П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2021 року
м. Київ
справа №286/2277/20
провадження № 51-2673км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н.О.,
суддів Огурецького В. П., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Левківського Сергія Васильовича на вирок Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Запорізьке Апостолівського району Дніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останній раз - вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2014 за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 23 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст.76 КК.
Житомирським апеляційним судом вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено новий вирок від 22 лютого 2021 року, яким призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно із судовими рішеннями ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 липня 2020 року приблизно о 07:30, перебуваючи в житловому будинку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2, що знаходиться на АДРЕСА_2, підійшов до лежачого на ліжку ОСОБА_2, де на ґрунті раніше виниклого конфлікту умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс декілька ударів долонями рук по обличчю потерпілого, в результаті чого той впав на підлогу. Далі ОСОБА_1 продовжив наносити лежачому на підлозі ОСОБА_2 численні удари кулаками в ділянку тулуба, чим заподіяв останньому тяжкі та легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Левківський С. В. просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що ОСОБА_1 призначено занадто суворе покарання.
Захисник зазначає, що апеляційний суд безпідставно врахував під час призначення покарання ОСОБА_1 попередні характеризуючі дані про його особу, а саме те, що він має непогашену судимість та раніше вчиняв насильницький злочин. Вважає, що суд не врахував правові позиції Верховного Суду щодо індивідуалізації покарання за вчинений злочин без врахування попередніх обставин життя засудженого.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор заперечив вимоги касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК та доведеність його вини у вчиненому злочині у касаційній скарзі не оскаржуються.
Доводи касаційної скарги захисника зводяться до незгоди із призначеним засудженому покаранням.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням суду, оскільки при визначенні виду, розміру покарання потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, суспільної небезпечності і характеру кримінального правопорушення, ступеня його тяжкості, даних про особу винного, обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Зі змісту положень статей 370, 420 КПК убачається, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався. Зокрема, у вироку апеляційного суду мотивовано неправильність висновків суду першої інстанції у частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК.
Оцінюючи аргументи сторони захисту щодо призначення апеляційним судом засудженому надто суворого покарання, колегія суддів звертає увагу на таке.
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, санкція якого передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Тобто апеляційний суд призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання, визначене санкцією цієї статті - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування у цьому провадженні положень ст. 69 КК і призначення ОСОБА_1 більш м`якого покарання, ніж визначене санкцією статті.
Так, переглядаючи кримінальне провадження, суд апеляційної інстанції належно врахував дані про особу засудженого, який щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував завдану шкоду, думку потерпілого, який просив суд не позбавляти волі засудженого, за місцем проживання характеризується задовільно, раніше судимий, в результаті чого призначив ОСОБА_1 покарання відповідно до санкції ч. 1 ст. 121 КК.
На переконання колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні судом не було порушено загальних засад призначення покарання.
Погоджується Суд і з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Вирішуючи питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, суд врахував тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
Так, ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочину та формою вини урахував конкретні обставини справи, характер протиправних дій засудженого, який вчинив злочин проти життя та здоров`я людини. Крім того суд зважив на поведінку засудженого, який в минулому неодноразово був судимий за вчинення тяжких насильницьких злочинів, відбував покарання в місцях позбавлення волі, однак на шлях виправлення не став та знову вчинив тяжкий насильницький злочин.
Також колегія суддів звертає увагу і на характер вчиненого засудженим діяння, оскільки останній завдавав удари потерпілому, який перебував у лежачому положенні і не чинив опір. При цьому ОСОБА_1 усвідомлював ризики, які у собі несуть його дії.
Не заслуговують на увагу доводи захисника і про те, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував не саму подію злочину, обставини його вчинення та наслідки, а попередні характеристики засудженого, зокрема те, що він у минулому неодноразово був судимий за вчинення тяжких насильницьких злочинів.
Як убачається з матеріалів провадження останній раз ОСОБА_1 був засуджений вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2014 року за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вказаний злочин відповідно до ст. 12 КК є тяжким.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 89 КК такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Разом із тим ОСОБА_1 03 липня 2020 року вчинив новий злочин, за що його було засуджено вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 23 листопада 2020 року.
Інформація про наявність непогашеної судимості належить до такої, що характеризує особу винного і враховується судами, оскільки попередній злочин зберігає своє кримінально-правове значення.
Отже, доводи захисника про безпідставне посилання суду апеляційної інстанції на факти попередньої судимості ОСОБА_1 є невмотивованими, а тому аргументи касаційної скарги в цій частині колегією суддіввідхиляються.
Також Суд звертає увагу, що посилання захисника на практику Верховного Суду, зокрема на постанови Касаційного кримінального суду від 06 серпня 2020 року (справа №759/13520/18), від 19 лютого 2019 року (справа №337/3654/16-к) та від 28 травня 2020 року (справа №753/13972/17) є нерелевантними. Питання підставності застосування судом інституту звільнення від відбування покарання є проявом індивідуалізації кримінальної відповідальності і окремо вирішується у кожному конкретному випадку.
За результатами касаційного перегляду колегія суддів встановила, що немає підстав вважати, що покарання призначене ОСОБА_1 є явно несправедливим через суворість.
На переконання Суду обрані ОСОБА_1 вид та розмір покарання відповідають вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності, є справедливими, достатніми та необхідними для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд