Постанова
іменем України
3 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 554/9790/19
провадження № 51-347км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Матяш Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Матяш Т.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Октябрського районного суду
м. Полтави від 13 травня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від
21 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170040002994, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Горлівки Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 345 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з 13 травня 2020 року
Обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та взято його під варту в залі суду.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 2 жовтня 2019 року близько 22:00 був затриманий працівниками патрульної поліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення за
статтею 173 КУпАП та доставлений до Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області за адресою: вул. Сковороди, 2-Б, м. Полтава. Під час складання протоколу затримання вів себе агресивно, у зв`язку з чим працівники патрульної поліції викликали допоміжні сили у вигляді двох екіпажів "Алтей 117". Близько 00:10 після складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1, діючи умисно, руками відштовхнув поліцейського роти з батальйону управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції ОСОБА_2, який перебував у форменому одязі під час несення служби та одночасно завдав йому один удар головою в обличчя, заподіявши тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово - медичної експертизи від 8 жовтня 2019 року № 904 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 13 травня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. При цьому вказує, що її підзахисний чинив супротив незаконним діям поліції та не мав наміру завдавати тілесних ушкоджень працівнику правоохоронних органів, а тому на її думку дії ОСОБА_1 були спрямовані на самооборону, на що не зважили суди попередніх інстанцій.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник посилається на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2020 року (справа №554/9154/19) відповідно до якої в діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення під час затримання відсутній.
Також захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та зазначає, що суд неправомірно визнав допустимим доказом скопійовану з нагрудних камер співробітників поліції інформацію, яка міститься на DVD-дисках, оскільки оригіналів таких записів суду надано не було.
Разом з цим не погоджується захисник із призначеним її підзахисному покаранням, оскільки вважає, що суд не зважив на особисті характеристики ОСОБА_1, на відсутність значної шкоди та тяжких наслідків для потерпілого від дій ОСОБА_1 і неправомірно призначив покарання у виді позбавлення волі, не застосувавши вимог статті 75 КК.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженого, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви Суду
Зі змісту касаційної скарги убачається, що сторона захисту оспорює винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 345 КК. Однак зазначені доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання самого винного, потерпілого, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.
Зокрема, показання самого винного, який хоча в судовому засіданні і вказував, що не визнає вини, однак під час судового розгляду зазначив, що завдав удару поліцейському, але не потерпілому, а іншому поліцейському, був обурений неправомірними діями з боку правоохоронних органів та перебував у збудженому стані. Тобто ОСОБА_1, як під час судового розгляду, так і на досудовому розслідуванні підтвердив факт заподіяння тілесних ушкоджень.
Між тим із показань потерпілого ОСОБА_2 убачається, що ОСОБА_1 штовхнув його у груди та одночасно завдав удару головою в обличчя. Такі показання узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6, ОСОБА_7 та співпадають із висновками судово-медичної експертизи від 24 жовтня 2019 року №945, відповідно до яких дані, отримані під час проведення з потерпілим слідчого експерименту 4 жовтня 2019 року, не протирічать отриманим даним судово-медичної експертизи.
Разом із тим за висновку судово-медичної експертизи від 17 жовтня 2019 року №904 (а.п. 82, 83), ушкодження у вигляді забою, набряку м`яких тканей перенісся утворилось від дії тупого предмета, однократного фактору, можливо від чола людини, утворилось у строк і за обставин на які посилається потерпілий.
Крім того, суд дослідив протокол огляду від 11 жовтня 2019 року, переглянув відеозапис, який міститься на DVD-дисках (а.п. 104, 107), і встановив, що обвинувачений ОСОБА_1 висловлював погрози поліцейським, при цьому штовхнув потерпілого у груди та завдав йому удару головою.
Такі докази суд визнав допустимими та правомірно поклав в основу обвинувального вироку. Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими в суді доказами та у своїй сукупності вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Суд вважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
Апеляційний Суд підтримав висновки суду першої інстанції, послався на показання потерпілого, які узгоджуються з показаннями свідків. Механізм заподіяння ушкоджень потерпілому та їх локалізація були відтворені під час проведення слідчих експериментів, що також було досліджено та перевірено в ході судового розгляду.
Доводи захисника про недопустимість такого доказу, як протокол огляду місця події від 11 жовтня 2019 року, а саме скопійовані диски відеозапису з нагрудних відеокамер поліцейських, теж були предметом розгляду суду апеляційної інстанції.
При цьому суд зазначив у своєму рішенні, що такий запис, зроблений працівниками поліції, безперервний та не вказує про його невідповідність.
Крім того, слід зазначити, що необґрунтованими є і доводи захисника в частині відсутності оригіналів записів, оскільки у частині 3 статті 99 КПК законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа є його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому відповідно до частини 1 статті 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріального об`єкту, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.
Безпідставним є твердження захисника про недопустимість такого доказу, як диск, на якому збережена інформація з носіїв, що визначені для фіксування правопорушень.
З огляду на викладене твердження захисника про недоведеність стороною обвинувачення наявності складу злочину в діях її підзахисного є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції дав належні та вмотивовані відповіді на доводи
в апеляційній скарзі засудженого, при цьому проаналізував показання свідків, висновки експертів, співставив їх з показаннями потерпілого, свідків та письмовими доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з наданим судом апеляційної інстанції ретельним аналізом доказів та вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом" вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 КК.
Посилання захисника на постанову Октябрського районного суду м. Полтави від
23 грудня 2020 року (справа №554/9154/19) як на доказ невинуватості її підзахисного є неспроможним виходячи із такого.
Як убачається зі змісту постанови про адміністративне правопорушення, таке провадження у справі закрито за відсутності доказів події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, при цьому судом вирішувалось питання про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення дрібного хуліганства.
Між тим така постанова не має по суті впливу на пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за частиною 2 статті 345 КК, оскільки суд розглядає справу в межах пред`явленого обвинувачення, а посилання захисника на те, що судом під час адміністративного провадження не встановлено факту супротиву поліції в ході затримання, не впливає на суть пред`явленого обвинувачення за частиною 2
статті 345 КК, як і не спростовує доказів сторони обвинувачення про умисне заподіяння працівникові правоохоронних органів легкого тілесного ушкодження у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, не встановлено.
Між тим, як видно зі змісту касаційної скарги захисник вказує, що призначене її підзахисному покарання у виді позбавлення волі є занадто суворим, оскільки суд не взяв до уваги його особистих характеристик, не зважив на тяжкість кримінального правопорушення та відсутність негативних наслідків для потерпілого.
Такі доводи зазначені в касаційній скарзі захисника заслуговують на увагу з огляду на таке.
Суд першої інстанції, обираючи вид та розмір покарання, врахував те, що винний вперше притягується до кримінальної відповідальності, дослідив характеристику його особи, поведінку під час вчинення злочину, його ставлення до скоєного, а саме відсутність усвідомлення протиправності своїх дій. Обставини, які обтяжують або пом`якшують покарання, відсутні.
Також, суд врахував наявність на утриманні у засудженого двох неповнолітніх дітей, думку потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_1 суворого покарання, те, що відповідно до висновку органів пробації останній має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення.
У своїх висновках місцевий суд указав про необхідність призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме такий вид примусу буде достатнім та необхідним для виправлення особи й соціальної реабілітації.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду, додатково зважив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має матір пенсійного віку, однак такі обставини не можуть вплинути на призначення більш м`якого покарання.
З такими висновками попередніх інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки при призначенні покарання повинні бути враховані та оцінені обставини, вчинення кримінального правопорушення, при тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими.
Так, на переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим через його суворість.
Верховний Суд звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в йогосоціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
При цьому слід зазначити, що суд першої інстанції з огляду на альтернативність видів покарань за вказаною санкцією статті, за якою притягнуто ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, обрав найсуворішу - у виді позбавлення волі, однак належним чином не вмотивував таке рішення, чим залишив без належної уваги досягнення пропорційності між злочином та покаранням, за якої основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності, а також данні про особу винного.
Як убачається, з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 вчинив нетяжкий злочин, раніше до будь якої відповідальності не притягувався, має позитивні характеристики за місцем роботи та за місцем проживання, приймав участь у антитерористичній операції, має почесну відзнаку Збройних Сил України.
Також має цільні соціальні зв`язки, проживає із сім`єю, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, працює.
Разом із цим орган пробації хоча і вказав на середній рівень ризику вчинення повторних правопорушень, однак аналізуючи данні про особу, зазначив, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
Таким даним про особу винного та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення не надали значення суди попередніх інстанції та призначили покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про необхідність пом`якшити засудженому покарання та змінити судові рішення в цій частині, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, яке буде доцільним та справедливим скоєному злочину.
На підставі статті 72 КК зробити перерахунок відбутої частини покарання у виді позбавлення волі, а саме 1 рік 2 місяці та 21 день у строк відбуття покарання у виді обмеження волі та вважати ОСОБА_1 таким, що відбув покарання.
На підставі наведеного касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, вирок та ухвалу апеляційного суду слід змінити та призначити ОСОБА_1 покарання за частиною 2 статті 345 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки 5 місяців, що у відповідності до статті 72 КК відповідає відбутому строку покарання у виді позбавлення волі.
У іншій частині судові рішення слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд