ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/735/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - 1 - не з`явився,
відповідача - 2 - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"
на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021
у справі №910/735/20
за позовом державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"
до: громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" та Компанії MUSICAUTOR, Bulgarian Society of Composers and Authors for Performing and Mechanical Rights (MUSICAUTOR),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - фізична особа ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -1 - фізична особа ОСОБА_2,
про визнання правочину недійсним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі - ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" (далі - ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав", відповідач 1) та Компанії MUSICAUTOR, Bulgarian Society of Composers and Authors for Performing and Mechanical Rights (MUSICAUTOR) (далі - Асоціація "Музикаутор", відповідач 2) про визнання недійсним договору від 04.06.2018 про заміну сторони у договорі про взаємне представництво інтересів від 01.06.2004, який укладений Компанією з ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" та ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав".
1.2. Позовні вимоги, з посиланням на приписи частини третьої статті 92, статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин укладений колишнім керівником позивача ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з перевищенням ним своїх статутних повноважень на безоплатне передання майна позивача, про що Компанія та ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" були обізнані, або Компанія могла бути введена в оману представниками ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" спільно з ОСОБА_1 .
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2020 (суддя Підченко Ю.О.) у справі №910/735/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 (колегія суддів: Сотніков С.В., Копитова О.С., Остапенко О.М.), у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості.
2.2. Рішення та постанову мотивовано тим, що договір від 04.06.2018 від імені позивача підписаний уповноваженою на те особою, а положення Статуту ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав" щодо укладення такого виду договорів дотримані, зокрема, і ті, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.
2.3. Відхиляючи доводи позивача про перевищення керівником своїх повноважень, з огляду на норми розділу 6 Статуту, зокрема, пункту 6.8 щодо заборони безоплатної передачі майна, суди дійшли висновку про те, що такі норми стосуються майна юридичної особи - основних фондів виробничого і невиробничого призначення, до яких майнові права інтелектуальної власності не відносяться. Майнові права інтелектуальної власності, зокрема ті, що є предметом договору про взаємне представництво інтересів, не відображались на балансі позивача. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що майнові права інтелектуальної власності, які перебувають в управлінні організації колективного управління, не є майном такої організації.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі також - скаржник) у касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить Верховний Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій зі справи, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.2. Позивач у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 418, 424 ЦК України та статей 31, 38, 39, 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон №3792-XII), викладеного у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №910/17319/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).
4.1.3. Зокрема, на думку скаржника, майнові права інтелектуальної власності, які перебувають в управлінні організації колективного управління, є майном такої організації, у зв`язку з чим безоплатна передача цих прав з управління однієї організації колективного управління в управління іншої з боку ОСОБА_1 є перевищенням статутних повноважень.
4.1.4. За твердженням позивача, майнові права інтелектуальної власності необхідно розглядати як майно в широкому розумінні, і розпоряджання ними може здійснюватись за аналогією з розпорядженням речовими правами. Управління майновими правами інтелектуальної власності є основною сферою діяльності як позивача, так і організацій колективного управління в цілому. З майновими правами інтелектуальної власності організації колективного управління, у тому числі і позивач, отримують єдиний дохід у вигляді комісійних платежів на покриття своїх фактичних витрат та забезпечення власного існування. Відтак позбавлення організації майнових прав, щодо яких вона здійснює колективне управління, має для неї несприятливі майнові наслідки з огляду на те, що така організація позбавлена доходу і, відповідно, не може забезпечити власне існування.
4.1.5. За твердженням позивача, управління майновими правами є окремим, специфічним видом права власності на рівні права володіння, користування та розпоряджання майном. При цьому такий вид права, як "управління майновими правами" не є абсолютним. Особа, яка здійснює управління майновими правами інтелектуальної власності, не може відчужувати та/або передавати їх користувачам, а лише надає дозвіл на їх використання тим чи іншим способом, на умовах, встановлених договором із користувачем та/або законом. Тобто така організаціє здійснює захист майнових прав інтелектуальної власності, які перебувають в її управлінні, забезпечує їх законне використання, належну виплату роялті правовласнику та здійснює інші функції, пов`язані із охороною інтелектуальної власності та прав та інтересів правовласників. Саме від діяльності щодо управління майновими правами організації колективного управління і отримують доходи у вигляді комісійних платежів, тому такий вид права ("управління майновими правами") тяжіє до речових прав на чуже майно.
4.1.6. Також позивач зазначає про наявність виключної правової проблеми, що вбачається у тому, що, за доводами позивача, майнові права інтелектуальної власності, які перебувають в управлінні організації колективного управління, є майном такого підприємства, і таке майно не може бути безоплатно та без згоди загальних зборів цього підприємства відчужуватись на користь третіх осіб; саме визнання судом таких обставин (визнання майнових прав інтелектуальної власності майном організації, що здійснює управління ними), у контексті прав на чуже майно (майнові права), може стати запорукою посилення захисту майнових прав правовласників, сприяти збільшенню ефективності їх управління, розвитку законодавства у сфері колективного управління та посиленню нагляду за діяльністю організацій колективного управління з боку їх загальних зборів та наглядової ради. У зв`язку з чим, на думку позивача справа має бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" у відзиві просила у задоволенні касаційної скарги відмовити з посиланням, зокрема, на недоведеність та необґрунтованість її доводів.
4.2.2. Від Асоціації "Музикаутор" відзив на касаційну скаргу не надходив.
5. Касаційне провадження
5.1. Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2021 колегією суддів у складі Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.: відкрито касаційне провадження у справі №910/735/20 за касаційною скаргою ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав" на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 зі справи №910/735/20; призначено розгляд касаційної скарги в засіданні Касаційного господарського суду на 05.08.2021 о 10:00.
5.2. У зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 30.07.2021, який наявний в матеріалах справи, та визначено нову колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П. у зазначеній справі.
6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. 01.01.2004 між Асоціацією "Музикаутор" та державним підприємством "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі - УААСП, правонаступником якого є позивач) укладено договір про взаємне представництво інтересів (механічні права) (далі - договір про взаємне представництво), відповідно до умов якого кожна договірна сторона надає іншій виключне право здійснювати управління правами, зазначеними в пункті 2 даної статті, в межах території, наведеної нижче в статті 3.
6.2. Управління вищезазначеними правами охоплює запис та механічне відтворення творів з репертуару іншої договірної сторони на відповідних територіях договірних сторін, а також введення в обіг виготовлених таких чином, в будь-якій формі та в будь-якому місці, записів і копій. Репертуар договірних сторін включає музичні втори з текстами або без них, управління правами на які власники записів та механічного відтворення доручили чи повинні доручити відповідним договірним сторонам протягом дії цього договору. Зазначені права на запис та механічне відтворення згідно з цим договором розповсюджується на будь-який спосіб запису чи відтворення (пункти 2-4 статті 1 договору про взаємне представництво).
6.3. Згідно з статтею 3 договору про взаємне представництво, території на яких діє Асоціація: Республіка Болгарія, а території, на яких діє ДО УААСП: Україна.
6.4. 04.06.2018 між Асоціацією "Музикаутор", УААСП та ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" укладено договір про заміну сторони у договорі про взаємне представництво інтересів (механічні права) від 01.01.2004 (далі - оспорюваний договір), відповідно до умов якого сторони погодилися замінити одну зі сторін договору про взаємне представництво інтересів, а саме, передати ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" усі права та обов`язки УААСП за договором про взаємне представництво інтересів (механічні права) від 01.01.2004.
6.5. Після підписання даного договору сторонами ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" стає стороною договору про взаємне представництво інтересів від 01.01.2004 і є повним правонаступником УААСП відносно його прав та обов`язків за договором про взаємне представництво інтересів від 01.01.2004 (пункт 2 договору про заміну сторони).
6.6. Асоціація "Музикаутор" надає свою згоду на заміну УААСП як сторони у договорі про взаємне представництво інтересів від 01.01.2004 на ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" (пункт 4 договору про заміну сторони).
6.7. За умовами пункту 5 оспорюваного договору сторони погодилися, що всі подальші виплати, належні Компанії та/або ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав" за Договором від 01.01.2004, повинні здійснюватися з банківських реквізитів/на банківські реквізити ГО "Українська агенція з авторських та суміжних прав".
6.8. Договір від 04.06.2018 вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення терміну дії договору від 01.01.2004 відповідно до його умов (пункт 6 договору від 04.06.2018).
6.9. Станом на час укладання оспорюваного договору від 04.06.2018 ОСОБА_1 обіймав посаду директора з колективного управління УААСП, а також виконував обов`язки генерального директора на підставі наказу Державної служби інтелектуальної власності України від 24.05.2016 №224-Н про тимчасове покладання обов`язків Генерального директора ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав" на Костюка Д.Д.
6.10. Суди встановили, що станом на дату укладання оспорюваного договору чинною була редакція статуту ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав", затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.07.2017 №1016 (далі - Статут УААСП).
6.11. Судами попередніх інстанцій також встановлено таке.
6.12. Відповідно до розділу 6 "Майно Агентства" Статуту позивача:
- майно Агентства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 6.1 Статуту);
- майно Агентства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Агентства (пункт 6.2 Статуту);
- джерелами формування майна Агентства є: майно, у тому числі, кошти, передані Уповноваженим органом управління; продукція, вироблена Агентством у результаті господарської діяльності; доходи від власної господарської діяльності, а також роялті; кредити банків та інших кредиторів; доходи від цінних паперів та депозитів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств, організацій та громадян; інші джерела, не заборонені законодавством (пункт 6.3 Статуту);
- відчуження, у тому числі, реалізація та придбання транспортних засобів, надання в оренду, списання основних фондів, що є державною власністю і закріплені за Агентством на праві господарського відання, здійснення застави цілісного майнового комплексу Агентства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, передача в іпотеку здійснюються за погодженням з Уповноваженим органом управління в порядку, установленому законодавством; одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану (пункт 6.4 Статуту);
- Агентство в повному обсязі володіє правом власності на створену ним інформацію (пункт 6.5 Статуту);
- збитки, завдані Агентству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами, державними органами чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону (пункт 6.6 Статуту);
- Агентство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до законодавства та мети своєї діяльності (пункт 6.7 Статуту);
- Агентство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом (пункт 6.8 Статуту);
- генеральний директор відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, укладає за погодженням з директором з колективного управління договори про управління авторськими та суміжними правами, договори з іноземними авторськими та іншими аналогічними організаціями з управління правами на об`єкти авторського права та суміжних прав, договори на збирання та виплату винагороди авторам та іншим правовласникам. На період відсутності генерального директора тимчасове виконання обов`язків керівника Агентства покладається на директора з колективного управління або одного із заступників генерального директора згідно з наказом (пункт 7.4 Статуту).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору від 04.06.2018 з підстав перевищення повноважень колишнім директором позивача при його вчиненні.
7.3. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що: до переліку майна позивача не відноситься отримане позивачем за договором від 01.01.2004 право; станом на день підписання Договору від 04.06.2018 Костюк Д.Д. обіймав посаду директора з колективного управління та виконував обов`язки генерального директора; Договір від 04.06.2018 від імені позивача підписаний уповноваженою на те особою, положення Статуту позивача щодо укладення такого виду договорів дотримані.
7.4. Відповідно до частин першої та другої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
7.5. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
7.6. Згідно зі статтею 421 ЦК України суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
7.7. Відповідно до частини першої статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
7.8. Відповідно до статті 1 Закону №3792-XII організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.
7.9. Згідно з приписами частин третьої та четвертої статті 48 Закону №3792-XII (у редакції, чинній станом на час укладення оспорюваного правочину) повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.
7.10. Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів. Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.
7.11. Статтею 31 Закону №3792-XII (у наведеній редакції) визначено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
7.12. Згідно з частиною другою статті 39 Закону №3792-XII майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
7.13. Аналіз положень статей 38, 39, 48 Закону №3792-XII дає підстави дійти висновку, що організація колективного управління (статус якої станом на час виникнення спірних правовідносин мав позивач), не є суб`єктом авторського права і (або) суміжних прав, а лише здійснює колективне управління майновими правами, які передаються їй в управління авторами та іншими суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав.
7.14. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність ототожнення позивачем передачі (відчуження) суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав об`єкта авторського права і (або) суміжних прав (яке відповідно до чинного законодавства є підставою для набуття права власності на відповідне майно іншою особою) з переданням майнових прав на відповідні об`єкти в управління.
7.15. Зокрема, відповідно до частини першої статті 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
7.16. Отже, помилковим є твердження скаржника про те, що майнові права інтелектуальної власності, які перебувають в управлінні організації колективного управління, є майном такої організації.
7.17. Враховуючи наведене вище, у контексті спірних правовідносин безпідставним також є й посилання скаржника на те, що належність майнових прав інтелектуальної власності до майна суб`єкта цивільних правовідносин знаходиться поза будь - яким "розумним сумнівом". Так, позивач здійснював колективне управління майновими правами, які передавалися йому в управління авторами та іншими суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі, майновими правами іноземних суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договору з Компанією про взаємне представництво інтересів.
7.18. Колективне управління майновими правами не тягне виникнення в організації колективного управління права власності, а, відповідно, й здійснення з власної волі, незалежно від волі інших осіб володіння, користування, розпорядження відповідними об`єктами інтелектуальної власності (майновими правами на них). Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 22.04.202021 у справі №910/17319/19.
7.19. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
7.20. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
7.21. Суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначений висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.04.2021 у справі №910/17319/19, у наведеному за змістом рішення в цій справі контексті визначив ті обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з огляду на предмет і підстави позову.
7.22. Водночас скаржником не наведено достатньо мотивованих аргументів, у розумінні приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, для передачі справи у відповідності до ГПК України для вирішення питання стосовно відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №910/17319/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
7.23. Так, ДО "Українське агентство з авторських та суміжних прав" не зазначено, у чому полягає помилковість, неефективність рішення Верховного Суду у справі №910/17319/19, не обґрунтовано, чому та у чому полягає очевидна застарілість підходу, застосованого у цьому рішенні внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
7.24. Колегія суддів у розгляді даного спору також враховує висновки Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 08.06.2021 зі справи №910/16803/19. Згідно з нею право на управління майновими правами та право правовласника щодо розпорядження майновими правами не є тотожними поняттями. Положення Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" не наділяють організацію розширеного колективного управління майновими правами виробників фонограм і виробників відеограм (суб`єктів суміжних прав). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду від 08.06.2021 зі справи №910/16803/19.
7.25. Отже, в контексті доводів та вимог касаційної скарги у даній справі Верховний Суд зазначає, що, оскільки Закон України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" не наділяє позивача майновими правами суб`єктів суміжних прав та їх не може бути ототожнено із правом володіння речовими правами на чуже майно, які визначені у пункті 1 частини першої статті 395 ЦК України.
7.26. Таким чином, доводи касаційної скарги у наведеній частині визнаються Верховним Судом необґрунтованими, і колегія суддів Верховного Суду не вбачає необхідності відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати, з огляду на предмет оскарження в цьому касаційному провадженні.
7.27. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до заперечень висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.04.2021 у справі №910/17319/19. У той же час доводи позивача не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові.
7.28. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) від 23.07.2009 суд зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення правил юрисдикції та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.
7.29. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним, суди не повинні допускати "надмірного формалізму".
7.30. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України ", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України"", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.31. Щодо клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми та формування єдиної правозастосовчої практики Верховний Суд зазначає таке.
7.32. Вказане клопотання мотивовано наявністю виключної правової проблеми, що вбачається: 1) у необґрунтованому відхиленні доводів позивача, що майнові права інтелектуальної власності, які перебувають в управлінні організації колективного управління, є майном такого підприємства, і таке майно не може бути безоплатно та без згоди загальних зборів цього підприємства відчужуватись на користь третіх осіб; 2) визнання майнових прав інтелектуальної власності майном організації, що здійснює управління ними, в контексті прав на чуже майно (майнові права), може стати запорукою посилення захисту майнових прав правовласників, збільшенню ефективності їх управління, розвитку законодавства в сфері колективного управління та посиленню нагляду за діяльністю організацій колективного управління з боку їх загальних зборів та наглядової ради.
7.33. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
7.34. Наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7.35. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
7.36. З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
7.37. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
7.38. Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
7.39. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
7.40. Верховний Суд, оцінивши доводи заявника щодо застосування зазначених ним підстав, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, не відповідають критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15. Аргументи та доводи, викладені у клопотанні, не відповідають вказаним вище критеріям, адже не містять жодних доказів щодо наявності виключної правової проблеми.