Постанова
Іменем України
05 серпня 2021 року
місто Київ
справа № 201/16990/16-ц
провадження № 61-1470св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу касаційну ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_4 грошову суму в розмірі 1 138 200, 00 грн. ОСОБА_1 у квітні 2017 року уточнив позов, змінив особу відповідача ОСОБА_4 на правонаступника ОСОБА_2 .
На обґрунтування позову посилався на те, що 22 серпня 2014 року ОСОБА_1 уклав договір з ОСОБА_5 про надання позики у розмірі 561 346, 80 грн, що еквівалентно 42 000, 00 дол. США, на строк до 22 серпня 2015 року.
21 серпня 2015 року внесено зміни до зазначеного договору позики, згідно з визначеними умовами ОСОБА_5 передано 925 260, 00 грн, що еквівалентно 42 000, 00 дол. США, строком до 22 серпня 2016 року.
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, після її смерті спадщину за заповітом прийняла ОСОБА_2 . З огляду на те, що до ОСОБА_2 як спадкоємиці перейшли не тільки права, а й обов`язки померлої, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_5 у розмірі 1 138 200, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 394 000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням, особа, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_3, звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 повернуто заявнику.
Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Направляючи справу для продовження розгляду, касаційний суд зазначив, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про те, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не порушено права ОСОБА_3, фактично надав оцінку доводам апеляційної скарги по суті, що можливе лише в межах відкритого апеляційного провадження, з дослідженням усіх обставин справи та оцінкою доказів на підтвердження чи спростування доводів ОСОБА_3 про порушення його прав оскаржуваним судовим рішенням.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що ОСОБА_3 не надав належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішенням відповідно до положень статті 352 ЦПК України вирішено питання про його права та інтереси.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_3 26 січня 2021 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Визначення заявником підстав касаційного оскарження
Заявником як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначено, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки доказам на підтвердження порушення прав та інтересів ОСОБА_3 рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року. Зокрема, виконавчою службою здійснюється примусове виконання зазначеного рішення, звернуто стягнення на все майно ОСОБА_2, зокрема, на земельну ділянку та домоволодіння на АДРЕСА_1, де заявник проживає і зареєстрований. В рахунок погашення заборгованості за судовим рішенням ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на зазначене майно.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про виселення також й ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення із зазначеного домоволодіння. На переконання заявника, зазначені обставини свідчать про безумовне порушення його прав рішенням суду першої інстанції, що судом апеляційної інстанції не враховано.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
ОСОБА_2 надала суду відзив, у якому просила касаційну скаргу задовольнити.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів у розмірі 392 000, 00 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із таким рішенням, особа, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_3, звернувся до суду з апеляційною скаргою, зазначивши, що він є членом родини ОСОБА_2 (є чоловіком її доньки), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-якого іншого майна у власності він не має. Домоволодіння, розташоване за зазначеною адресою, належить на праві власності ОСОБА_2 . У порядку примусового виконання оскаржуваного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2017 року приватним державним виконавцем зазначене домоволодіння передане на примусову реалізацію. Заявник посилався на відсутність у нього іншого житла, а тому вважав, що рішення безпосередньо стосується його прав та інтересів.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 була власницею квартири АДРЕСА_2, яку вона заповідала 30 вересня 2014 року ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до якої також увійшли зобов`язання за договором позики від 22 серпня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з претензією кредитора з дотриманням строків, встановлених законом.
Отже, з врахуванням того, що єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_5, яка звернулася із заявою про прийняття спадщини, є ОСОБА_2, то саме вона має задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_1 у межах вартості отриманого нею у спадщину майна.