Постанова
Іменем України
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 369/1698/14-ц
провадження № 61-20363св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0800.09.00.2306, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 248 617,86 грн на строк до 01 червня 2020 року для здійснення оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Карат Авто" (далі - ТОВ "Карат Авто"), та оплати страхування, зі сплатою 12,99 % річних за користування кредитними коштами.
Позивач зазначав, що відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконував, а тому станом на 25 лютого 2014 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 277 522,78 грн, яку позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути на свою користь разом із понесеними судовими витратами у розмірі 2 775,23 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2019 року залучено до участі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"), змінено позивача у справі ПАТ "Кредобанк" на ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" заборгованість за кредитним договором в розмірі 277 522,78 грн, у тому числі: 248 617,86 грн - сума кредиту, що підлягає достроковому поверненню; 24 172,49 грн - прострочені відсотки за користування кредитом; 4 732,43 грн - пеня за простроченою заборгованістю нарахована за період з 02 липня 2013 року до 25 лютого 2014 року включно.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" судові витрати в розмірі 2 775,23 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, то у позивача виникло право достроково вимагати повернення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом та пені за порушення виконання зобов`язань в судовому порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, зупинено виконання рішення суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, а тому усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах, а також про те, що суди встановили обставини на підставі неналежних і недопустимих доказах, зокрема меморіальних ордерів, які не підтверджують перерахування грошових коштів на рахунки; суди не застосували Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яким передбачено порядок переказу коштів; суди попередніх інстанцій розглянули справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином.
У січні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 07 червня 2013 року між ПАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0800.09.00.2306, згідно з яким банк видав позичальнику кредит у розмірі 248 617,86 грн на строк до 01 червня 2020 року для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки Hyunday, модель Sonata, дата випуску 2013 рік, № кузова НОМЕР_1, укладеного між позичальником та ТОВ "Карат Авто", та оплати страхування від нещасних випадків у розмірі 7 217,86 грн.
Згідно із пунктом 2.4 кредитного договору кредит видається на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру.
Кредит видається позичальнику в безготівковій формі після укладення договорів, зазначених у пункті 6.1 цього договору, на підставі заяви позичальника (іншого документу позичальника, адресованого банку) на рахунок № НОМЕР_2 . Датою видачі кредиту вважається день перерахування кредитних коштів (повністю або частково) з позичкового рахунку відповідно до умов цього договору (пункти 2.5-2.7 кредитного договору).
Пунктом 3.2 кредитного договору передбачено, що користування кредитом встановлюється змінювана процентна ставка на умовах визначених розділом 3 цього договору.
На момент укладення договору сторонами обумовлено значення процентної ставки у розмірі 12,99 % річних, яка діє протягом першого періоду дії ставки (первинна процентна ставка). Починаючи з другого та всіх наступних періодів дії ставки проценти за користування кредитом сплачуються згідно з встановленим розміром змінної процентної ставки, яка визначається наступним чином: змінна процентна ставка = базова ставка + 3,00 % (маржа) (пункти 3.3.-3.6. кредитного договору).
Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього, а саме: повернення кредиту здійснюється щомісячно разом з нарахованими процентами рівними сумами по 4 538,00 грн (ануїтетний платіж) протягом усього строку кредитування, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором або графіком погашення заборгованості, який є додатком № 1 до договору.
ПАТ "Кредобанк" свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в обумовленому розмірі шляхом їх перерахування 12 червня 2013 року з транзитного позичкового рахунку на поточні рахунки ТОВ "Карат Авто" (241 400,00 грн) та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (7 217,86 грн), що підтверджується копіями та оригіналами виписки про рух коштів по рахунку НОМЕР_2 з 07 червня до 23 грудня 2013 року, а також меморіальним ордерами від 12 червня 2013 року № 16863689 та № 16864339.
06 грудня 2013 року ПАТ "Кредобанк" надіслало поштою ОСОБА_1, як позичальнику та як заставодавцю, письмові вимоги № 05-12-2013-1 та № 05-122013-2 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором 07 червня 2013 року № 0800.09.00.2306 та вимагало повернення усієї суми заборгованості у строк до 22 лютого 2014 року.
ОСОБА_1 прийняті на себе зобов`язання належним чином не виконував, обов`язкові платежі в рахунок погашення кредиту та процентів своєчасно не вносив, а тому станом на 25 лютого 2014 року у нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 277 522,78 грн, у тому числі: 248 617,86 грн - сума кредиту, що підлягає достроковому поверненню; 24 172,49 грн - прострочені відсотки за користування кредитом; 4 732, 43 грн - пеня на прострочену заборгованість, нарахована за період з 02 липня 2013 року до 25 лютого 2014 року включно, про що свідчить розрахунок заборгованості за кредитним договором, доданий до заяви про збільшення позовних вимог.
На підставі договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами № 25/07-01, укладеного між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "ФК" Довіра та Гарантія" 25 липня 2018 року, зазначене товариство стало новим кредитором за кредитним договором від 07 червня 2013 року № 0800.09.00.2306 та набуло право грошової вимоги до відповідача.
Згідно з нотаріально посвідченим договором відступлення прав заставодержателя за договорами застави від 27 липня 2018 року ТОВ "ФК" Довіра та Гарантія" набуло прав заставодержателя щодо заставленого ОСОБА_1 майна за договором застави від 12 червня 2013 року № 1683.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статті 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суди встановили, що у пункті 4.10. кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором у випадках, передбачених пунктом 2.9. цього договору, зокрема несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту).
Відповідно до пункту 4.11 кредитного договору позичальник зобов`язаний протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку (пункт 4.9) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежів за цим договором.
За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в пункті 3.2. цього договору, але не менше десяти гривень за кожний день прострочення (пункт 5.1. кредитного договору).
Частиною першою статті 1048 та частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Так, згідно із пунктом 3.13. кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною у пункті 3.2. цього договору з моменту видачі кредиту, зокрема, до дати звернення банку із заявою до суду з вимогою про дострокове повернення суми кредиту та сплати процентів, комісій та інших належних до сплати за цим договором платежів.
ПАТ "Кредобанк" скористалося правом вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом направлення письмової вимоги про дострокове повернення цих коштів та/або звернення до суду з позовом.
Такими діями первісний кредитор на власний розсуд змінив умови зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту, а саме до 22 лютого 2014 року.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 10/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що станом на 25 лютого 2014 року новий кредитор має право вимагати повне виконання зобов`язань за кредитним договором, у тому числі стягнення з позичальника процентів, адже за умовами кредитного договору сторони погодили щомісячну сплату процентів на суму залишку заборгованості за кредитом до пред`явлення вимог, і такий строк у даному випадку дотримано з огляду на пред`явлення позову 13 лютого 2014 року та встановлення кінцевого строку для погашення боргу до 22 лютого 2014 року.
Встановивши, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у позивача виникло право достроково вимагати повернення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом та пені за порушення виконання зобов`язань в судовому порядку та стягнення з відповідача на його користь основного боргу в розмірі 248 617,86 грн - суми кредиту, що підлягає достроковому поверненню, 24 172,49 грн - прострочених відсотків за користування кредитом та 4 732, 43 грн - пені за простроченою заборгованістю, нарахованою за період з 02 липня 2013 року до 25 лютого 2014 року включно.
Доводи касаційної скарги про те, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, а тому усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах, а також про те, що суди встановили обставини на підставі неналежних і недопустимих доказах, зокрема меморіальних ордерів, які не підтверджують перерахування грошових коштів на рахунки, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Доводи скарги про те, що суди не застосували Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яким передбачено порядок переказу коштів є неприйнятними, оскільки суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів дійшли висновку про те, що кредитний договір є дійсним та підлягає виконанню його сторонами, а будь-яких доказів того, що відповідач не придбавав за рахунок кредитних коштів транспортний засіб не надано.
Не ґрунтуються на законі доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій розглянули справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином, оскільки судові повістки неодноразово направлялися відповідачу за місцем його проживання та його представнику, однак були повернуті з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання". Про зміну свого місця проживання відповідач суд не повідомляв. Представник відповідача був повідомлений неодноразово про дату та час розгляду справи у суді першої інстанції під розписку (а. с. 146, 148, 187, 190, 212, 218 т. 1, а. с. 5, 25, 50 т. 2).
Відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
При цьому, відповідач та його представник подавали як до суду першої так і до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі, витребування доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду справи, а також заперечення на позовну заяву та відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
З огляду на рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України", сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.