ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 672/824/19
провадження № 51-6342км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисників Поповича В.Й., Чухась М.С. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240120000101, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тернополя, жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше судимого Городоцьким районним судом Хмельницької області:
- 28 квітня 2011 року за ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком тривалістю 2 роки;
- 12 березня 2012 року за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК на підставі ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць без конфіскації майна;
- 05 липня 2012 року за ч. 2 ст.289 КК, на підставі ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна, 12 жовтня 2017 року звільненого з місць позбавлення волі у зв`язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК,
за касаційною скаргою захисника Поповича Василя Йосиповича на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання:
- за ч. 1 ст. 162 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки;
-за ч. 3 ст. 185 КК- у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ч. 2 ст. 289 КК - у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим ОСОБА_1 остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 постановлено обчислювати з 10 грудня 2019 року.
Постановлено зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_1 досудове тримання його під вартою з 27 квітня 2019 року по 9 грудня 2019 року включно.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою.
Вирішено судом питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За детально встановлених судом фактичних обставин ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у середині квітня 2019 року близько 19:30 за попередньою змовою із ОСОБА_2 шляхом проникнення таємно викрали з господарства ОСОБА_3, що на АДРЕСА_2,належне їй майно на загальну суму 485,65 грн.
Крім того, 25 червня 2019 року близько 13:00 за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_2, умисно, повторно, шляхом проникнення таємно викрав із цеху з розливу мінеральної води ТОВ "Агрофірма імені Слободяна В.Д." в с. Іванківці Городоцького району Хмельницької області брухт чорних металів на суму 1510 грн.
Крім того, 26 квітня 2019 року близько 01:00 ОСОБА_1 умисно, незаконно проник до господарства ОСОБА_4 на АДРЕСА_3, а потім до літньої кухні, чим порушив право ОСОБА_4 на недоторканість його житла та іншого володіння, та, виявивши в одній із кишені куртки ключі від належного ОСОБА_5 автомобіля марки "ЗАЗ-DAEWOO", моделі "SENS Т13110", д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ), викрав їх з метою незаконного заволодіння зазначеним транспортним засобом. Після чого, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_2, за допомогою відшуканих у приміщенні літньої кухні ключів, шляхом відчинення передніх пасажирських дверей вони проникли в салон цього автомобіля, яким незаконно заволоділи.
За цим же вироком засуджено і ОСОБА_2 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК, однак вирок у цій частині ніким не оспорювався.
Не погоджуючись із вироком суду, захисник Попович В.Й., діючи в інтересах ОСОБА_1, оскаржив вирок до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2020 року вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника Поповича В.Й. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі, викладеній у новій редакції, захисник Попович В.Й., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
- висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 за епізодами крадіжки в господарстві ОСОБА_3, незаконного проникнення в житло ОСОБА_4 та незаконного заволодіння транспортним засобом, попри заперечення ОСОБА_1 своєї причетності до вказаних правопорушень, ґрунтуються виключно на показаннях іншого засудженого ОСОБА_2, що суперечить роз`ясненням, викладеним у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" стосовно дотримання судом принципу презумпції невинуватості і тлумачення всіх сумнівів щодо доведеності вини особи на користь останньої, а також принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України";
- суд першої інстанції, поклавшись лише на показання ОСОБА_2, не звернув уваги на ті обставини, що той не зміг пригадати хто і яким способом відгинав цвяхи на віконній раміз метою проникнення в приміщення, а також не відповів на питання, чи варто шукати в нежилому господарстві вироби із золота і навіщо ОСОБА_1 було допомагати йому виносити з будинку два електричні подовжувачі, які не є об`ємними і важкими, що ставить під сумнів його показання;
- на його переконання, не можна вважати законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відхилення та неприйняття доводів сторони захисту стосовно причетності ОСОБА_1 до незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_5, вважає, що сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом після незаконного заволодіння ним ОСОБА_2 і невжиття заходів для повернення транспортного засобу законному володільцю не утворює об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК, а відсутність права на керування транспортними засобами у ОСОБА_2 у зв`язку з недосягненням ним віку для отримання такого права не є переконливим доказом і не може свідчити про відсутність у нього навиків керування транспортним засобом, а звідси - про недоведеність у незаконному заволодінні транспортним засобом ОСОБА_5 ;
- апеляційний суд усупереч ч. 2 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у своїй ухвалі належним чином не спростував кожного доводу апеляційної скарги, обмежившись загальними фразами про правильність висновків суду першої інстанції, що, на його переконання, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 438 КПК є підставою для скасування судового рішення.
Позиції учасників судового провадження
Від захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката Чухась М.С. надійшло письмове заперечення щодо касаційної скарги захисника Поповича В.Й.
У судовому засіданні захисник Попович В.Й. і засуджений підтримали касаційну скаргу захисника, а прокурор і захисник Чухась М.С. вважали судові рішення законними та обґрунтованими й просили залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, у ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У касаційній скарзі порушується питання про перевірку ухвали апеляційного судуу касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині встановлених судом фактичних обставин провадження, неповноти судового розгляду та досліджувати і надавати свою оцінку доказам (зокрема показанням обвинуваченого ОСОБА_2 та показанням свідка ОСОБА_6 ), належність і допустимість яких було перевірено судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні незаконного проникнення до житла та до іншого володіння особи, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК; таємного викрадення чужого майна (крадіжки), поєднаного з проникненням у житло, інше приміщення, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, тобтокримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та незаконного заволодіння транспортним засобом, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, тобтокримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом першої інстанції.
Будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчинених злочинах визнав частково, суду показав, що крадіжку в потерпілої ОСОБА_3 він не вчиняв, у літню кухню потерпілого ОСОБА_4 не проникав і ключі від автомобіля не викрадав. Наступного дня після викрадення металобрухту, повертаючись вночі із смт Сатанів, він та ОСОБА_2 перебували поблизу ставка. Він сидів та лавочці, а ОСОБА_2 відійшов. Приблизно через 20 хвилин на автомобілі "Део" приїхав ОСОБА_2, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, і сказав йому сідати в автомобіль. У відповідь він сів за кермо, а ОСОБА_2 - збоку на пасажирське сидіння. Автомобіль під його керуванням декілька разів з`їжджав на обочину. У с. Клинове за кермо пересів ОСОБА_2 і за цим селом не впорався із керуванням, автомобіль з`їхав у кювет та перекинувся.
Водночас обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчинених разом з ОСОБА_1 злочинах визнав повністю, щиро розкаявся, суду повідомив, що у квітні 2019 року він зустрівся із ОСОБА_1 і вони вирішили вчинити крадіжку із житлового будинку ОСОБА_3 в с. Іванківці Городоцького району. Ввечері за допомогою металевої пластини вони відігнули цвяхи у вікні та проникли всередину житлового будинку. ОСОБА_1 сказав йому шукати золоті вироби, але виробів із золота не знайшли. Тоді він взяв 2 подовжувачі, магнітофон та телефон "Нокія". Після цього він пішов у сарай та взяв 1 кг алюмінієвого та 1 кг мідного дроту. Зазначив, що ОСОБА_1 собі не брав нічого із викраденого майна. Водночас ОСОБА_1 допомагав йому виносити із житлового будинку викрадені електричні подовжувачі, а він ніс магнітофон з колонками. Уже пройшовши приблизно 500 метрів, на дорозі ОСОБА_1 віддав йому пакет з подовжувачами. Стверджував, що саме ОСОБА_1 запропонував йому вчинити крадіжку із житлового будинку ОСОБА_3 . Наступного дня після крадіжки із плодоконсервного заводу приблизно о 01:00 годині вони з ОСОБА_1 поверталися з смт Сатанів і, проходячи повз господарства ОСОБА_4 в с. Іванківці Городоцького району, побачили автомобіль "Део", та ОСОБА_1 запропонував його викрасти. Автомобіль був припаркований біля паркану. Після цього ОСОБА_1 через сусідське подвір`я проник до літньої кухні ОСОБА_4 та приніс ключі від автомобіля. Вони відчинили автомобіль, відіпхали його на незначну відстань та після цього ОСОБА_1 сів за кермо, а він - на переднє пасажирське сидіння. У с. Клинове вони помінялися місцями, але, проїхавши приблизно 500 метрів, автомобіль з`їхав на обочину. Після цього на місце водія сів ОСОБА_1, вони проїхали незначну відстань і поблизу с. Кремінна ОСОБА_1 не впорався із керуванням і автомобіль перекинувся на дах. Вони вибралися з автомобіля через задні двері та пішли в напрямку с. Кремінна, де його підібрала тітка ОСОБА_7 . Зазначив суду, що дуже шкодує з приводу скоєного, має намір відшкодовувати потерпілим завдану майнову шкоду.
Свідок ОСОБА_6, будучи допитаною в судовому засіданні, також вказувала, що їй стало відомо про те, що у квітні 2019 року її син, ОСОБА_2, разом із ОСОБА_1 викрали автомобіль потерпілого ОСОБА_5 . ОСОБА_6 зазначила, що її син посвідчення водія не отримав і їй не відомо, чи вміє він керувати транспортними засобами. Стверджувала, що вона видала працівникам поліції речі, які були викрадені в ОСОБА_3, а саме 2 подовжувачі та магнітофон. ОСОБА_2 їй розповів, що він разом із ОСОБА_1 проник у житловий будинок потерпілої ОСОБА_3, а також що він разом із ОСОБА_1 викрав металобрухт.
Також, дослідивши висновок судово-медичної експертизи від 15 травня 2019 року, суд встановив, що наявні в ОСОБА_2 загоєні забійні рани виникли від дії тупих твердих предметів або при ударах головою об такі, якими могли бути конструктивні частини салону легкового автомобіля, лобове скло та інше, у тому числі й легкового автомобіля марки "ЗАЗ-DAEWOO", моделі "SENS Т13110", що могло мати місце при ДТП, а саме при перекиданні зазначеного автомобіля, в якому ОСОБА_2 міг перебувати як пасажир, за строком свого виникнення можуть відповідати терміну до 27 квітня 2019 року, тобто до моменту звернення ОСОБА_2 за медичною допомогою в Городоцьку ЦРЛ.
Крім цього, суд першої інстанції на підтвердження висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК послався у вироку на показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7, а також на досліджені судом письмові докази: висновки товарознавчої та судової дактилоскопічної експертиз, протоколи огляду місця події, протоколи огляду предметів, висновок товарознавчої експертизи про визначення ринкової вартості викраденого, постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання.
Разом з цим суд розцінив критично та не взяв до уваги твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_1 крадіжку із житлового будинку потерпілої ОСОБА_3 не вчиняв, мотивуючи це тим, що такі доводи спростовуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_2, який чітко стверджував, що саме разом із ОСОБА_1 вони вчиняли крадіжку із житлового будинку потерпілої ОСОБА_3 та виносили вдвох викрадені речі. Суд дійшов висновку, що ці показання є детальними, послідовними та логічними, і вказав у вироку, що, зокрема, ОСОБА_2 зазначив, що вчинити вказану крадіжку запропонував саме ОСОБА_1 і що за допомогою металевої пластини вони відігнули цвяхи у вікні та проникли всередину житлового будинку, а ОСОБА_1 сказав йому шукати золоті вироби. Після цього вони удвох ходили по кімнатах житлового будинку та шукали вироби із золота. Згодом ОСОБА_1 допомагав йому виносити із житлового будинку електричні подовжувачі.
Крім того, суд першої інстанції відхилив і доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він не здійснював заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_5, адже викрав автомобіль ОСОБА_2, і дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у незаконному заволодінні автомобілем підтверджується його ж показаннями, даними в судовому засіданні про те, що він керував транспортним засобом та не здійснив жодних дій, спрямованих на повернення автомобіля потерпілому. Також обвинувачений ОСОБА_2 стверджував суду, що саме ОСОБА_1 запропонував йому незаконно заволодіти автомобілем ОСОБА_5 та сів за кермо цього транспортного засобу, завів двигун і проїхав декілька кілометрів.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання захисника Поповича В.Й. на те, що ініціатором викрадення автомобіля потерпілого ОСОБА_5 був ОСОБА_2, жодними належними і допустимими доказами не підтверджені. Натомість у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_6 (мати ОСОБА_2 ) показали суду, що останній не отримував посвідчення водія і він не має навиків керування транспортними засобами.
Крім того, суд першої інстанції відхилив і твердження обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Поповича В.Й. про те, що ОСОБА_1 не вчиняв злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, тобто не проникав у літню кухню ОСОБА_4 та не викрадав ключі від автомобіля. Свій висновок суд мотивував тим, що такі доводи спростовуються детальними та послідовними показаннями обвинуваченого ОСОБА_2, який показав, що саме ОСОБА_1 проник до літньої кухні потерпілого ОСОБА_4 та викрав ключі від транспортного засобу.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції повною мірою перевірив твердження обвинуваченого ОСОБА_1 щодо його невинуватості у кримінальних правопорушеннях щодо крадіжки в господарстві ОСОБА_3, незаконного проникнення в житло та інше володіння ОСОБА_4 та незаконного заволодіння транспортним засобом останнього, навів їх спростування.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд врахував що ОСОБА_1 посередньо характеризується за місцем проживання, раніше судимий, вчинив тяжкі злочини та злочин невеликої тяжкості, наявність обставин, що обтяжують покарання, а саме рецидиву злочинів та вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, а також відсутність обставин, які б пом`якшували покарання.
З ухвали апеляційного суду вбачається, що цей суд погодився із наведеними у вироку спростуваннями тверджень ОСОБА_1, зазначивши, що такі доводи обвинуваченого вказують на його намагання уникнути настання відповідальності за вчинене.
Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що зібрані та досліджені докази давали суду першої інстанції підстави для обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 злочинів, за які його засуджено.
З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, з яким також погоджується і Суд, що покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК та є належним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.
За встановлених судом першої інстанції обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано не врахував при постановленні ухвали доводів апеляційної скарги про те, що:
- висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки з господарства ОСОБА_3 та незаконному заволодінні транспортним засобом ОСОБА_5 ґрунтуються виключно лише на показаннях іншого засудженого - ОСОБА_2, який не зміг дати зрозумілих відповідей на запитання;
- керування ОСОБА_1 транспортним засобом після незаконного заволодіння ним ОСОБА_2 і невжиття заходів до повернення транспортного засобу законному володільцю само собою не утворює об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК, а відсутність права на керування транспортним засобом у ОСОБА_2 ще не є переконливим доказом винуватості ОСОБА_1 ;
- висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у діях обвинуваченого відсутній склад злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК, а під час судового розгляду не встановлено доказів винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів,
оскільки такі доводи суперечать сукупності досліджених судом першої інстанції доказів, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку. Також апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вирок ухвалений відповідно до вимог статей 373, 374 КПК, у зв`язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для зміни чи скасування вироку в межах поданої апеляційної скарги.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів.
З огляду на вищезазначене також відсутні обґрунтовані підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення щодо ОСОБА_1, не дотрималисяпринципу презумпції невинуватості і принципу "поза розумним сумнівом", а тому доводи в касаційній скарзі захисника в цій частині теж не є слушними.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Зважаючи на вищевикладене, Суд дійшов висновку, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Доводи в касаційній скарзі щодо недотримання апеляційним судом положень ст. 419 КПК за встановлених судами першої та апеляційної інстанційобставин не є тими істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли би перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі захисника.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд