ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/16837/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Рябко Р.О. - адвокат (ордер від 17.03.2021 №ВВ1010746)
відповідача - Борейко В.Є.(витяг ЄДРЮО)
Левіна Г.М. (витяг ЄДРЮО)
третьої особи - Суркова М.Л. (витяг ЄДРЮО)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу комунального підприємства "Центр поводження з тваринами"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021
за позовом комунального підприємства "Центр поводження з тваринами"
до благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр"
про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - громадська організація "Громадсько-правовий захист".
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Комунальне підприємство "Центр поводження з тваринами" (далі - КП "Центр поводження з тваринами", позивач ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" (далі - Благодійна організація, відповідач) про:
- визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію КП "Центр поводження з тваринами" інформацію, поширену Благодійною організацією та розміщену на офіційному сайті за відповідним посиланням та на офіційній сторінці соціальної мережі Facebook;
- зобов`язання Благодійної організації спростувати недостовірну інформацію;
- зобов`язання Благодійної організації не знімати опубліковане оголошення протягом двох місяців з дня опублікування спростування недостовірної інформації;
- стягнення з Благодійної організації 100 000 грн моральної шкоди.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем поширено недостовірну інформацію, яка стосується позивача та яка завдає шкоди його особистим немайновим правам, зокрема, на недоторканість ділової репутації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2021 (суддя Полякова К.В), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 (колегія суддів: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. КП "Центр поводження з тваринами", не погоджуючись з даними судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. Касаційну скаргу подано на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Доводи інших учасників справи
6. У відзивах на касаційну скаргу відповідач та громадська організація "Громадсько-правовий захист" (далі - ГО "Громадсько-правовий захист", третя особа) доводи касаційної скарги не визнають і погоджуються із висновками суду попередніх інстанцій.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено таке.
7. соціальній мережі Facebook 19.04.2020 розміщено публічний допис за посиланням: https://www.facebook.com/kekz.ua/posts/2617552435193238, в якому міститься посилання на офіційний сайт відповідача, де розміщено статтю "Кровавая мясорубка в деле. В Харькове за последние 10 лет власть уничтожила около 70 тысяч собак и котов. Это национальный позор Украины" (http://ecoethics.ru/krovavava-mvasorubka-v-dele-v-harkove-za-poslednie-10-let-vlast-unichtozhila- okolo-70-tvisvach-sobak-i-kotov-eto-natsionalnviv-pozor-ukrainyi).
8. Автором статті зазначено Володимира Борейка, який згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є керівником відповідача.
9. Як вказав позивач, зазначена в даній статті інформація є недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача, а саме позивач вважає недостовірною інформацію такого змісту:
"В Харькове (бывшей столице Украины) власть создала специальный концентрационный лагерь для котов и собак, называемый КП "Центр обращения с животными";
"Теневая задача этой организации - уничтожение котов и собак под видом "эвтаназии";
"На 2019 г. харьковская власть выделила этому Центру на злодеяния 30 млн. гривен. В прошлом году - 25 млн. гривен. По-видимому, часть этого бабла возвращается обратно в виде откатов. Кроме того Центр Шаповаловой перешел еще и на коммерческую работу по отлову и уничтожению собак и котов. Он договаривается с живодерами и лишает жизни собак и котов по неофициальным данным, по видимому, еще в областях - Харьковской, Донецкой, Луганской, Запорожской и Днепропетровской";
"Порушуючи цю норму Закону КП "ЦПТ" при затриманні бездоглядної домашньої тварини не повідомляє про затриману тваринному до міськради, тому не вживаються заходи з пошуку власників, що є грубим порушенням прав власності громадян і їх законних інтересів, а також незаконним заволодінням чужим майном (в ряді випадків є документальні підтвердження)".
10. Позивач, вважаючи, що вказана інформація завдає шкоди його особистим немайновим правам, зокрема, на недоторканість ділової репутації, звернувся до суду з даним позовом.
11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що застосована відповідачем стилістика висловлення інформації та застосовані мовні обороти (такі, як "тіньова", "мабуть") свідчать про вираження відповідачем оціночних суджень.
12. Залишаючи рішення першої інстанції без змін, апеляційний господарський суд, аналізуючи спірну інформацію, дійшов висновку, що поширена відповідачем інформація є оціночним судженням.
13. Щодо інформації такого змісту: "Порушуючи цю норму Закону КП "ЦПТ" при затриманні бездоглядної домашньої тварини не повідомляє про затриману тваринному до міськради, тому не вживаються заходи з пошуку власників, що є грубим порушенням прав власності громадян і їх законних інтересів, а також незаконним заволодінням чужим майном (в ряді випадків є документальні підтвердження)" апеляційний господарський суд зазначив таке.
14. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов`язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов`язана протягом трьох днів заявити про це органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника (частина перша статті 340 Цивільного кодексу України).
15. За змістом частини першої статті 341 Цивільного кодексу України якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців - щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.
Отже, вказана норма частини першої статті 340 Цивільного кодексу України в імперативному порядку зобов`язує особу, яка затримала бездоглядну домашню тварину заявити про це саме органові місцевого самоврядування.
16. Позивачем у даній справі виступає комунальне підприємство, яке, в свою чергу, до органів місцевого самоврядування не належить.
17. Керівник третьої особи звертався із запитом до Харківської міської ради, у відповідь на який остання повідомила про те, що у 2018 році КП "Центр поводження з тваринами" не зверталося до Харківської міської ради із заявами про затримання бездоглядних домашніх тварин та у 2018 році Харківська територіальна громада (в особі Харківської міської ради) не приймала у свою власність бездоглядних домашніх тварин.
18. Наведене свідчить про те, що позивач на порушення положень частини першої статті 340 Цивільного кодексу України не звертався до органу місцевого самоврядування із заявами про затримання бездоглядних домашніх тварин з метою вжиття останнім заходів щодо розшуку власників цих тварин.
19. У контексті наведеного доводи позивача про вжиття ним заходів для розшуку власників тварин шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному сайті позивача не свідчать про належне виконання ним своїх обов`язків щодо повідомлення органові місцевого самоврядування про затримання бездоглядної домашньої тварини.
20. Отже, доводи позивача про те, що вказана інформація є недостовірною, не знайшли свого підтвердження за матеріалами даної справи, а тому, відповідно, підстави для її спростування відсутні.
21. Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про недоведеність позивачем обставин висловлення відповідачем своїх оціночних суджень саме в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що мало б наслідком приниження ділової репутації позивача. Крім цього, позивач, оцінюючи заподіяну йому моральну шкоду в сумі 100 000 грн, жодних доводів стосовно того, з чого він виходить, визначаючи наведену суму, не вказує.
Касаційне провадження
22. У зв`язку з відпусткою суддів Колос І.Б. та Малашенкової Т.М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 30.07.2021, який наявний в матеріалах справи.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
23. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
25. Щодо підстави оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
26. У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 62 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), при цьому, скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17 та від 18.03.2021 у справі № 161/4098/18.
27. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17 та від 18.03.2021 у справі № 161/4098/18, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключають подібність спірних правовідносин у вказаній справі та в справі № 910/16837/20.
28. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
29. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
30. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).
31. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
32. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
33. Таким чином, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17 та від 18.03.2021 у справі № 161/4098/18 є неприйнятними з огляду на те, що такі постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, за інших обставин, встановлених у зазначеній справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.
34. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .
35. Крім того, Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену позивачем підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 зі справи № 910/800/19).
36. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Як зазначалося вище, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
37. Позивач зауважує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу другого частини другої статті 30 Закону України "Про Інформацію" (якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду).
38. Ураховуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, зводяться до незгоди скаржника із судовими рішеннями.
39. У зв`язку з викладеним Верховний Суд дійшов висновку про непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
40. Верховний Суд зазначає, що інші аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана певна оцінка судами попередніх інстанцій.
41. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
42. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
43. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права.