ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 520/2385/2020
адміністративне провадження № К/9901/6591/21; К/9901/35116/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Морозенко С.П.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Павлюк М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Головного управління Держпраці у Харківській області та Державної служби України з питань праці
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року (головуючий суддя - Кононенко З.О., судді: Макаренко Я.М., Мінаєва О.М.)
у справі № 520/2385/2020
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Харківській області
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання поновити на посаді та вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці (далі - відповідач 1), Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - відповідач 2), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 06.02.2020 №13-кт Державної служби України з питань праці про звільнення ОСОБА_1 та наказ від 06.02.2020 року №08-03/28 Головного управління Держпраці у Харківській області про оголошення наказу про звільнення ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області;
- запропонувати ОСОБА_1 посаду, на яку він може претендувати, з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та працевлаштування на відповідну посаду, у разі його згоди, шляхом переведення;
- зобов`язати Державну службу України з питань праці відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 06.02.2020 по дату ухвалення судового рішення по даній справі.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Державної служби з питань праці № 13-кт від 06.02.2020 та наказу Головного управління Держпраці у Харківській області №08-03/28 від 06.02.2020 позивача звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області у зв`язку з поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про державну службу".
Разом з тим, відповідач 1, порушуючи норми п. 6 ч. 1 ст. 40, абз. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю, не повідомив позивача за 30 календарних днів про звільнення та не запропонував жодну іншу посаду для переведення.
Уважаючи звільнення незаконним, позивач убачає ефективним та логічним засобом відновлення порушеного права поновлення його на тій же посаді, надання відповідачем 1 пропозицій позивачу щодо посади, на яку він може претендувати, з урахуванням фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та у разі погодження - переведення його на відповідну посаду, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дія норм законодавства про працю, зокрема ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що звільнення через поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, допускається в тому випадку, якщо працівника за його згодою неможливо перевести на іншу роботу, не поширюється у частині відносин припинення державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про державну службу", в якій вищевказане правило не передбачається.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі:
- визнано протиправним та скасовано наказ від 06.02.2020 р. № 13-кт Державної служби України з питань праці про звільнення ОСОБА_1 та наказ від 06.02.2020 р. №08-03/28 Головного управління Держпраці у Харківській області про звільнення ОСОБА_1 ;
- зобов`язано Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області;
- стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, у період з 06.02.2020 року по 15.12.2020 року включно у розмірі 181 265 (сто вісімдесят одна тисяча двісті шістдесят п`ять) гривень 04 коп.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що аналіз Кодексу законів про працю України та Закону України "Про державну службу" дає підстави стверджувати, що в спірних відносинах, що розглядаються, жодних розбіжностей і конкуренції між цими нормативно-правовими актами немає.
Навпаки, у спірних правовідносинах, що розглядаються, ці нормативні акти своїми нормами взаємодіють і доповнюють один одного. Закон України "Про державну службу" як спеціальний закон, визначає підстави її припинення, а Кодекс законів про працю України, як загальний нормативно-правовий акт встановлює порядок вивільнення працівників, в тому числі, і тих, що мають статус державних службовців.
В спірних правовідносинах, що розглядаються можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
А, отже, дія норм законодавства про працю, зокрема ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що звільнення через поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, поширюється на відносини з припинення державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про державну службу".
Ураховуючи установлений судом апеляційної інстанції факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів дійшла висновку, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду, а також з відповідача 1 підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 181 265, 04 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень).
У касаційній скарзі відповідач 2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник указує на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2019 у справі 826/12050/15 на посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області поновлено ОСОБА_2 . В рішенні від 26.12.2019 суд допустив негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно уважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
На думку скаржника, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення уважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Окрім того, відповідач 2 зауважує, що частиною першою статті 83 Закону України "Про державну службу" визначено перелік підстав припинення державної служби, зокрема, у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону).
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 40 КЗпП України, яка регламентує процедуру розірвання трудового договору. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Також, скаржник зазначає, що під час звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області, рівнозначні посади були відсутні.
Відповідач 2 посилається в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 08.05.2020 у справі №813/2091/16 та від 08.07.2020 у справі №813/3294/17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, що в розумінні приписів п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про державну службу" та положень ст. 40 КЗпП України звільнення працівника допускається лише після надання роботодавцем пропозицій щодо всіх наявних вакансій, на які може претендувати працівник та у разі відмови працівника від запропонованих посад. При цьому, ефективним засобом відновлення порушеного права позивача буде не поновлення на цій же посаді, а надання пропозицій щодо вакансій, на які може претендувати позивач, з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а у разі погодження з наданими пропозиціями - призначення його на відповідну посаду.
Позивачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано незаконність наказу від 06.02.2020 №13-кт Державної служби України з питань праці про звільнення ОСОБА_1 та наказу від 06.02.2020 року №08-03/28 Головного управління Держпраці у Харківській області про оголошення наказу про звільнення ОСОБА_1, а тому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін. Також позивач, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 08.07.2020 у справі №813/3294/17, від 01.08.2018 у справі №826/16311/16, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а тому суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог чинного законодавства, визнаючи протиправними та скасовуючи накази про звільнення, поновив позивача на посаді, яку він займав до звільнення.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі відповідач 1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування поданої касаційної скарги відповідач 1 вказує про те, що ОСОБА_1 було звільнено з посади на виконання рішення суду, яким було поновлено іншу особу - ОСОБА_2 на цю посаду. Наразі, для виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції по даній справі, слід буде звільнити особу, яка займає посаду, на яку був поновлений ОСОБА_1, що призведе до нового судового процесу за позовом вже іншої особи, яка також може бути поновлена на цю ж посаду.
З метою уникнення таких ситуацій передбачений інститут звільнення з посади, як припинення державної служби у зв`язку з обставинами, які склались незалежно від волі сторін, а судова практика дотримується альтернативних способів відновлення порушених прав позивачів, звільнених у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який займав відповідну посаду, якими визнано можливість поновлення на іншій рівнозначній посаді.
Також скаржник зазначає про безпідставне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Держпраці, оскільки відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці №96 від 11.02.2015 голова Держпраці затверджує штатний розпис та кошторис територіальних органів Держпраці. Кошторис, зокрема, включає в себе нарахування заробітної плати та заохочення працівникам територіального органу, в тому числі нарахування заробітної плати заступникам керівників територіальних органів Держпраці.
На думку скаржника, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за місцем, де позивач працював до звільнення, а саме з Головного управління Держпраці у Харківській області.
Крім того, скаржник зазначає, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме керівників Держпраці та Головного управління Держпраці у Харківській області, які є керівниками державної служби в очолюваних ними державних органах та суб`єктами призначення, до повноважень яких відносяться питання звільнення, поновлення, пропозиції вакантних посад в очолюваних ними органах.
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу Державної служби України з питань праці, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника. Зокрема, позивач зазначає про те, що перед звільненням позивача не було попереджено за 30 днів про таке звільнення та не було запропоновано рівнозначної посади та всіх наявних вакансій, що є порушенням відповідачем норм законодавства щодо звільнення працівника, а тому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Також позивач зазначає про необґрунтоване посилання скаржника на п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про державну службу"), оскільки скаржник сам в скарзі посилався на висновок Верховного Суду у постанові від 08.07.2020 у справі №813/3294/17.
На думку позивача, питання відшкодування середнього заробітку належить до компетенції Голови Держпраці, а тому не може слугувати підставою касаційного оскарження.
Крім того, позивач зазначає про безпідставність посилання скаржника на п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС України, оскільки відповідачі у справі, як суб`єкти владних повноважень, згідно ст. 43 КАС України здатні самостійно здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.
Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної служби України з питань праці на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року на підставі п.п. 3,4 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін на 03 серпня 2021 року о 15 год. 30 хв.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, 10.01.2019 року відповідно до наказу від 09.01.2019 р. №1-кт Державної служби України з питань праці та наказу від 10.01.2019 р. № 711-02/13 Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_1 було призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області, як переможця конкурсу з випробувальним строком п`ять місяців, що підтверджується копією трудової книжки.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2019 р. у справі №826/12050/15 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ № 187-к від 09.06.2015 р. заступника Голови комісії з реорганізації Держгірпромнагляду України І.Г. Калиновської про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника начальника Територіального управління Держгірпромнагляду у Харківській області 09.06.2015 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників. Зобов`язано Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_2 на роботі на аналогічній посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області. Зазначене рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі.
06 лютого 2020 року відповідно до наказу №13-кт Державної служби України з питань праці та наказу Головного управління Держпраці у Харківській області № 08-03/28 від 06 лютого 2020 року позивача було звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області 06.02.2020, у зв`язку із поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України "Про державну службу".
Підставою прийняття наказу №13-кт від 06.02.2020 відповідач 1 зазначив рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2019 у справі №826/12050/15.
Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, вважаючи порушення відповідачами конституційного права позивача на працю та гарантій від незаконного звільнення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.