Постанова
іменем України
3 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 643/12395/19
провадження № 51-1587км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
при секретарі Батку Є.І.,
за участю прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Крестьянінової І.А., яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 січня 2021 року, якою залишено без змін вирок Московського районного суду м. Харкова від 7 вересня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220470003364, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 липня 2012 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Московського районного суду м. Харкова від 7 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Цим же вироком засудженоОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Згідно з вироком ОСОБА_1 повторно за попередньою змовою з ОСОБА_2 23 червня 2019 року о 23:30 біля будинку № 102-Б на просп. Тракторобудівельників у м. Харковівчинили таємне викрадення сумки ОСОБА_3, в якій знаходились мобільні телефони "iPhone 7" вартістю 14 000 грн і "Samsung J3" вартістю 2350 грн, а також 2500 грн, чим заподіяли потерпілій шкоду на суму 18 850 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 5 січня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без змін.
Судові рішення щодо ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржуються.
Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала
Прокурор Крестьянінова І.А. у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону. Вказує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 без змін, усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не зазначив в ухвалі підстав, на яких визнав необґрунтованими наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, і безпідставне звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, що не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів. Стверджує, що з урахуванням обставин вчинення злочину, розміру заподіяної потерпілій шкоди, а також даних про особу ОСОБА_1, який є неодноразово судимим, у тому числі за тяжкі корисливі злочини, після реального відбування покарань у виді позбавлення волі продовжив вчиняти злочини, суд не мав підстав для застосування до обвинуваченого ст. 75 КК. Звертає увагу на те, що хоча суд і визнав обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_1, його щире каяття у вчиненому злочині, проте не вказав, у чому саме воно полягає, з огляду на те, що каяття має бути дієвим і включати активні дії, водночас заподіяну потерпілій шкоду не відшкодовано в повному обсязі, а мобільні телефони їй повернуто виключно завдяки діям працівників поліції. Крім того, на думку прокурора, суд першої інстанції не навів конкретних обставин, які давали б підстави вважати можливим виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Прокурор наголошує, що на всі вищезазначені обставини в апеляційній скарзі наводилися доводи, проте апеляційний суд не дав їм належної оцінки. Також, на думку прокурора, залишаючи вирок щодо ОСОБА_1 без змін, суд апеляційної інстанції в ухвалі послався на дані, отримані в ході апеляційного розгляду зі слів засудженого без їхнього документального підтвердження, про нібито його працевлаштування, наявність хронічних захворювань у нього та його матері, а також перебування на утриманні засудженого повнолітньої дитини. Прокурор також зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишилася поведінка ОСОБА_1, який тривалий час не з`являвся в суд апеляційної інстанції, що стало підставою для постановлення ухвал про привід обвинуваченого та про оголошення ОСОБА_1 в розшук у зв`язку з неможливістю встановити його місцезнаходження.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Піх Ю.Г. підтримала касаційну скаргу прокурора Крестьянінової І.А., яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, просила задовольнити її, скасувавши ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційній інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Як убачається з матеріалів справи, Перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури Лимар В.Л. в апеляційній скарзі вказував на те, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 є незаконним і підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме необґрунтованим застосуванням до останнього положень ст. 75 КК і безпідставним звільненням засудженого від відбування покарання з випробуванням, що не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.Звертав увагу прокурор на те, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 не врахував даних, які характеризують особу засудженого і характер вчинених ним дій, а саме того, що ОСОБА_1, будучи 4 рази судимим за вчинення умисних тяжких та середньої тяжкості злочинів проти власності, звільнившись з місць позбавлення волі, на шлях виправлення та перевиховання не став, а за попередньою змовою з іншою особою скоїв новий аналогічний умисний злочин середньої тяжкості. Прокурор зазначав, що всі дані характеризують ОСОБА_1 як суспільно небезпечну особу, його каяття у вчиненому злочині не є щирим, а лише свідчить про бажання уникнути реального відбування покарання, засуджений офіційно не працює, неодружений, фактично не має тісних соціальних зв`язків, які могли б сприяти його перевихованню без ізоляції від суспільства (а. с. 116-118).
Проте суд апеляційної інстанції наведених в апеляційній скарзі прокурора доводів не проаналізував і не надав в ухвалі вичерпної та конкретної відповіді на жоден з них.
Відповідно до статей 50, 65 КК метою покарання, зокрема, є запобігання вчиненню нових злочинів; особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Правилами ст. 75 КК передбачено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За змістом вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність, усі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
З ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок щодо ОСОБА_1, перерахував обставини, на які послався суд першої інстанції у вироку, як на такі, що пом`якшують покарання ОСОБА_1, а також дані, отримані в ході апеляційного розгляду зі слів засудженого без їхнього документального підтвердження, про нібито його працевлаштування, наявність хронічних захворювань у нього та його матері, а також про перебування на утриманні засудженого повнолітньої дитини, проте не надав оцінки даним про особу засудженого, які містяться в матеріалах кримінального провадження, на що вказувалося в апеляційній скарзі прокурора.
За таких обставин залишається незрозумілим, які ж саме дані про особу ОСОБА_1 та обставини справи давали можливість судовим інстанціям дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
ОСОБА_1 засуджено затаємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб. Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 ніде не працює, неодноразово судимий, у тому числі за умисні тяжкі та середньої тяжкості злочини проти власності. При цьому до уваги необхідно взяти той факт, що після звільнення з місць позбавлення волі він не став на шлях виправлення та перевиховання, а за попередньою змовою з іншою особою скоїв новий аналогічний умисний злочин середньої тяжкості, що свідчить про те, що засуджений належних висновків для себе не зробив та вперто не бажає стати на шлях виправлення.
За наведених умов, на думку колегії суддів, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не може вважатися необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Таким чином, з огляду на невідповідність рішення апеляційного суду вимогам статей 370, 419, 23 КПК його не можна визнати законним і обґрунтованим.
Тому ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційний суд повинен належним чином перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, дати на них вичерпні відповіді та постановити рішення, яке буде відповідати вимогам закону.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд