Постанова
Іменем України
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 461/4240/17
провадження № 61-13852св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
особа, яка звернулася зі скаргою на дії державного виконавця (боржник) - ОСОБА_1,
субʼєкт оскарження - державний виконавець Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Барнич Володимир Миколайович,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 (стягувач), ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Барнича В. М.
Свої вимоги мотивував тим, що 08 серпня 2016 року Галицьким районним судом м. Львова на виконання рішення від 17 вересня 2015 року у справі № 461/7655/15-ц видано виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 67 758,00 грн, з яких: 64 194,00 - заборгованість за договором позики від 03 квітня 2014 року б/н та 3 654,00 грн - сплата судового збору.
26 серпня 2016 року державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова Барничем В. М. за заявою стягувача відкрито виконавче провадження № 52049441 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
На підставі подання начальника Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ від 22 вересня 2016 року ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 листопада 2016 року визначено за ОСОБА_1 Ѕ ідеальної частки майна - квартири АДРЕСА_1 з метою її подальшої реалізації на прилюдних торгах.
23 грудня 2016 року державний виконавець Галицького ВДВС м. Львова Барнич В. М. здійснив опис і арешт вищевказаного майна боржника, а також призначив експерта з метою визначення вартості описаного майна.
Експертом частка нерухомості ОСОБА_1 була оцінена в сумі 462 193,00 грн.
02 березня 2017 року Галицьким відділом ДВС м. Львова до ДП "СЕТАМ" була подана заявка на проведення електронних торгів з продажу Ѕ частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка була реалізована після повторного її виставлення на торги 30 травня 2017 року за 373 220,85 грн, що вдвічі менше її ринкової вартості.
Заявник вказує, що державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова Барнич В. М. під час здійснення примусової реалізації майна боржника порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження", що в подальшому вплинуло на законність проведення процедури реалізації арештованого майна та порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 як боржника.
Ураховуючи викладене, просив скаргу задовольнити.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними дії та рішення державного виконавця Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області у виконавчому провадженні № 52049441, пов`язані з примусовою реалізацією Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що експертна оцінка спірного нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, призвести до реалізації описаного та арештованого нерухомого майна за заниженою ціною.
Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року від ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні скарги повністю у зв`язку з безпідставністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
01 квітня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
26 жовтня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 08 серпня 2016 року Галицьким районним судом м. Львова на виконання рішення від 17 вересня 2015 року у справі № 461/7655/15-ц видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 03 квітня 2014 року в сумі 64 104,00 грн та 3 654,00 грн судового збору.
26 серпня 2016 року державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова Барничем В. М. за заявою стягувача відкрито виконавче провадження № 52049441 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
05 вересня 2016 р. державним виконавцем накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_1 .
Державним виконавцем вживалися заходи з метою виявлення рухомого та нерухомого майна належного боржнику на праві власності, в результаті чого встановлено, що за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності зареєстрована квартира АДРЕСА_1 .
На підставі подання начальника Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області від 22 вересня 2016 року ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 листопада 2016 року визначено за ОСОБА_1 Ѕ ідеальної частки майна - квартири АДРЕСА_1 з метою її подальшої реалізації на прилюдних торгах.
23 грудня 2016 року державний виконавець Галицького ВДВС м. Львова Барнич В. М. здійснив опис і арешт вищевказаного майна боржника та передав його на зберігання ОСОБА_8
23 грудня 2016 року держаний виконавець призначив Нечаєва А. С. експертом з метою визначення вартості описаного майна. Експертом частка нерухомості ОСОБА_1 була оцінена в сумі 462 193,00 грн, що підтверджується висновком від 18 січня 2017 року.
02 березня 2017 року Галицьким ВДВС м. Львова до ДП "СЕТАМ" була подана заявка на проведення електронних торгів з продажу Ѕ частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Після повторного виставлення квартири на торги 30 травня 2017 року вона була реалізована ОСОБА_4 за 373 220,85 грн, що підтверджується протоколами електронних торгів від 03 травня 2017 року № 253309 та від 30 травня 2017 року №259788.
26 червня 2017 року державним виконавцем Барнич В. М. складено акт про проведення електронних торгів.
26 червня 2017 року державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області Барничем В. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.
У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.
Зі змісту Закону України "Про виконавче провадження" убачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна.
Отже, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 821/197/18/4440/16, від 12.06.2019 у справі № 308/12150/16-ц.
Як установили суди та свідчать матеріали справи, у цьому випадку боржник оскаржує оцінку майна в порядку оскарження рішень та дій виконавця.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлено у статті 12 цього Закону.
Підставою для проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина перша статті 10, частина перша статті 11 Закону України Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
У частині першій статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.
За змістом статті 3 зазначеного Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.
Згідно із частиною шостою статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1) є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому стандарті, використовуються в інших національних стандартах.
Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), також є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.
Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.
Згідно з положеннями пункту 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.
Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Згідно з пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.
Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (пункт 54 Національного стандарту № 1).
За змістом пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Відповідно до пункту 15 Національного стандарту № 1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.
Задовольняючи скаргу боржника на дії приватного виконавця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що експертна оцінка спірного нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна та, відповідно, призвести до реалізації описаного та арештованого нерухомого майна за заниженою ціною.
У матеріалах справи немає доказів того, що виконавець чи оцінювач зверталися до боржника з вимогою забезпечити доступ оцінювача до об`єкта для його об`єктивної оцінки.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що під час проведення оцінки майна в межах виконавчого провадження державним виконавцем було порушено положення Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національного стандарту № 2 з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, що є підставою для визнання такої оцінки майна недійсною.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.