ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 810/1822/18
адміністративне провадження № К/9901/3163/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №810/1822/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 (головуючий суддя Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "АНІКА" звернулось до адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" про роз`яснення судового рішення відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Товариство подало апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Суд вказав, що апелянт надав документ, який неможливо ідентифікувати як оригінал квитанції про сплату судового збору, в ухвалі зазначено про необхідність подати оригінал платіжного доручення, що підтверджує оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на ухвалу суду в розмірі 1762грн. або докази, які б підтверджували наявність правових підстав для звільнення його від сплати судового збору, та реквізити для сплати.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 повернуто заявнику, посилаючись на те, що на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом надано платіжне доручення від 13.08.2018 №1382 про сплату судового збору у розмірі 1762,00грн., втім у програмі Діловодство спеціалізованого суду в розділі "Реєстр підтверджень оплат із Казначейства" станом на 28.12.2018 відсутні відомості щодо зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету, сплаченого апелянтом згідно наданого платіжного доручення № 1382 від 13.08.2018, а тому воно не може братися до уваги, як доказ сплати судового збору. Суд дійшов висновку, що оскільки заявником вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху виконані не були, то апеляційну скаргу необхідно повернути апелянту.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "АНІКА" звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду. Як слідує з касаційної скарги, Товариство зазначає про порушення права позивача на апеляційне оскарження, втручання в його майнові права, відсутність підстав покладати на заявника обов`язок по доведенню факту надходження сплачених коштів до спеціального фонду Державного бюджету, створення перешкод для доступу до правосуддя.
Крім того, до касаційної скарги позивач додає підтверджуючі документи та вказує наступне.
Зважаючи на обставини, 04.12.2018 Товариство звернулося з інформаційним запитом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, з проханням надати відповідь, коли було зараховано судовий збір, сплачений платіжним дорученням №1382 від 13.08.2018.
Листом Голови ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2019, куди ГУ ДКС України у м.Києві скеровано запит Товариства за належністю, повідомлено про зарахування 13.08.2018 до спецфонду Держбюджету України на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду судового збору, сплаченого Товариством згідно з платіжним дорученням №1382 від 13.08.2018 на суму 1762,00грн.
Також, позивач 04.12.2018 звернувся до Державної судової адміністрації України з запитом, у якому просив надати інформацію, коли було зараховано сплачений Товариством судовий збір у розмірі 1762грн. згідно з платіжним дорученням №1382 від 13.08.2018.
ДСА України ДП "Інформаційні судові системи" листом від 14.12.2018 повідомлено заявника про те, що зазначений судовий збір було зараховано на рахунок Державної казначейської служби України 13.08.2018, інформацію про таке зарахування отримано 14.08.2018 і відправлено до автоматизованої системи документообігу Київського апеляційного адміністративного суду 14.08.2018, відповідно до умов Угоди про інформаційне співробітництво між Державною судовою адміністрацією України та Державною казначейською службою України від 26.08.2015.
Зважаючи на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "АНІКА" просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 та направити справу в суд апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2019 відкрито касаційне провадження у справі №810/1822/18 та витребувано справу з суду першої інстанції.
Листом суду від 16.07.2021 повторно витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
22.07.2021 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшли матеріали справи №810/1822/18.
Ухвалою від 02.08.2021 призначено касаційний розгляд у порядку письмового провадження на 03.08.2021.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи.
Переглядаючи ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
Касаційний суд встановив, що оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Як визначено частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статі 296 КАС України до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору.
Статтею 298 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною третьою статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу.
Згідно частини десятою статті 169 КАС України заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.
Таким чином, перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України здійснює безпосередньо суд.
Законом, який регулює правовідносини щодо сплати судового збору є Закон України "Про судовий збір".
Згідно статті 9 Закону України "Про судовий збір", судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, який означає, що особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов`язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.
Як зазначено у пункті 36 рішення Європейського Суду у справі Golder United Kingdom, стаття 6 Конвенції містить право на суд, у якому право на доступ до суду, тобто право розпочати провадження в суді, становить лише один із його аспектів.
Відповідні принципи викладені таким чином:
а) Право на доступ до суду, гарантоване частиною 1 статті 6, не є абсолютним і може бути обмежене. Це дозволяє сама суть цього права, позаяк право на доступ до суду "за своєю природою вимагає регулювання державою - регулювання, що може різнитися залежно від часу та місця і відповідно до потреб і ресурсів суспільства та особи".
б) При встановленні таких обмежень Договірні держави користуються певною свободою розсуду, однак, остаточне вирішення того, чи було дотримано вимог Конвенції залишається за Судом. Він має впевнитися, що встановлені обмеження не порушують чи зменшують доступ, що залишився особі таким чином, що завдають шкоду самій суті права.
в) Більше того, обмеження не буде сумісним із частиною 1 статті 6, якщо воно не має правомірної мети і коли відсутнє пропорційне співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
Ці принципи визначають процес, що є невід`ємною частиною завдання Суду відповідно до Конвенції, визначення справедливої рівноваги між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту фундаментальних прав особи.
Касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції порушив норму процесуального права, що призвело до невмотивованої відмови позивачу у доступі до правосуддя, оскільки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету станом на день поставлення ухвали про повернення апеляційної скарги, підтверджено Державною казначейською службою та Київським апеляційним адміністративним судом.
Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд