Постанова суду № 320/1300/19 від 04.08.2021 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 320/1300/19

адміністративне провадження № К/9901/23766/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

за участі:

секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

представника Відповідача: Задорожнього С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпромсервіс ЛТД"

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 8 травня 2020 року (суддя Горобцова Я.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року (судді Сорочко Є.О., Коротких А.Ю., Федотов І.В.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпромсервіс ЛТД"

до Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техпромсервіс ЛТД" (надалі також - Позивач, ТОВ "Техпромсерівіс") звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби; надалі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 25 лютого 2019 року № 0004751413.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуваний індивідуальний акт прийнято без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновки, зафіксовані в акті перевірки, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах права, оскільки фактичне здійснення операцій між Позивачем та його контрагентами ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД" були фактично здійснені.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 8 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року, у задоволенні позву відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо безпідставного формування податкового кредиту за наслідками операцій із ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД", які фактично здійснені не були.

Обґрунтовуючи висновок щодо фактичного нездійснення операцій з поставки товару між Позивачем та цими контрагентами, суди зазначили, що:

- директор ТОВ "Шефілтон-ЛТД" Лисянська Анастасія Володимирівна як свідок в суді першої інстанції надала суду пояснення зміст яких свідчить про непідписання від її імені договору, а також товарно-транспортних накладних;

- у Позивача наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ "Шефілтон-ЛТД" в сумі 5 862 506,56 грн.;

- за змістом висновку судово-економічної експертизи від 9 жовтня 2018 року №1-02/10/2018-се по кримінальному провадженню №22017240000000017, відповідно до якого досліджено рух коштів на банківських рахунках, які належать ТОВ "Саф-Альянс", і встановлено одну кредитну операцію (зарахування грошових коштів) з підприємством Позивача, а саме: 11 січня 2017 року на суму 5 000 720,09 грн. з призначенням платежу: Оплата за металопрокат згідно рахунку №12 від 29 грудня 2016 року у т.ч. ПДВ 20% - 833453, 35 грн.;

- Позивачем не надано жодних рахунків-фактур або специфікацій, сертифікатів, що є невід`ємними частинами договору із ТОВ "Саф-Альянс";

- за адресою, зазначеною в наданих Позивачем документах як місце навантаження товару, знаходиться ПАТ "Київуніверсал", яке повідомило, що нежитлові приміщення (складські приміщення, площадки тощо), які належать йому на праві власності, в оренду ТОВ "Саф-Альянс" або ТОВ "Шефілтон-ЛТД" не надавались, такі підприємства відсутні серед орендарів приміщень та господарські взаємовідносини з ними не здійснювались;

- водій, що згідно з документами здійснював перевезення вантажу, не мав права на керування автомобілем КАМАЗ;

- належні докази того, що придбані у ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД" товари були використані у межах господарської діяльності Позивача шляхом виготовлення та подальшої реалізації іншим особам технологічного обладнання, що використовується у газовидобувній та нафтопереробній галузях промисловості, відсутні.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року в адміністративній справі №320/1300/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення скасувати повністю та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому підставою касаційного оскарження визначено пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представник Відповідача заперечив проти наведених у касаційній скарзі доводів та просив судові рішення залишити без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки Позивача Відповідачем складено акт від 28 січня 2019 року №61/10-36-14-13/30531000, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, 198.2, 198.3, підпункту "г" пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1061942,00 грн., в тому числі по періодам: січень 2017 року - 679 991,00 грн.; лютий 2017 року - 381 951,00 грн.

Висновки Відповідача про порушення Позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що останнім завищено податковий кредит з податку на додану вартість за операціями з поставки товару ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД", які фактично здійснені не були.

Обґрунтовуючи висновки в акті перевірки про фактичне нездійснення операцій Відповідачем, зокрема, зазначено, що:

- ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілдтон -ЛТД" є учасниками кримінального провадження;

- у контрагентів Позивача відсутня достатня кількість ресурсів для ведення господарської діяльності.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 лютого 2019 року №0004751413, яким визначено податкові зобов`язання на загальну суму 1592913,00 грн., у тому числі основний платіж - 1061942,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 530971,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між Позивачем та ТОВ "Саф-Альянс", ТОВ "Шефілтон-ЛТД" укладено договори поставки товару.

На підтвердження фактичної поставки товару Позивачем надано копії податкових на видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.

Допитана судом першої інстанції як свідок директор ТОВ "Шефілтон-ЛТД" ОСОБА_1 зазначила, що будь-яких документів, у тому числі договору поставки від імені ТОВ "Шефілтон-ЛТД" вона не укладала та не підписувала, як і не ставила підписів на товарно-транспортних накладних.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства, в касаційній скарзі Позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України, а також Верховного Суду.

Позивач стверджує, що при вирішенні спору не враховано висновків сформованих у таких постановах Верховного Суду: від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17, від 06 лютого 2018 року у справі №804/4940/14.

Позивач стверджує, що судами безпідставно відхилено його клопотання щодо проведення експертизи. Саме через таку необґрунтовану відмову суду першої інстанції у проведенні судової експертизи, на думку представника Позивача, ТОВ "Техпромскрвіс ЛТД" позбавлене можливості підтвердити вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх виростання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, на переконання представника Позивача, з урахуванням великої кількості, як внутрішніх, так і зовнішніх документів, які свідчать про рух ТМЦ, надати їх на огляд, вивчення та аналізування безпосередньо до суду, просто не виявляється за можливе. З огляду на таке, проводити дослідження документів, які перебувають у володінні Позивача, доцільно саме в процедурі судової економічної експертизи.

Проте, як встановлено перевіркою, та підтверджено відповідними документами, ТОВ "САФ-АЛЬЯНС" (код за ЄДРПОУ 40849596) та ТОВ "ШЕФІЛТОН-ЛТД" (код за ЄДРПОУ 40849601) податкові накладні, які були видані ТОВ "ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД" по фактах відвантаження товарів, були внесені до ЄРПН та зареєстровані там у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції 21 липня 2021 року представник Позивача також зауважив, що суд першої інстанції (з яким погодився й апеляційний суд), зазначаючи про факт непідписання відповідних документів від ТОВ "ШЕФІЛТОН-ЛТД" Лиснянською А.В., як обставини, що вказує на протиправне формування даних податкового обліку, не звернув уваги на те, що в судовому засіданні ця особа, будучи допитаною як свідок, повідомила лише про факт не підписання договору та товарно-транспортних накладних та того, що була директором незначний час (близько місяця), поряд із цим вона не заперечила фактично здійснення господарської діяльності ТОВ "ШЕФІЛТОН-ЛТД" з ТОВ "ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД". Особа, що перевозила товар ОСОБА_2, як стверджував представник Позивача, в повній мірі виклав обставини щодо фактичного здійснення операцій та транспортування товарів внаслідок придбання ТОВ "Техпромсервіс ЛТД".

3.2. Позиція Відповідача

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представник Відповідача наполягав на тому, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання щодо проведення експертизи.

Також представник Відповідача наполягав на тому, що фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентами не було, що засвідчено відповідними поясненнями свідка у суді першої інстанції.

Представник Відповідача вважає, що відсутність вироку щодо посадових осіб Позивача та його контрагентів не свідчить про фактичне здійснення господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників Позивача, Відповідача, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правильність наданої судами першої та апеляційної інстанцій правової оцінки оскаржуваному індивідуальному акту в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

За змістом пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як визначено пунктом 198.6 статті 198 ПК України ге відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підставі аналізу наведених норм Верховний Суд у постанові 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17, на яку посилається представник Позивача у касаційній скарзі, зазначив:

- правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

- аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

- наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для податкового кредиту.

- наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

- норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Разом з тим, зміст досліджених судами попередніх інстанцій обставин, зазначених у оскаржуваних судових рішеннях, свідчить про те, що суди, ухвалюючи рішення, не врахували наведених висновків Верховного Суду.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові від 13 липня 2021 року у справі №815/7122/14, звертав увагу на те, що: договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання; визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Суди попередніх інстанцій, належним чином не дослідили фактичний рух активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази, на підтвердження здійснення операцій між Позивачем та ТОВ "Саф-Альянс" або ТОВ "Шефілтон-ЛТД" щодо поставки товарів (металопродукції) надано копії договорів, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, платіжних доручень, доказів на підтвердження використання придбаних товарів у господарській діяльності.

Суди розцінили такі докази як такі, що не свідчать про здійснення господарських операцій між суб`єктами господарювання, тобто такими, що не свідчать про рух активів.

Так, згідно із зазначеними у судових рішеннях відомостями, директор ТОВ "Шефілтон-ЛТД" ОСОБА_1 як свідок в суді першої інстанції надала суду пояснення, зміст яких свідчить про непідписання від її імені договору, а також товарно-транспортних накладних.

На підставі, зокрема, цих пояснень суди зазначили про фактичне нездійснення господарських операцій між ТОВ "Техпромсервіс ЛТД".

Поряд із цим, аудіозапис пояснень у суді першої інстанції ОСОБА_1 вказує на те, що остання повідомила про те, що: на посаді директора ТОВ "Шефілтон-ЛТД" перебувала незначний час (приблизно тиждень); наявність даних щодо неї як директора цього підприємства в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України обумовлена непроведенням реєстрації змін Загальними Зборами до відповідного реєстру.

Крім того, ОСОБА_1 як свідок не заперечила твердження представника Відповідача, що обіймала посаду з березня 2017 року.

Наявні ж у матеріалах справи документи щодо взаємовідносин ТОВ "Техпромсервіс ЛТД" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД" стосуються періоду з січня по лютий 2017 року, до того ж на копіях податкових накладних, наданих до суду першої інстанції, міститься електронний підпис ОСОБА_3 .

Втім, суди, ухвалюючи рішення, не усунули розбіжностей у відповідних доказах. Не встановлено судами на підставі належних, допустимих та достовірних доказів хто був відповідальним за ведення господарської діяльності від імені ТОВ "Шефілтон-ЛТД" у період здійснення операцій із Позивачем та чи підписувала ця особа відповідні документи.

Висновки судів щодо фактичного нездійснення операцій із ТОВ "Саф-альянс" базуються на ненаданні Позивачем рахунків-фактур або специфікацій, що є невід`ємними частинами договору, а також сертифікатів якості.

Разом з тим, зміст судових рішень не дає підстав вважати, що зазначаючи як обов`язкові документи на підтвердження фактичної поставки товару сертифікати якості, суди перевірили чи взагалі підлягав обов`язковій сертифікації товар, який, за твердженням Позивача, йому постачало його контрагент ТОВ "Саф-альянс".

Судами попередніх інстанцій не перевірено й обставини щодо причин ненадання Позивачем таких документів як рахунки-фактури та специфікації та не надано оцінки доводам Відповідача щодо ненадання цих документів у взаємозв`язку із тим, що умови договору із ТОВ "Саф-альянс" (том 1, а.с.87) допускали можливість ненадання специфікацій за певних обставин.

Та обставина, що ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД" не орендували приміщення, з яких здійснювалась поставка товару, розцінена судами як фактичне нездійснення операцій, однак чинне законодавство надає можливість використання приміщень для зберігання товару не лише шляхом укладення договорів оренди із власником об`єкта нерухомості, а й шляхом, зокрема укладення договорів відповідального зберігання та ін. не лише з власником приміщення, а наприклад у орендарів (суборендарів).

До того ж не надано судами оцінки цим обставинам у взаємозв`язку із наданими у суді першої інстанцій поясненнями свідка ОСОБА_2 (водій), який фактично підтвердив факт перевезення товарів з відповідної адреси.

Суди, роблячи висновок про фактичне нездійснення операцій, зазначили, що ОСОБА_2 як водій не мав права здійснювати вантажні перевезення, оскільки відповідна категорія водійського посвідчення відкрита лише у 2019 році. Поряд із цим Суди не звернули уваги на те, що за умови пояснень цієї особи щодо фактичного транспортування товару, відсутність у нього права на перевезення вантажу автомобілем КАМАЗ свідчить лише про порушення правил дорожнього руху ОСОБА_2, за що передбачена відмінна від податкового законодавства відповідальність.

Обставини щодо фактичного непридбання контрагентами товарів сформовані Відповідачем та судами лише на підставі даних Єдиного реєстру податкових накладних, без врахування та дослідження того, що постачальники Позивача відповідні товари могли придбавати і не у платників податку на додану вартість.

Суди, ухвалюючи рішення, також зазначили, що відсутні належні докази того, що придбані у ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД" товари були використані у межах господарської діяльності Позивача шляхом виготовлення та подальшої реалізації іншим особам технологічного обладнання, що використовується у газовидобувній та нафтопереробній галузях промисловості.

Суд вважає, що встановлюючи обставини щодо використання/невикористання товарів, які за твердженням Позивача придбано у ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД", суди першої та апеляційної інстанції дослідили неповно дослідили надані докази та не вжили заходів з метою витребування доказів, що мають значення для вирішення спору.

Як підтверджується матеріалами справи, Позивач наполягав на тому, що товари (металопродукція), придбані у контрагентів, використані у господарській діяльності при виготовленні власної продукції та виконання підрядних робіт. На підтвердження чого надано копії договорів будівельного підряду з додатками, проектної документації, актів приймання-передачі змонтованого обладнання замовнику, актів про готовність об`єкта до експлуатації, фотоматеріали із зображенням змонтованого обладнання.

Як зазначено представником Позивача у клопотанні про приєднання письмових доказів, надані матеріали є вибірковими, але вони мають достатню можливість в процесі їх дослідження зрозуміти напрямок використання придбаних ТМЦ. Поряд із цим, Позивачем повідомлено, що для повного та системного відслідковування кожного найменування та обсягів товарно-матеріальних цінностей, що були придбані у контрагентів, необхідне проведення комплексного будівельного, інженерного та економічного дослідження спеціалістами у відповідній галузі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи на підставі ухвали від 18 липня 2019 року, зазначив, що виходячи з характеру спірних правовідносин, предмета доказування, обставини у справі, необхідні для ухвалення обґрунтованого рішення, можуть бути встановлені на підставі пояснень представників сторін, письмових доказів та інших засобів доказування без отримання висновку експерта.

Згідно із частиною першою статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обставини щодо фактичного використання товару, який за твердженням Позивача придбавався у ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД", у господарській діяльності для цілей цієї справи могли бути досліджені не лише за результатами проведення експертного дослідження. Позивачем не доведено, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема щодо фактичного використання у господарській діяльності придбаних, за твердженням Позивача у ТОВ "Саф-Альянс" та ТОВ "Шефілтон-ЛТД", товарів необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

А відтак, доводи Позивача про те, що суд першої інстанції з порушенням закону відхилив клопотання про проведення експертизи не є обґрунтованими.

Поряд із цим, ухвалюючи рішення, суди не виконали визначеного частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відмовляючи у проведенні експертизи та вважаючи, що надані Позивачем документи не є належними доказами, що підтверджують використання товарів у господарській діяльності, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не вжив заходів з метою витребування інших, відмінних від наданих Позивачем до суду першої інстанції доказів, незважаючи на те, що представник Позивача неодноразово у своїх поясненнях стверджував про наявність таких документів та їх значний обсяг.

Такі дії суду призвели до передчасних висновків щодо фактичного нездійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами.

Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

В світлі висновку, викладеного у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для особи негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

В свою чергу, вимоги частин четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Таким чином, наведені вище допущені порушення судами щодо неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та ненадання оцінки доказам у справі дають підстави для висновку, що вони призвели до не встановлення всіх важливих обставин, що мають значення для висновку щодо відповідності оскаржуваних індивідуальних актів вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

................

Перейти до повного тексту