ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 160/7139/20
адміністративне провадження № К/9901/22505/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року (судді Малиш Н.І., Бараннник Н.П., Щербак А.А.)
у адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
до ОСОБА_1
про стягнення суми податкового боргу,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (надалі також - Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також - Відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення податкового боргу у розмірі 557040,85 грн.
1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваного рішення
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року позов задоволено.
Не погодившись із цим рішенням, Відповідач оскаржив його у апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши апеляційну скаргу на предмет її відповідності вимогам, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, зазначив, що апеляційна скарга подана та підписана представником адвокатом Ковалик М.Ф., до апеляційної скарги долучена ксерокопія ордера, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги у Дніпровському апеляційному суді та Третьому апеляційному адміністративному суді. Водночас, матеріали даної справи (а.с. 39) містять ксерокопію ордеру за тим самим номером та датою, на підтвердження повноважень адвоката Ковалик М.Ф. у Дніпровському апеляційному суді.
1.3. Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Ковалик Марини Федорівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року в адміністративній справі №160/7139/20 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 повернуто.
Ухвалюючи це рішення, з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність у матеріалах справи двох протилежних за змістом довіреностей свідчить про подання апеляційної скарги неповноважною особою, що є передумовою повернення апеляційної скарги.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив його скасувати і направити матеріали справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Відповідач стверджує, що копія ордеру була оформлена з дотриманням вимог законодавства і є належним документом, що підтверджує повноваження адвоката щодо представництва інтересів Відповідача у Третьому апеляційному адміністративному суді.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку суду апеляційної інстанції
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до частини шостої статті 59 КАС України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
За змістом частини восьмої статті 59 КАС України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Представник Відповідача Ковалик М.Ф. є адвокатом, що підтверджується копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю і на неї поширюється дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону №5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.
Оскільки Ковалик М.Ф. є представником ОСОБА_1 у цій справі як адвокат, вона має професійне право посвідчувати копії документів, зокрема і ордера.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі №320/5420/18.
За приписами частин першої та другої статті 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення) ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
За змістом пункту 5 Положення ордер встановленої форми є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно з пунктом 12.4 Положення ордер містить такі реквізити, як назва органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Пунктом 15 Положення передбачено, що відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.
Отже, положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства надавали можливість адвокату здійснювати у ордері дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.
Фактично, висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності повноважень у адвоката Ковалик М.Ф. на здійснення представництва ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції обумовлені тим, що копія ордеру, подана до суду апеляційної інстанції, містила дописку щодо можливості здійснення адвокатом повноважень у Третьому апеляційному адміністративному суді, тоді як подана копія цього ордеру до суду першої інстанції не містила таких відомостей.
З огляду на те, що пункт 15 Положення надає можливість вносити адвокату дописки до ордеру у разі зміни обсягу повноважень в межах договору, суд апеляційної інстанції безпідставно розцінив подання разом із апеляційною скаргою копії ордеру із допискою щодо можливості надавати адвокатом Ковалик М.Ф. правової допомоги ОСОБА_1 в Третьому апеляційному адміністративному суді як обставину, що вказує на подання апеляційної скарги неуповноваженою особою.
Отже, висновки суду щодо необхідності повернення апеляційної скарги у зв`язку із її підписанням неповноваженою особою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України не відповідають фактичним обставинам та нормам законодавства.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
У розглядуваному випадку суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність/відсутність у представника Відповідача, повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин.