Постанова
іменем України
3 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 373/626/16-к
провадження № 51-3529 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Матолич М.Р.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Березуцького Ю.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Березуцького Ю.В. на вирок Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110240001070, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2015 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки та звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки,
у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Баришівського районного суду Київської області від 31 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років із конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 19 жовтня 2015 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Апеляційний суд Київської області за наслідками розгляду апеляційної скарги засудженого ухвалою від 27 липня 2017 року залишив без змін вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 . Водночас за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та ухвалив 27 липня 2017 року новий вирок, яким призначив йому покарання за п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років із конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк дванадцять років із конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років із конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2015 року та за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк сімнадцять років із конфіскацією майна. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2018 року вирок апеляційного суду від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду 27 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та ухвалив 11 грудня 2019 року новий вирок, яким призначив йому покарання за п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років із конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено йому остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна.
На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 71 КК до призначеного покарання приєднано невідбуте покарання за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2015 року, за сукупністю вироків шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 19 жовтня 2015 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 17 жовтня 2015 року близько 23 години 30 хвилин, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження і яку оголошено в розшук, з метою заволодіння чужим майном проникли до будинку АДРЕСА_2 . Під час перебування у будинку вони з метою вбивства завдали тупим і колючо-ріжучим (типу клинка ножа) предметами декілька ударів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у життєво важливі органи, заподіявши останнім тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до настання їх смерті. Після цього ОСОБА_1 разом із особою, матеріали щодо якої було виділено в окреме провадження і яку оголошено в розшук, заволоділи належним ОСОБА_2 майном на загальну суму 1424,71 грн, заподіявши останньому матеріальної шкоди на вказану суму.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі (з доповненнями) засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а також просить пом`якшити призначене йому покарання. Вважає необґрунтованими висновки судів про його причетність до вчинення умисного вбивства потерпілих. При цьому зазначає, що висновки суду щодо його винуватості ґрунтуються на непослідовних та неправдивих показаннях свідка ОСОБА_4 . Вказує, що на протязі всього апеляційного розгляду захисник належним чином не виконував своїх обов`язків, чим було порушено його право на захист. Зазначає, що при призначенні покарання судом апеляційної інстанції розглядались обставини, які погіршують його становище, ті ж обставини, які покращують його становище, не були взяті до уваги, а тому йому було призначено занадто суворе покарання;
Захисник Березуцький Ю.В. у поданій ним касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції не були в повному обсязі перевірені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Також зазначає про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями). Крім того, вказує про недотримання судом апеляційної інстанції вимог засади безпосередності дослідження доказів, що, на його думку, призводить до порушення інших засад кримінального провадження. Також зазначає, що вирок апеляційного суду ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а тому не можна визнати його законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Березуцький Ю.В. підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор Матолич М.Р. вважала касаційні скарги необґрунтованими та просила вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, захисника Березуцького Ю.В. та прокурора Матолич М.Р., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого та захисника задоволенню не підлягають на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст.187 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Так, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаних злочинів, суд у вироку послався на показання свідка ОСОБА_4, надані в судовому засіданні, та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 21 жовтня 2015 року за його участю, де останній розповів та показав про те, що він, підійшовши до веранди будинку потерпілих, де перебували ОСОБА_1 та інша особа, бачив на підлозі якогось чоловіка, який був у крові та стогнав, потім він вийшов із будинку, за ним вийшли ОСОБА_1 із іншою особою, матеріали провадження щодо якої виділені в окреме проводження та оголошено в розшук, але в цей час із будинку почулися крики, у зв`язку з чим ОСОБА_1 повернувся, після чого крики припинилися, а він з іншою особою, матеріали провадження щодо якої виділені в окреме проводження та оголошено в розшук, пішли до автомобіля, до якого пізніше підійшов ОСОБА_1, який перед тим як сісти в салон витирав взуття. По дорозі додому він бачив у ОСОБА_1 кошти в сумі 200 грн, при цьому раніше грошей у нього не було, а переїжджаючи через залізничний міст, він за проханням ОСОБА_1 зупинився і ОСОБА_1 викинув якийсь металевий предмет, яким, на його думку, останній розправився із подружжям; показання свідка ОСОБА_5 про те, що вранці 18 жовтня 2015 року у веранді будинку подружжя ОСОБА_2 він виявив на підлозі в калюжі крові мертвого ОСОБА_2, а в середині будинку виявив мертву ОСОБА_3 із слідами насильницької смерті, про що повідомив сільського голову; показання свідка ОСОБА_7 про те, що в ході оперативно-розшукових заходів встановлено місцезнаходження мобільного телефону дружини ОСОБА_4, викраденого з будинку подружжя ОСОБА_2 .
Також висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину ґрунтується на даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 18 жовтня 2015 року із планом схемою до нього та фототаблицями, згідно з якими під час огляду домоволодіння по АДРЕСА_2 було зафіксовано обстановку, яка мала місце в будинку, виявлено та оглянуто трупи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; висновку судово-медичної експертизи № 234 від 17 лютого 2016 року та фототаблицях до нього, згідно з якими смерть ОСОБА_2 наступила від комбінованої травми голови та тулуба, яка ускладнилася зовнішньою та внутрішньою кровотечою та набряком головного мозку, виявлені ушкодження не могли утворитися при падінні з положення стоячи; висновку судово-медичної експертизи № 233 від 17 лютого 2016 року та фототаблицях до нього, згідно з якими смерть ОСОБА_3 наступила від комбінованої травми голови та тулуба, виявлені ушкодження не могли утворитися при падінні з положення стоячи; протоколі обшуку від 19 жовтня 2015 року, відповідно до якого за місцем проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1, виявлено та вилучено штани сірого кольору з плямою бурого кольору та футболку чорного кольору, які належать ОСОБА_1 ; протоколі затримання ОСОБА_1 від 19 жовтня 2015 року, згідно з яким у останнього вилучено куртку із слідами схожими на кров та сині капці; висновку молекулярно-генетичної експертизи № 6-01/964 від 18 січня 2016 року, за яким на наданих для дослідження капцях виявлено кров людини, генетичні ознаки крові на капцях збігаються між собою та з генетичними ознаками зразка крові потерпілої ОСОБА_3 ; висновку молекулярно-генетичної експертизи № 6-01/965 від 20 січня 2016 року, згідно з яким на наданих для дослідження штанах виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_2 ; висновку молекулярно-генетичної експертизи № 6-01/94 від 10 березня 2016 року, за яким на наданій для дослідження куртці виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_2, на правому та лівому рукаві і на комірі виявлено клітини, генетичні ознаки яких збігаються між собою та із генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 ; висновках експерта
№ 185-мк від 4 лютого 2016 року, № 186-мк від 2 лютого 2016 року та № 196-мк від 4 лютого 2016 року, згідно з якими встановлено ознаки травмуючих предметів, котрими заподіяно тілесні ушкодження ОСОБА_3 ; висновках експерта № 187-мк від 3 лютого 2016 року та № 197-мк від 5 лютого 2016 року, за якими встановлено ознаки травмуючих предметів, котрими заподіяно тілесні ушкодження ОСОБА_2 ; протоколах пред`явлення особи для впізнання від 29 січня 2016 року, відповідно до яких підозрюваний ОСОБА_4 впізнав ОСОБА_1 та іншу особу, матеріали провадження щодо якої виділені в окреме проводження та оголошено в розшук, як осіб, з якими в ніч з 17 на 18 жовтня 2015 року перебували в с. Кавказ Переяслав-Хмельницького району; висновку експерта № 6-01/369 від 13 травня 2016 року, згідно з яким на наданих для дослідження штанях виявлено клітини, ознаки яких збігаються із генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 .
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК. Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1, перевірив викладенні у ній доводи та обґрунтовано визнав їх безпідставними.
Так, судом апеляційної інстанції перевірялись і не знайшли свого підтвердження доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що вирок побудований лише на непослідовних показаннях свідка ОСОБА_4 .
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується сукупністю зазначених у вироку доказів, у тому числі і наведеними висновками молекулярно-генетичних експертиз № 6-01/964, № 6-01/965 та № 6-01/94, згідно з якими на наданих для дослідження капцях, штанах, куртці ОСОБА_1 виявлена кров людини, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_2 та ОСОБА_3, походження якої на його одязі обвинувачений не зміг пояснити.
Крім того, перевірялись апеляційним судом і доводи засудженого в частині того, що речі, на яких виявлена кров потерпілих (штани, куртка, капці), не є його речами, оскільки не співпадають за кольором.
При цьому апеляційний суд послався на протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_1, відповідно до якого виявлені штани сірого кольору у чорну клітинку марки "Le Gutti" з плямою бурого кольору схожою на кров, які за поясненнями присутніх належали ОСОБА_1, а при затриманні 19 жовтня 2015 року у ОСОБА_1 були вилучені серед інших речей шкіряна куртка темного кольору з теплою підстілкою зі слідами на правому рукаві, схожими на кров, та капці синього кольору. Обставини того, що вилучені за місцем проживання ОСОБА_1 речі і ті, що були надані на експертизу, є одними і тими ж, підтверджуються і показаннями ОСОБА_1 в судовому засіданні, який 13 травня 2017 року під час огляду речових доказів підтвердив, що оглянуті в судовому засіданні речі (штани, куртка та капці) належать саме йому.
А тому, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, наявність на одязі ОСОБА_1 крові потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в сукупності з наведеними вище доказами, підтверджує висновок суду першої інстанції про безпосередню участь ОСОБА_1 в умисному вбивстві потерпілих.
Таким чином, апеляційний суд в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, перевірив правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин справи, надав вичерпні відповіді на всі доводи, наведені в апеляційній скарзі засудженого та обґрунтовано залишив її без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок з цього приводу. У зв`язку з чим доводи захисника про недотримання апеляційним судом вимог засади безпосередності дослідження доказів та ст. 405 КПК є необґрунтованими.
Доводи ж засудженого про неналежне виконання адвокатом своїх обов`язків протягом усього апеляційного розгляду, чим було порушено його право на захист, є безпідставними.
Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що дорученням про надання безоплатної вторинної допомоги від 28 листопада 2018 року № 4508 Регіональним центром з надання безоплатної вторинної допомоги у Київській області було призначено адвоката Березуцького Ю.В. для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1, який ознайомлювався з матеріалами справи, брав участь в судових засіданнях у суді апеляційної інстанцій. Під час апеляційного розгляду захисник Березуцький Ю.В. наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вимоги підтримав і висловив позицію, яка узгоджувалась із вимогами та доводами, зазначеними в скарзі обвинуваченого.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник Березуцький Ю.В. в судових засіданнях у суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про дослідження доказів, обґрунтовано висловлював свою позицію під час виступу в судових дебатах, що свідчить про його активну участь у розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції.
Поряд з тим, у ході апеляційного розгляду засуджений не ставив питання про заміну захисника Березуцького Ю.В. та не висловлював жодних зауважень щодо неналежності здійснення ним його захисту.
На думку колегії суддів касаційної інстанції, в матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що захист засудженого в кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанції здійснювався неналежно чи некомпетентною особою.
Також є безпідставними твердження захисника та засудженого про невідповідність призначеного останньому покарання через суворість.
У цій частині захисником та засудженим порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до ст. ст. 50і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкцією ч. 2 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Крім того, згідно з вимогами ст. 439 КПК після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковим для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Як убачається зі змісту вироку апеляційного суду, при визначенні ОСОБА_1 виду та розміру покарання суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК врахував характер та ступінь тяжкості скоєного, дані про особу винного, який характеризується посередньо за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, схильний до протиправної поведінки, попри судимості за корисливі злочини на шлях виправлення не став та у період іспитового строку вчинив нові особливо тяжкі кримінальні правопорушення щодо двох осіб похилого віку, наслідки яких є незворотними; а також врахував обставини, що обтяжують покарання, - рецидив злочинів та вчинення злочинів щодо осіб похилого віку, відсутність обставин, які пом`якшують покарання.
Таким чином, врахувавши дані про особу ОСОБА_1 у поєднанні із тяжкістю вчинених ним злочинів, з урахуванням умисного вбивства двох осіб, вчиненого з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб, та розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, із проникненням до житла, особою, яка раніше вчинила розбій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 становить особливу небезпеку для суспільства й обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням апеляційного суду та не вбачає підстав вважати призначене покарання ОСОБА_1 явно несправедливим через суворість.
До того ж питання щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого у даному кримінальному провадженні вже було предметом касаційного перегляду, за наслідками якого постановою Верховного Суду від 18 вересня 2018 року вирок апеляційного суду від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду 27 липня 2017 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції та зазначено, що якщо за наслідками нового перегляду суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах, слід мати на увазі, що за тих самих фактичних обставин справи та даних про особу засудженого, призначене йому покарання є м`яким.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивований, відповідає вимогам ст. ст. 370 і 420 КПК та є таким, що ухвалений з дотриманням положень
ст. 439 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, не встановлено.
А тому касаційні скарги засудженого та захисника необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд