ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 808/3341/17
адміністративне провадження № К/9901/65151/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участю:
представника позивача - Доброчинської А.С.,
представника відповідача - Карленко Н.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року (суддя Бойченко Ю.П.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року (головуючий суддя Чумак С.Ю., судді: Чабаненко С.В., Юрко І.В.) у справі №808/3341/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Спецмашремонт" до Головного управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Спецмашремонт" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило (з урахуванням зменшення позовних вимог) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 жовтня 2017 року №0013891401 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 822105,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 746825 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 97331,75 грн, №0013911401 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 855888,75 грн, в тому числі за основним платежем у сумі 684711 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 171177,75 грн та №0013911301.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та безпідставністю спірних податкових повідомлень-рішень з підстав того, що у позивача наявні всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських операцій підприємства з його контрагентами, на підставі яких були сформовані відповідні показники податкової звітності. Зазначав, що посилання контролюючого органу на ознаки фіктивності, в силу принципу індивідуальності відповідальності, не можуть бути належним доказом відсутності реальності вчинення господарських операцій. Посилання податкового органу на судові рішення, в яких згадуються контрагенти позивача, також не спростовують реальність вчинення господарських операцій, оскільки в рамках судових справ, на які спирається контролюючий орган, господарські операції позивача із цими контрагентами не досліджувалися. Вважає безпідставними зауваження відповідача щодо неможливості перевезення товарів на адресу позивача від його контрагентів транспортним засобом ЗИЛ 431410.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 20 жовтня 2017 року №0013891401 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 822105,75 грн, в тому числі за основним платежем 746825 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 97331,75 грн; №0013911401 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 855888,75 грн, в тому числі за основним платежем 684711 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 171177,75 грн та №0013911301.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що господарські операції позивача з його контрагентами підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку і дають підстави для висновку про реальність здійснення господарських операцій.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судами невідповідності даних первинних бухгалтерських документів даним регістрів бухгалтерського обліку, нереальності господарських операцій, наявності ознаків фіктивності і кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача. Зазначає про неврахування судами наявності кредиторської заборгованості за господарськими операціями підприємства з його контрагентами. Посилається на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2015 року у справі №200/16600/15-к, в якій зазначено, що надані до суду матеріали кримінального провадження підтверджують, що підприємство, з яким позивач мав господарські відносини, входить до складу конвертаційного центру. Зауважує про непідтвердження зустрічними перевірками контрагентів позивача реальності господарських операцій. Вважає, що автотранспортним засобом, який здійснював транспортування товарно-матеріальних цінностей за своїми габаритами не міг перевозити грузи з габаритами, зазначеними у наданих товарно-транспортних накладних. Посилається на невстановлене джерело походження товару та його отримання на безоплатній основі. Зауважує про відсутність у постачальників майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, необхідного для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах.
Податковим органом 29 листопада 2018 року надано до суду пояснення, в яких, в обґрунтування вимог касаційної скарги, посилається на рішення Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №826/4132/15, від 5 вересня 2018 року у справі №826/20258/13-а та від 11 вересня 2018 року у справі №806/3193/14, в яких Суд дійшов висновку, що визначальною ознакою господарських операцій є те, що вона має спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Позивачем 3 грудня 2018 року подано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без змін, а судові рішення без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 8 серпня 2017 року по 30 серпня 2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, та з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 8 вересня 2017 року №488/08-01-14-01/33134397 (надалі - акт перевірки).
На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 жовтня 2017 року форми "Р" №0013891401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 849669,25 грн, з яких за податковими зобов`язаннями в сумі 746825 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 102 844,25 грн; форми "Р" №0013901401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 887196,25 грн, з яких за податковим зобов`язанням у сумі 709757 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 177439,25 грн; форми "В4" №0013911401, яким зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість по декларації за липень 2015 року на 51647 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 5164,70 грн.
Актом перевірки встановлено порушення підприємством пунктів 135.1, 135.2, 135.4, 135.5 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за № 85/4306, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 746 825 грн; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, Порядку заповнення податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2014 року за №1267/26044, Порядку заповнення податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за №159/28289, в наслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 862281 грн.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зокрема, Товариствами з обмеженою відповідальністю "Інторгкій", "Стаф-Торг", "Венден Груп", "Аспид Груп", "Айт Ком" та "Антарі Плюс".
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інторгкій" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договори поставки від 3 березня 2014 року № 8 та від 21 березня 2014 року №9. Предметом поставки за наведеними договорами є будівельні матеріали та вироби. На підтвердження здійснення господарської діяльної за вказаними договорами позивачем надано специфікації, видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стаф-Торг" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки від 5 травня 2014 року №12. Предметом поставки за договором є: лист г/к, кутник рівнополичниц, швелер, балка двотаврова, дріт, електроди, круг відрізний, круг зачисний. На підтвердження здійснення господарської діяльної за вказаним договором позивачем надано специфікацію, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Венден Груп" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки від 29 вересня 2014 року №18. Предметом поставки за наведеними договорами є: лист н/ж, лист г/к, коло н/ж, кутник рівнополичний. На підтвердження здійснення господарської діяльної за договором позивачем надано специфікацію, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аспид Груп" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки від 1 листопада 2014 року №20. Предметом поставки за наведеними договорами є: двутавровая балка, лист г/к, проволока, уголок, швелер, електроди. На підтвердження здійснення господарської діяльної за цим договором позивачем надано специфікацію, накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Антарі Плюс" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договори поставки від 1 липня 2015 року №8 та від 15 серпня 2015 року № 3/08. Предметом поставки за наведеними договорами є: лист г/к, кутник рівнополичниц, балка двотаврова, дріт, електроди, аргон (балон), кисень (балон). На підтвердження здійснення господарської діяльної за цим договором позивачем надано специфікацію, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та акти прийому-передачі виконаних транспортних послуг.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айт Ком" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки від 3 липня 2014 року №12. Предметом поставки за наведеними договорами є: лист г/к, кутник рівнополичниц, балка двотаврова, дріт, електроди, аргон (балон), кисень (балон). На підтвердження здійснення господарської діяльної за цим договором позивачем надано специфікацію, видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні.
Поставлений товар оприбуткований позивачем на основному складі, у бухгалтерському обліку операції відображені проводками за рахунками 281 "Товари на складі" та 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За змістом пункту 135.2 статті 135, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 цієї ж статті передбачено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За положеннями підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Суди приймаючи оскаржувані рішення виходили з того, що факт придбання товарів підтверджуються документально відповідними первинними документами, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та формування витрат у деклараціях з податку на прибуток підприємств відповідними видатковими накладними; відсутністю вироків за кримінальними провадженнями відносно посадових осіб контрагентів позивача, з якими здійснювалися господарські операції та використанням позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.
Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено господарські відносини позивача з наведеними вище контрагентами та підтвердження цих відносин належними первинними документами, зокрема, договорами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими платіжними документами та кур`єрськими накладними, які повністю підтверджують факт придбання позивачем у даних контрагентів відповідної продукції, Верховний Суд не може погодитися з доводами податкового органу про безтоварність таких операцій.
Колегія суддів також враховує, що судами встановлено факт оприбуткування товару та використання його у межах господарської діяльності.
Приймаючи до уваги встановлення судами руху активів та підтвердження отриманих позивачем товарів та послуг від зазначених вище контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на безтоварність господарських операцій та неправомірність формування податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і докази податкового органу про непідтвердження господарських операцій, досліджено судами першої та апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.
Суд не приймає посилання скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, розумних економічних причин (ділової мети), оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами першої та апеляційної інстанцій і надано відповідну оцінку.
Верховний Суд також враховує встановлення судами відсутності кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача за ознаками фіктивного підприємництва та відсутність встановлених обставин щодо нереальності господарських відносин за наведеними вище договорами у межах кримінальних проваджень, на які посилається податковий орган.
Відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -