
63. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з кількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.
64. Згідно із Додатком до Рекомендації №Р(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи дискреційного повноваження - це повноваження, які надають можливість адміністративному органу влади, приймаючи рішення, здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за певних обставин.
65. Таким чином, дискреційні повноваження не є безмежними, вони лише надають суб`єкту владних повноважень можливість обирати із декількох варіантів, що передбачені чинним законодавством.
66. У справі, яка розглядається, Міністерство, враховуючи положення статті 33 Закону N1403-VIII, має повноваження і для поновлення, і для відмови у поновленні діяльності приватного виконавця. Проте, зазначена дискреція Мін`юсту можлива при дотриманні правової процедури поновлення діяльності приватних виконавців (визначення умов та порядку складання іспиту), оскільки рішення Міністерства в даному випадку залежить від результату складання іспиту виконавцем. Враховуючи, що відповідач порушив вказану правову процедуру, тому єдиним та ефективним засобом проводового захисту позивача -є зобов`язання Міністерства видати відповідний наказ про поновлення діяльності приватного виконавця.
67. Щодо касаційних скарг ОСОБА_1 та Мін`юсту на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, Верховний Суд зазначає наступне.
68. Касаційне провадження №К/9901/4772/21 (за скаргою ОСОБА_1 ) у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якої підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
69. Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
70. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
71. У справі, що розглядається позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення за для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які ним були витрачені у суді апеляційної інстанції в розмірі 7000 грн.
72. Суд апеляційної інстанції, в оскаржуваній додатковій постанові зазначив про наявність підстав для часткового задоволення клопотання представника позивача та про стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
73. Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції.
74. Судом апеляційної інстанції встановлено, що інтереси приватного виконавця в суді апеляційної інстанції представляли два адвокати: Нелюба Сергій Анатолійович та Тітов Ігор Борисович. Адвокат Тітов І.Б. надавав професійну правничу допомогу позивачу на безоплатній основі. У свою чергу, між позивачем та АБ "Сергія Нелюби" 18 листопада 2019 року укладено договір про надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 під час оскарження протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України щодо непоновлення її діяльності як приватного виконавця.
75. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
76. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
77. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
78. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
79. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5)представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
80. За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
81. Отже, з аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що суд, приймаючи рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, повинен орієнтуватись на співмірність таких витрат та їх реальну вартість.
82. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
83. У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
84. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в підтвердження витрат на суму на правову допомогу в сумі 7000 грн. представником позивача до суду апеляційної інстанції надано наступні документи: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2247 від 03 липня 2018 року; копію договору про надання правової ("правничої") допомоги від 18 листопада 2019 року; копію калькуляції-рахунку №1 від 28 грудня 2020 року; копію акту виконаних робіт від 28 грудня 2020 року; копію квитанції від 28 грудня 2020 року; копію меморіального ордера від 28 грудня 2020 року; копію додаткового договору від 28 січня 2020 року; копію додаткового договору від 28 грудня 2020 року; копію шлюбного договору від 16 березня 2020 року.
85. Згідно із завіреною копією акту виконаних робіт від 28 грудня 2020 року вбачається, що адвокатом було надано позивачеві наступні послуги: підготовка тексту відзиву на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України у справі №520/1184/2020; підготовка клопотань від 07 вересня 2020 року та 29 жовтня 2020 року про приєднання до матеріалів справи №520/1184/2020 додаткових доказів; участь у судовому засіданні 24 грудня 2020 року у справі №520/1184/2020.
86. Відповідно до калькуляції-рахунку №1 від 28 грудня 2020 року, загальна вартість наданої професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у вказаній справі адвокатом визначено у розмірі 7 000 гривень.
87. Міністерством подано заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, в яких вказано, що сума судових витрат на правову допомогу, заявлена позивачем, є безпідставно завищеною, необґрунтованою та становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Також, на думку відповідача, при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
88. Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд погоджується, що надані документи є такими, що підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, однак, визначений розмір не є співмірним із складністю справи та із виконаною адвокатом роботою в суді апеляційної інстанції.
89. Відповідно до частин першої, сьомої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
90. Згідно з частинами першою та п`ятою статті 143 КАС суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
91. За змістом статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
92. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
93. Колегія суддів Верховного Суду зазначає про необґрунтованість доводів позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин (стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу) правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 31 липня 2018 року у справі №820/4263/17, від 21 вересня 2018 року у справі №820/5938/16, від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17, від 29 жовтня 2018 року у справі №199/2648/15, від 21 листопада 2018 року у справі №750/2262/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №820/3309/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 31 січня 2019 року у справі №820/4258/17, від 09 квітня 2019 року у справі №826/2689/15, від 16 травня 2019 року у справі №823/2638/18, від 04 червня 2019 року у справі № 922/1350/18, від 19 вересня 2019 року у справі №810/2760/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 820/4280/17, від 07 травня 2020 року у справі №820/4281/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 360/3764/18, від 17 грудня 2020 року у справі №520/9817/19; та в додаткових постановах від 24 жовтня 2019 року у справі №820/4280/17, від 04 вересня 2020 року у справі №820/4281/17. Вказані рішення прийняті судом за інших фактичних обставин.
94. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування, зменшив розмір витрат, застосувавши принцип співмірності відповідно до вимог частини п`ятої статті 134 КАС України. Судом було враховано і наявність двох представників у суді апеляційної інстанції, і обсяг наданих послуг, і наявність заперечень відповідача стосовно розміру таких витрат.
95. У постанові від 29 жовтня 2018 року у справі №199/2648/15 Верховний Суд сформулював висновок з приводу розрахункового документу, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг; у постанові від 21 листопада 2018 року (справа №750/2262/16-ц) мова йде про документальну доведеність понесених витрат на правничу допомогу; у постанові від 09 квітня 2019 року (справа №826/2689/15) та від 19 вересня 2019 року (справа №810/2760/17) зазначено про відсутність обов`язку у заявника доводити обґрунтованість ринкової вартості наданих послуг; у постановах від 13 грудня 2018 року (справа №816/2096/17), від 16 травня 2019 року (справа №823/2638/18) вказано про відсутність обов`язку надавати докази обґрунтованості часу, витраченого фахівцем в галузі права; у справі №922/1350/18 (постанова від 04 червня 2019 року) та у справі №820/4281/17 (постанова від 04 вересня 2020 року) зроблено висновок щодо можливості зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу лише при наявності клопотанні від іншої сторони та щодо покладання обов`язку доведення неспівмірності витрат на сторону, яка заявляє таке клопотання; у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №520/9817/19 зазначено про необхідність вказувати мотиви щодо неспівмірності витрат; у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 та від 24 жовтня 2019 року у справі №820/4280/19 Верховний Суд зробив висновок щодо мети відшкодування витрат на правничу допомогу.
96. Також є необґрунтованими доводи скаржника щодо не отримання копії заперечень Міністерства на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, оскільки в матеріалах справи наявні докази щодо направлення такої копії на електронну адресу позивача.
97. Доводи позивача щодо відсутності мотивації судом апеляційної інстанції зменшення розміру відшкодування також є необґрунтованим. В оскаржуваній додатковій постанові колегія суддів визначила мотиви зменшення, а саме: наявність двох представників, один з яких надавав послуги безкоштовно, завищення розміру спірних витрат, орієнтуючись на кількість наданих адвокатом послуг.
98. Посилання Мін`юсту у відзиві на правовий висновок Верховного Суду у справі №240/61/50/18 також є безпідставним, оскільки у цій справі мова йде про сплату судового збору за подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення.
99. Таким чином, Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судом апеляційної інстанції.
100. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
101. Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).
102. При цьому судом касаційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
103. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
104. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
105. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд