Постанова
Іменем України
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 759/1472/17
провадження № 61-6242св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року, ухвалене суддею Миколаєць І. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року ухвалену колегією суддів у складі: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до кредитного договору від 25 квітня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_1, останній отримав кредитні кошти у розмірі 1 134 893 грн 38 коп. на строк до 25 січня 2036 року.
У результаті невиконання умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 1 326 010,48 грн., яку банк просив стягнути з відповідача.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" кредитну заборгованість, проценти за користування кредитом та пеню на загальну суму 1 326 010 грн 48 коп. Розподілено судові витрати.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності суми боргу.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року змінено в частині розміру кредитної заборгованості ОСОБА_1 та судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість по тілу кредиту у розмірі 1 134 893 грн 38 коп. та заборгованість по процентам за період з 26 травня 2016 року по 24 грудня 2016 року в розмірі 132 094 грн 10 коп., а також судовий збір в розмірі 17 673 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у результаті неналежного виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню із нього. При цьому апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції неправильно визначив суму цієї заборгованості.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року АТ "УкрСиббанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалося на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та просило залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Обставини справи, встановлені апеляційним судом
25 квітня 2016 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 1 134 893 грн 38 коп.
Відповідач належним чином не виконував умови договору, внаслідок чого станом на 24 січня 2017 року утворилася заборгованість у сумі 1 326 010 грн 48 коп., з яких 1 134 893 грн 38 коп. - кредитна заборгованість, 176 711 грн 13 коп. - заборгованість по процентам, 349 грн 79 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 14 056 грн 18 коп. - пеня за прострочення сплати процентів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц (провадження № 61-15824св20), є безпідставними з огляду на таке.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
З постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16 (провадження № 61-15824св20) вбачається, що суд визнав недоведеним факт видачі кредитних коштів відповідачеві та з підстав цього визнав позов необґрунтованим.
Натомість у справі, що є предметом перегляду, судами встановлено, що АТ "УкрСиббанк" до суду надано доказ перерахування кредитних коштів на поточний рахунок відповідача. Суди встановили факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та невиконання ним у подальшому умов кредитного договору щодо їх повернення.
Отже, у постанові Верховного Суду, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.
З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 344/16868/17, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 505/5007/15, оскільки предмет спору та висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.
Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами, рішення прийнято з урахуванням установлених конкретних обставин.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду