Постанова
іменем України
3 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 642/1503/20
провадження № 51-917км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Матолич М.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 1 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220510000373, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 1 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді виправних робіт на строк один рік з відрахуванням в дохід держави 20 % заробітку.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 15000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 1 грудня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 лютого 2020 року приблизно о 15-ій год. 59 хв., знаходячись на першому поверсі супермаркету "Рост Холодногірський", що розташований за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, 140, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово до старшого охоронця ОСОБА_2, з метою спричинення йому тілесних ушкоджень завдав один удар кулаком правої руки ОСОБА_2 в ліву частину обличчя, від чого той втратив рівновагу та впав на підлогу. Внаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 було спричинено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я у вигляді наскрізної забито-рваної рани лівої щоки, яка загоїлась з утворенням рубців (після ПХО з накладанням швів).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо нього і закрити кримінальне провадження. Вказує на відсутність достатніх і належних доказів, які би підтверджували його вину. Стверджує, що умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень він не мав. Посилаючись на ч. 4 ст. 36 КК, зазначає, що в його діях відсутній склад злочину, оскільки він перебував у стані сильного душевного хвилювання та необхідної оборони, викликаного суспільно небезпечним посяганням потерпілого та чотирьох незнайомих осіб. Вказує про порушення судом першої інстанції принципу змагальності та рівності сторін, положень ч. 1 ст. 350 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення психологічної експертизи та залишив поза увагою інші клопотання про витребування доказів. Посилається на те, що апеляційним судом не надано відповідей на всі доводи апеляційної скарги захисника. Крім того, вказує на те, що рішення суду про стягнення моральної шкоди є необґрунтованим, а позовна заява не відповідає вимогам статей 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матолич М.Р. вважала касаційну скаргу необгрунтованою та просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Матолич М.Р., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
У вироку суд навів показання потерпілого ОСОБА_2 про те, що 11 лютого 2020 року він, старший зміни охорони супермаркету, отримав виклик по рації та підійшов на місце події з охоронником ОСОБА_3 . Там був чоловік - ОСОБА_1, який не сплатив за товар. Цьому чоловіку він представився, показавсвоє службове посвідчення та запропонував йому сплатити за товар - арахіс, який був у нього, однак той пояснив, що лише дегустував продукти. Він попередив ОСОБА_1, що викличе поліцію, проте останній пішов до виходу. Зробив йому зауваження, але ОСОБА_1 сказав, що не буде сплачувати за товар та нецензурно висловився до нього, а потім раптово завдав удар кулаком у ліву ділянку щоки, від чого він впав, знепритомнів та вдарився головою.
Суд послався також на показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які зазначили, що оскільки у ОСОБА_1 було виявлено неоплачений товар, викликали старшого зміни - ОСОБА_2 . Останній підійшов до цього чоловіка, представився, показав свої документи та попросив оплатити товар.ОСОБА_1 казав, що це була дегустація товару, нецензурно висловлювався. Тоді ОСОБА_2 попередив, що вони будуть чекати на поліцію та зробив зауваження ОСОБА_1, але той вдарив потерпілого кулаком у ліву ділянку обличчя.
Крім того, на підтвердження встановлених обставин суд поклав у вирок дані протоколу проведення слідчого експерименту з ілюстративним матеріалом за участю потерпілого ОСОБА_2 ; висновків судово-медичних експертиз, відповідно до яких ОСОБА_2 спричинено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`яу вигляді наскрізної забито-рваної рани лівої щоки, яка загоїлась з утворенням рубців (після ПХО з накладанням швів) та утворилася в результаті ударної травматичної дії тупим твердим предметом з місцем прикладання сили в ділянку знаходження ушкодження та могло бути отримане в строк не пізніше дати звернення в лікувальний заклад, де і було виявлено дане ушкодження. Показання ОСОБА_2 при проведенні слідчого експерименту в цілому не суперечать наявним судово-медичним даним в частині механізму утворення встановлених у нього тілесних ушкоджень.
Суд дослідив дані відеозаписів з камер відеоспостереження та встановив черговість подій, які мали місце 11 лютого 2020 року, зазначивши, що опис подій цілком узгоджується з показаннями потерпілого та свідків під час їх допиту в судовому засіданні.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій належно перевірили доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про відсутність умислу на заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також про знаходження його в стані необхідної оборони та в стані сильного душевного хвилювання.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Разом із тим, необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом.
Крім того, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 показував, що у супермаркеті взяв хліб у відділі випічки, пробив на касі, однак до нього підійшов чоловік, який попросив надати чек та почав цікавитись, що у нього в руках та кишенях. Коли він спускався вниз, перешкодили його рух ще дві особи, які покликали старшого зміни ОСОБА_2 . Групу осіб, яка його оточила, він намагався обійти, до нього нецензурно висловлювались, ображали та принижували. Після цього, захищаючись, він вдарив навідліг одного з чоловіків - ОСОБА_2 та вибіг з супермаркету.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_1 показував, що коли до нього підійшов ОСОБА_2, то представився йому та показав службове посвідчення. Це ж підтвердили свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Крім того, з досліджених судом доказів та встановлених обставин кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 та інші особи не застосовували до ОСОБА_1 фізичну силу та не вчиняли агресивних дій, що могли би створити реальну загрозу життю або здоров`ю останнього.
Тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що вказані доводи обвинуваченого спростовуються показаннями потерпілого та свідків, з яких вбачається, що внаслідок виниклого конфлікту ОСОБА_1 на ґрунті неприязних відносин умисно завдав потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, відтак у стані необхідної оборони він не перебував.
Також безпідставними слід визнати доводи засудженого ОСОБА_1 про перебування його під час вчинення протиправних дій у стані сильного душевного хвилювання, оскільки з досліджених судом доказів не вбачається об`єктивних даних, які би свідчили про суспільно небезпечне посягання з боку потерпілого ОСОБА_2, чи про наявність ознак перебування у стані сильного душевного хвилювання, який настав раптово.
Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та згідно з положеннями ст. 374 КПК навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 125 КК.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є необхідним для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Доводи засудженого про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення психологічної експертизи та залишив поза увагою інші клопотання про витребування доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що заявлені захисником Каламайком Д.Ю. клопотання про витребування певних доказів (витягу з ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, копій посадових інструкцій та інформації з управління пенсійного фонду) були розглянуті та вирішені в судовому засіданні, про що зазначено в журналі судового засідання від 11 серпня 2020 року (а.п. 142).
Крім того, ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2020 року в задоволені клопотання захисника Каламайка Д.Ю. про призначення судово-психологічної експертизи відмовлено з наведенням відповідних мотивів (а.п. 147).
Тому колегія суддів не може погодитися з доводами засудженого про порушення положень ч. 1 ст. 350 КПК у зв`язку з тим, що суд не приймав по всім клопотанням сторони захисту процесуального рішення, оскільки ці клопотання було вирішено судом у протокольній формі.
З огляду на те, що під час судового провадження та провадження з перегляду судових рішень в апеляційному порядку суди дотрималися вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, доводи засудженого про порушення принципу змагальності та рівності сторін є безпідставними.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника Каламайка Д.Ю. в інтересах обвинуваченого, зокрема, про відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження виниОСОБА_1, надав на них вичерпні відповіді,навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 23 ЦК Цивільного кодексу України (далі - ЦК) суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції обґрунтовано врахував характер та обсяг страждань потерпілого, зазначивши, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 потерпілий зазнав тілесних ушкоджень, фізичного болю, душевних страждань, приниження, був вимушений звертатись до правоохоронних органів, проходити лікування, чим був порушений звичайний уклад його життя.
Суд дотримався принципу розумності і справедливості, ухваливши рішення про часткове задоволення позовних вимог, та визначив розмір стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого моральної шкоди в сумі 15000 грн.
Отже, цивільний позов місцевим судом вирішено відповідно до вимог статей 127-129 КПК. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено судом із дотриманням вимог ст. 23 ЦК.
Інші вказані в касаційній скарзі засудженим доводи, а саме проневідповідність позовної заяви вимогам статей 175 і 177 ЦПК, не можуть вважатися істотними порушеннями вимог КПК, оскільки не перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Таким чином, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд