ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 912/2738/20(912/2116/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників: Фермерського господарства Зобенка Л.В. - адвоката Глазкова А.С.,ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" - адвоката Полудня Є.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (через Господарський суд Кіровоградської області) та поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon" касаційну скаргу Фермерського господарства Зобенка Леоніда Васильовича та Приватного підприємства "Вісмут"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021
та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2020
у справі № 912/2738/20(912/2116/20)
за позовом: 1) Фермерського господарства Зобенка Леоніда Васильовича;
2) Приватного підприємства "Вісмут"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-торговий дім-ЛС"
про визнання недійсними правочинів
в межах справи № 912/2738/20
про банкрутство Фермерського господарства Зобенка Леоніда Васильовича, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" звернулися з позовом до ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС", у якому просили:
- визнати недійсною додаткову угоду № 14/04 від 14.04.2016, укладену між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" до договору поставки № 2СН від 18.02.2013;
- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 03.12.2018, укладену між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" до договору поставки № 2СН від 18.02.2013;
- визнати недійсним договір про перевід боргу від 18.01.2019, укладений між ФГ Зобенка Л.В., ПП "Вісмут" та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС".
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 21.09.2020 відкрито провадження у справі № 912/2738/20 про банкрутство ФГ Зобенка Л.В., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна боржника
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.09.2020 у справі № 912/2116/20 матеріали справи № 912/2116/20 за позовом ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" до ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" про визнання недійсними правочинів передано для розгляду по суті в межах справи № 912/2738/20 про банкрутство ФГ Зобенка Л.В..
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2020 у справі № 912/2738/20 (912/2116/20) (суддя Поліщук Г.Б.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод та договору про перевід боргу обґрунтовуються позивачами з посиланням на ч. 5 ст. 203 ЦК України, яка визначає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому, позивачі вказують на фіктивність правочинів, які вчиняються сторонами без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Позовна заява не містить посилань та обґрунтування укладення спірних угод, зокрема, під впливом помилки, обману, насильства, що свідчить про наявність волевиявлення позивачів та усвідомлення ними дій та наслідків вчинення таких правочинів. Позивачами у поданому позові не доведено, що оспорювані угоди були укладені з порушенням норм чинного законодавства на момент їх укладення.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 912/2738/20 (912/2116/20) (колегія суддів: Вечірко І.О. - головуючий, Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.) рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2020 у справі № 912/2738/20(912/2116/20) - залишено без змін.
ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2020 у справі №912/2738/20(912/2116/20); визнати недійсною додаткову угоду № 14/04 від 14.04.2016, укладену між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" до договору поставки № 2СН від 18.02.2013; визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 03.12.2018, укладену між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" до договору поставки № 2СН від 18.02.2013; визнати недійсним договір про перевід боргу від 18.01.2019, укладений між ФГ Зобенка Л.В., ПП "Вісмут" та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС".
Підставою для подання касаційної скарги ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" зазначено неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (п.п 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Скаржники, посилаючись на те, що у 2015 році ФГ Зобенка Л.В. було повернуто ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" залишок передоплати за договором поставки № 2СН від 18.02.2013 в розмірі 1 678 679,04 грн., стверджують, що зобов`язання за договором поставки припинились шляхом його повного виконання, а відтак, укладенні між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" додаткові угоди № 14/04 від 14.04.2016 і № 5 від 03.12.2018 до цього договору не направленні на створення будь-яких правових наслідків для сторін, що обумовленні цими додатковими угодами.
У зв`язку з зазначеним відповідно до норм ч.1 ст.215 ЦК України та ч.5 ст.203 ЦК України, заявники касаційної скарги доводять, що додаткова угода №14/04 від 14.04.2016 та додаткова угода № 5 від 03.12.2018 до Договору Поставки №2СН від 18.02.2013 є недійсними, оскільки не направленні на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки були укладені після виконання всіх зобов`язань ФГ Зобенка Л.В. перед ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" за Договором Поставки №2СН від 18.02.2013.
Крім того, ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" у касаційній скарзі наголошують, що договір про перевід боргу від 18.01.2019, укладений між ПП "Вісмут", ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" також не створює будь-яких правових наслідків для сторін, оскільки зобов`язання, яке передавалося за вказаним правочином, на момент укладення спірного договору про перевід боргу не існувало.
Зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, заявники касаційної скарги на підтвердження своїх доводів про наявність підстав для визнання додаткових угод та договору про перевід боргу недійсними посилаються на постанови Вищого господарського суду України від 29.03.2017 у справі № 906/881/16 та від 18.05.2016 у справі № 912/3906/15 та наголошують, що наведену практику суду касаційної інстанції місцевий та апеляційний суди не взяли до уваги.
Учасники справи не скористались правом, передбаченим ст. 295 ГПК України, на подання відзивів на касаційну скаргу.
Від ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" з посиланням на те, що касаційна скарга була подана з пропуском встановленого ст. 288 ГПК України строку.
Перевіривши доводи клопотання ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" про закриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає, оскільки наведені у ньому доводи не є підставою для закриття касаційного провадження відповідно до ст. 296 ГПК України, а питання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2020 у справі № 912/2738/20(912/2116/20) було вирішено у встановленому законом порядку ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2021 у даній справі.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" та ФГ Зобенка Л.В., перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За змістом ст. ст. 11, 526 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено передніми судовими інстанціями, 18.02.2013 між ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" (покупець) та ФГ Зобенка Л.В. (постачальник) укладено договір поставки № 2СН (далі - Договір поставки), відповідно до якого постачальник постачає та продає, а покупець купує товар - насіння соняшника врожаю 2013 року, на умовах, визначених цим договором.
Загальна орієнтовна вартість договору з урахуванням можливої дооцінки товару складає 5 000 000,00 грн. ± 10 %, в т.ч. ПДВ 20 % (п. 1.2. Договору поставки).
Відповідно до пунктів 2.1. - 2.2 Договору поставки покупець проводить передоплату за товар в довільних розмірах за погодженням з постачальником протягом строку дії договору. Постачальник постачає товар покупцю в межах загальної суми договору, але не менше, ніж на суму отриманої передоплати.
Пунктом 2.5. Договору поставки встановлено, що кінцевий строк поставки товару постачальником - по 30 жовтня 2013року, якщо інше не буде погоджено сторонами в письмовій формі.
Строк дії даного договору визначено в п. 5.1., відповідно до якого початок його дії - 18.02.2013, а закінчення строку дії - 31.12.2013.
Договір поставки підписано та скріплено печатками сторін.
Як встановлено місцевим та апеляційним судами, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" до договору поставки № 2СН від 18.02.2013 укладались додаткові угоди № 1 від 01.11.2013, № 2 від 09.12.2013 та № 3 від 09.12.2013.
Зокрема, у додатковій угоді № 3 до Договору поставки сторони погодили, що постачальник зобов`язується в рахунок своєї заборгованості станом на 20.11.2013 поставити покупцю насіння соняшника врожаю 2013 року на суму 3 830 086,59 грн. в кількості 1787 тонн 118 кг за ціною 2143,1638 грн. за кожну тонну. Строк поставки 1200 тонн - не пізніше 22.12.2013; 587 тонн 118 кг - не пізніше 01.02.2014.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що 14.09.2016 між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" укладено додаткову угоду № 14/04 до Договору поставки, за умовами якої в рахунок заборгованості, що утворилась між покупцем та постачальником з вини останнього на підставі договору поставки № 2СН від 20.11.2013, усіх додаткових угод до нього та факту порушення постачальником своїх зобов`язань - постачальник зобов`язується поставити покупцю, а покупець - прийняти товар - насіння соняшника врожаю 2013-2018 років у кількості 1220 тонн. Визначені наступні строки та кількість поставки товару: 400 тонн - не пізніше 01.12.2016; 400 тонн - не пізніше 01.12.2017; 420 тонн - не пізніше 01.12.2018.
Крім того, як встановлено судами, 03.12.2018 між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" укладено додаткову угоду № 5 до Договору поставки, у якій сторони погодили, що в рахунок заборгованості постачальника, що утворилась перед покупцем внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором поставки № 2СН від 18.02.2013, усіх додаткових угод до нього, постачальник зобов`язується поставити покупцю, а покупець зобов`язується прийняти товар - насіння соняшника врожаю 2018-2019 років у кількості 1220 тонн. Строки та кількість поставки товару: 400 тонн насіння соняшника врожаю 2018 року - не пізніше 01.02.2019, 820 тонн насіння врожаю 2018-2019 років - не пізніше 01.12.2019.
Водночас, попередніми судовими інстанціями досліджено та встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що 18.01.2019 між ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" (кредитор), ФГ Зобенка Л.В. (боржник) та ПП "Вісмут" (новий боржник) було укладено договір про перевід боргу, відповідно до якого за згодою кредитора боржник передає, а новий боржник приймає борг, який є зобов`язанням боржника як постачальника по поставці кредитору як покупцю у строк до 01.02.2019 400 тонн насіння соняшника врожаю 2018 року відповідно до умов договору поставки № 2СН від 18.02.2013, укладеного в редакції, викладеній в додатковій угоді № 14/04 від 14.04.2016 та додатковій угоді № 5 від 03.12.2018.
До нового боржника переходять зобов`язання по поставці у строк до 01.02.2019 400 тонн насіння соняшника врожаю 2018 року, якість якого має відповідати умовам, визначеним договором поставки № 2СН від 18.02.2013.
У п. 4 договору про перевід боргу сторони погодили, що до нового боржника - постачальника по договору поставки № 2СН в редакції п. 5 додаткової угоди № 14/04 від 14.04.2016 в тій частині, коли у випадку порушення, невиконання чи неналежного виконання зобов`язань по поставці до 01.02.2019 400 тонн насіння соняшника врожаю 2018 року, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю (кредитору) неустойку (штраф) в розмірі вартості 400 тонн насіння соняшника. Вартість насіння соняшника, відповідно до якої буде розраховуватись розмір штрафу, має бути визначена на день, коли відбулось перше порушення зобов`язання. Належним доказом визначення вартості насіння соняшника (для розрахунку неустойки (штрафу) на відповідну поточну дату) є висновок (дослідження) фахівця Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати на замовлення кредитора та/або боржника. В разі, якщо новий кредитор сплатить в повному обсязі неустойку (штраф) кредитору, то зобов`язання з поставки 400 тонн насіння соняшника вважаються припиненими.
Предметом даного судового розгляду є вимоги ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" про визнання недійсними додаткових угод № 14/04 від 14.04.2016 і № 5 від 03.12.2018 до договору поставки № 2СН від 18.02.2013, а також договору про перевід боргу від 18.01.2019.
Обґрунтовуючи свої вимоги ч. 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, позивачі посилаються на те, що ФГ Зобенка Л.В. було поставлено ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" насіння соняшнику в кількості 1106,24 тонн на загальну суму 2 318 320,96 грн., а у 2015 році - повернуто ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" залишок передоплати за договором поставки № 2СН від 18.02.2013 в розмірі 1 678 679,04 грн., а відтак, зобов`язання за цим договором вважають припиненими шляхом його повного виконання.
Позивачі доводять, що у зв`язку з повним виконанням Договору поставки та відсутністю заборгованості, укладені між ФГ Зобенка Л.В. та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" додаткові угоди № 14/04 від 14.04.2016 і № 5 від 03.12.2018 до Договору поставки не направленні на створення будь-яких правових наслідків для сторін, що обумовленні цими додатковими угодами.
Крім того, на думку ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут", договір про перевід боргу від 18.01.2019, укладений між ПП "Вісмут" (як новим боржником), ФГ Зобенка Л.В. (як старим боржником) та ТОВ "Інформаційно-торговий дім-ЛС" (як кредитором) також не створює будь-яких правових наслідків для сторін, оскільки зобов`язання, яке передавалося за вказаним правочином, на момент укладення спірного договору про перевід боргу не існувало.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).
Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20.
Як було зазначено вище, підставою для визнання недійсними додаткових угод № 14/04 від 14.04.2016 і № 5 від 03.12.2018 до договору поставки № 2СН від 18.02.2013 та договору про перевід боргу від 18.01.2019, ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" зазначили те, що укладені правочини не направлені на створення будь-яких правових наслідків для сторін.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.
За наведених обставин, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
При цьому, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
При розгляді спорів, зокрема і в межах справи про банкрутство, суди мають враховувати, що обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
Надавши належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачами докази не свідчать про відсутність у сторін при укладенні спірних додаткових угод до Договору поставки та при укладенні договору про перевід боргу намірів створення правових наслідків, передбачених цими правочинами.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Водночас, судами було досліджено, що відповідачем - ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС", навпаки, вживались заходи до виконання ПП "Вісмут" умов договору про перевід боргу від 18.01.2019, що спростовує доводи позивачів про відсутність наміру реального виконання умов договору з боку відповідача.
Так, місцевий та апеляційний суди встановили, що у зв`язку з невиконанням ПП "Вісмут" взятого на себе обов`язку по поставці 400 тон насіння соняшника до 01.02.2019, ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" зверталось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення 400 тон насіння соняшника та штрафу згідно з п. 4 договору про перевід боргу від 18.01.2019.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.10.2019 у справі № 912/1720/19 позов ТОВ "Інформаційно-торговий дім - ЛС" задоволено повністю та стягнуто з ПП "Вісмут" 400 тон насіння соняшника врожаю 2018 року, 1 690 100,00 грн. штрафу та 88 999,50 грн. судового збору.
Зазначеним рішенням господарського суду, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили, було встановлено факт укладення договору поставки № 2СН від 18.02.2013, додаткових угод № 14/04 та № 5 до договору поставки № 2СН від 18.02.2013 та договору переведення боргу від 18.01.2019, а також існування боргу на час розгляду справи внаслідок невиконання своїх зобов`язань ПП "Вісмут".
Отже, обставини, встановлені судами у справі, яка переглядається, не свідчать про умисел усіх сторін правочинів приховати справжні наміри учасників цих угод.
Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Матеріали справи свідчать про те, що дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили наявні в матеріалах справи докази та доводи сторін в їх сукупності, та встановивши, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами відсутності як у позивачів, так й у відповідача наміру укладення додаткових угод та договору про переведення боргу без намірів встановлення відповідних правових наслідків, дійшли законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи заявників касаційної скарги про те, що ФГ Зобенко Л.В. розрахувалось з відповідачем раніше, ніж було укладено спірні додаткові угоди № 14/04 і № 5 та договір про перевід боргу, а отже, на час укладення цих правочинів, боргу перед відповідачем вже не існувало, не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки зводяться до посилань на обставини справи та прохання надати нову оцінку доказам у справі, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені місцевим та апеляційним судами під час розгляду справи, що в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
При цьому, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що у додаткових угодах № 14/04 і № 5 до Договору поставки та у договорі про перевід боргу сторонами було погоджено суму заборгованості, порядок та строки розрахунків, а, крім того, п. 7 договору про перевід боргу передбачено, що кредитор, боржник та новий боржник підтверджують свою волю та свідомість, а також відсутність примусу, обману, насильства при укладанні цього договору.
Разом з тим, колегією суддів відхиляються посилання заявників касаційної скарги на неврахування висновків Вищого господарського суду України, оскільки згідно з нормами чинного ГПК України висновки Вищого господарського суду України не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.
Отже, виходячи з аналізу наведених вище норм, з огляду на встановлені судами при розгляді справи обставини та межі розгляду справи касаційним судом, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними додаткових угод № 14/04 від 14.04.2016, № 5 від 03.12.2018 до договору поставки № 2СН від 18.02.2013 та договору про перевід боргу від 18.01.2019.
Аргументи заявників касаційної скарги про наявність правових підстав для визнання вказаних правочинів недійсними не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів місцевого та апеляційного судів.
Разом з тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
Наведені ФГ Зобенка Л.В. та ПП "Вісмут" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді в межах справи про банкрутство ФГ Зобенка Л.В. спору про визнання правочинів недійсними.
Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 10.11.2020 у справі № 912/2738/20(912/2116/20) прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявників касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-