Постанова
Іменем України
(додаткова)
06 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 761/21893/18
провадження № 61-13945св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Одарченко Наталія Іванівна, про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору довічного утримання, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила визнати договір довічного утримання від 23 вересня 2014 року № 1078, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, недійсним; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11 вересня 2014 року реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві, індексний номер 26691467, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 серпня 2014 року, номер запису про право власності 6967535, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451473480000 на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,8 кв. м; визнати за нею право власності на спадкове майно за заповітом ОСОБА_4 від 23 червня 2009 року, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 16 січня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 11 червня 2019 року рішення Шевченківського суду міста Києва від 16 січня 2019 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір довічного утримання від 23 вересня 2014 року № 1078, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Визнав недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 11 вересня 2014 року реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві, індексний номер 26691467, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 серпня 2014 року, номер запису про право власності 6967535, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451473480000, на ім`я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44, 8 кв. м. Визнав за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за заповітом ОСОБА_4 від 23 червня 2009 року, а саме на спірну квартиру. Вирішив питання про судові витрати у справі.
Верховний Суд постановою від 29 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року залишив без змін.
06 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М. М. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн, оскільки в постанові Верховного Суду від 29 березня 2021 року не вирішено питання про розподіл судових витрат за подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року.
На обґрунтування заяви адвокат позивача посилається на те, що він займався збором інформації, аналізом судової практики та чинного законодавства з метою написання і подання відзиву на касаційну скаргу, підготовки і подання клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Загалом він витратив 15 годин робочого часу адвоката, що підтверджується звітом про обсяг наданих послуг від 01 квітня 2021 року.
Доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу у цій справі покладається саме на відповідача, а суд не має права самостійно без клопотання ОСОБА_2 зменшити такий розмір, тому судові витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню у повному розмірі.
19 травня 2021 року справа № 592/14792/17 надійшла до Верховного Суду.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи