Постанова
Іменем України
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 545/747/20
провадження № 61-18293св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Ступак О. В.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Горизонт",
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експерт-Сервіс Плюс",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Бутенко С. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь" або Банк), ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експерт-Сервіс Плюс" (далі - ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс"), про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та розірвання договору іпотеки, в якому просила визнати неправомірними дії поручителя ОСОБА_2 щодо несплати заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, укладеним між Банком та ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс", та розірвати договори іпотеки від 18 листопада 2009 року, укладені між нею та ПАТ "Банк "Київська Русь", якими забезпечені такі кредитні зобов`язання.
Позов обґрунтовано тим, що 18 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та Банком укладені договори іпотеки № 54430-89 та № 54431-89, загальною вартістю іпотечного майна 3 200 000,00 грн, якими забезпечено виконання зобов`язань ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс" за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, укладеним із ПАТ "Банк "Київська Русь", щодо виконання основного зобов`язання на суму 2 800 000,00 грн зі сплатою 25,0 % річних, неустойки, а також відшкодування штрафних санкцій, витрат, пов`язаних із пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, на утримання і збереження предмета іпотеки, на страхування предмета іпотеки та збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов такого договору.
ОСОБА_1 стало відомо, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року (справа № 529/947/13-ц) скасовано судове рішення про солідарне стягнення із боржника ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс" та його поручителя ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 у розмірі 5 053 929,29 грн, ухвалено нове рішення, яким таку заборгованість стягнуто із поручителя ОСОБА_2 ; провадження у справі щодо боржника ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс" закрито.
Отже, позивач вважала, що за наявності такого судового рішення, яке набрало чинності, кредитні зобов`язання основного боржника ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс" зі спливом позовної давності є припиненими, а у поручителя ОСОБА_2, який подав заяву про перегляд справи № 529/947/13-ц за нововиявленими обставинами, виникло зобов`язання сплатити заборгованість за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, яке ним не виконується, через що порушуються її права як іпотекодавця щодо наявності заборони на відчуження предметів іпотеки та записів у реєстрі щодо іпотеки земельних ділянок. Такі дії поручителя вважала неправомірними та просила усунути порушення прав іпотекодавця згідно із заявленими вимогами позову.
Підстави розірвання іпотечних договорів, окрім неправомірних дій поручителя, позивач додатково обґрунтувала посиланням на статтю 17 Закону України "Про іпотеку", статтю 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 252, 254, 256, 257, 261, 526, 651, 653, 1054, 1055 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 13 травня 2020 року до участі у справі як відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Горизонт" (далі - ТОВ "ФК Горизонт").
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 20 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії поручителя ОСОБА_2 щодо відсутності сплати заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01. Розірвано договір іпотеки, укладений 18 листопада 2009 року між Акціонерним банком "Київська Русь" (далі - АБ "Київська Русь") та ОСОБА_1, за № 54430-89, предметом якого є нерухоме майно - земельна ділянка, розташована в адміністративних межах Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), площею 2,0 га, кадастровий номер 5321084900:00:006:0007. Розірвано договір іпотеки, укладений 18 листопада 2009 року між АБ "Київська Русь" та ОСОБА_1, за № 54431-89, предметом якого є нерухоме майно - земельна ділянка, розташована в адміністративних межах Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області (цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства), площею 2,0 га, кадастровий номер 5321084900:00:006:0008.
При постановленні рішення в частині визнання неправомірними дій поручителя, суд першої інстанції керувався положеннями статті 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), виходячи із того, що відповідач ОСОБА_2 у письмових поясненнях визнав заявлені до нього вимоги позову, що не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
Враховуючи, що сторони не надали судових рішень про стягнення заборгованості з ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс" на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, а також будь-яких рішень про звернення стягнення на предмети іпотеки згідно з договорами від 18 листопада 2009 року № 54430-89, № 54431-89, які не містять істотних умов щодо строку їх дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені договори втратили свою чинність та підлягають розірванню.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК Горизонт" задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 20 липня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК Горизонт" 3 153,00 грн за подання апеляційної скарги та 1 680,16 грн - на користь держави за подання позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визнав його висновки помилковими, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, нормам права, що їх регулюють, та обраному способу захисту, зокрема ОСОБА_1, звертаючись до суду із цим позовом, як на підставу розірвання договорів іпотеки, якими забезпечено виконання кредитного зобов`язання, посилається на вимоги статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", проте положення наведеного Закону застосовується до спорів, які виникли із кредитних правовідносин та лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Натомість у спірних правовідносинах позивач не є споживачем послуг банку з кредитування, а навпаки, є особою, яка належним їй майном забезпечує відповідальність боржника у договорі кредитування. Умови кредитування на предмет їх відповідності вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" сторони не оспорюють, тоді як відповідність вимогам закону іпотеки як забезпечувального зобов`язання, що має похідний характер від основного, не може мати наслідком розірвання договору з підстав втрати ним чинності. При цьому відсутність у таких договорах інформації щодо строку їх дії не зумовлює втрату чинності правочинів у цілому, а питання вибору способу задоволення вимог за ними належить безпосередньо кредитору та не становить предмет спору про захист прав споживачів.
Також апеляційний суд виходив з того, що договори іпотеки від 18 листопада 2009 року № 54430-89 та № 54431-89 підписані сторонами, які досягли згоди із усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що сторонами не заперечується. Позивач не надала доказів несправедливості умов зобов`язання в розумінні норм Закону України "Про захист прав споживачів", а підстави, з якими позивач наразі пов`язує їх розірвання, становлять припущення щодо істотних змін обставин, пов`язаних із виконанням боргових зобов`язань за кредитом внаслідок можливої заміни боржника на його поручителя.
Крім того, хибними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, на переконання колегії суддів апеляційного суду, є висновки суду першої інстанції щодо застосування частини четвертої статті 206 ЦПК України в частині вимог до ОСОБА_2, оскільки у письмових поясненнях від 20 липня 2020 року ним визнано обґрунтованими позовні вимоги стосовно іпотекодержателя ПАТ "Банк Київська Русь", але вони не мають поширюватися на нього як відповідача.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
Угрудні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Касаційна скарга також містила клопотання про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року.
Як підставу касаційного оскарження, заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 553/3288/15-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 686/21563/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 742/985/18-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також у касаційній скарзі заявник посилається на те, що:
- рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2012 року у справі № 2-01968/11 набрало законної сили, тому є всі законні підстави вважати, що ПАТ "Банк "Київська Русь", подаючи позов до суду на підставі вимоги від 24 травня 2010 року до ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс" та поручителя, про стягнення заборгованості у повному обсязі за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, фактично змінив в односторонньому порядку кінцеву дату дії договорів, як основного зобов`язання, так і похідних договорів іпотеки, чим і спричинив фактичне їх розірвання;
- кредитор, маючи всі можливості для звернення до суду щодо стягнення заборгованості з боржника, навмисно обирає спосіб захисту, який має сумнівні ознаки. Банк у серпні 2013 року також звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителя солідарно в повному обсязі, в результаті чого в межах справи № 529/947/13-ц апеляційним судом скасовано стягнення з основного боржника на підставі неправильно обраного кредитором способу захисту. При цьому Банк не звертався до іпотекодавця з вимогою виконання зобов`язань ні в травні 2010 року (в межах справи № 2-01968/11), ні в серпні 2013 року (в межах справи № 529/947/13-ц). Фактично перше звернення відбулось 02 червня 2020 року, через десять років з дня виникнення заборгованості боржника перед Банком, дана вимога була направлена іпотекодавцю ТОВ "ФК Горизонт", і у ній акцентується увага саме на позасудовому врегулюванні на підставі статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку";
- за спірними правовідносинами, що випливають з кредитного договору та договору іпотеки, строк, з якого почався відлік часу пред`явлення вимоги до боржників, починається з дати порушення прав кредитора щодо погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків, згідно із встановленим графіком погашення заборгованості, тобто не пізніше 24 травня 2020 року, з якого протягом трирічного строку Банк мав право пред`явити саме позов, чим повторно скористався Банк, подаючи позов до поручителя та боржника до районного суду влітку 2013 року. При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки чи позовні вимоги до іпотекодавця відсутні до 2020 року;
- апелянт в апеляційній скарзі не розмежовує предмет спору, яким у даній справі є вимога про розірвання договору, а не його припинення, а апеляційний суд помилково враховував положення про припинення та відмовив у задоволенні позовної вимоги саме розірвання договорів іпотеки.
Станом на час розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 17 грудня 2020 року та від 29 січня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано з Полтавського районного суду Полтавської області матеріали цивільної справи № 545/747/20 та надано іншим учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2021 року матеріали справи № 545/747/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року та призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
Судом установлено, що згідно з договором іпотеки № 54430-89, укладеним 18 листопада 2009 року між АБ "Київська Русь" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), іпотекою, предмет якої становить земельна ділянка, розташована в адміністративних межах Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, кадастровий номер 532108490000006:0007, забезпечено вимоги іпотекодержателя за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 (зі змінами та доповненнями), укладеним між іпотекодержателем і ТОВ "Експерт Сервіс Плюс".
За умовами кредитного договору ТОВ "Експерт Сервіс Плюс" зобов`язувалося повернути іпотекодержателю по 18 листопада 2011 року включно у порядку, строки та на умовах, встановлених таким договором, кредит у розмірі 2 800 000,00 грн, сплатити проценти за користування ним у розмірі 25,0 % річних, комісії та штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.
Іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: штрафних санкцій, передбачених цим договором; витрат, пов`язаних із пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов цього договору (пункт 1.1 договору іпотеки від 18 листопада 2009 року № 54430-89).
18 листопада 2009 року, для забезпечення вказаного кредитного зобов`язання, ОСОБА_1 уклала із АБ "Київська Русь" договір іпотеки № 54431-89; предмет іпотеки - земельна ділянка, розташована в адміністративних межах Стасівської сільської ради Диканського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, кадастровий номер 532108490000006:0008, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 150251, виданим відділом Держкомзему у Диканському районі Полтавської області.
Договори іпотеки від 18 листопада 2009 року № 54430-89 та № 54431-89 підписані сторонами, які досягли згоди із усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що сторонами не заперечується.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року (справа № 529/947/13-ц) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково та скасовано рішення Диканського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2013 року.
Ухвалено нове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованість за кредитом у розмірі 5 053 929,29 грн (основна сума заборгованості за кредитом - 2 609 103,20 грн, відсотки за період з 20 листопада 2007 року по 21 липня 2013 року - 2 074 286,81 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі подвійної ставки НБУ - 40 905,54 грн, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту - 191 072,13 грн, 3 % річних - 130 812,57 грн, інфляційні - 7 749,04 грн) та 3 441,00 грн судового збору.
Закрито провадження у справі за позовом ПАТ "Банк "Київська Русь" до ТОВ "Експерт-Сервіс Плюс" про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з письмовими поясненнями, направленими до суду першої інстанції 20 липня 2020 року, відповідач ОСОБА_2 визнає обґрунтованими позовні вимоги у відношенні до іпотекодержателя ПАТ "Банк "Київська Русь" та зазначає, що вони не мають поширюватися на нього як відповідача.
До суду не надано будь-яких рішень про звернення стягнення на предмети іпотеки за двома договорами іпотеки, укладеними із позивачем, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 на користь Банку.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 509, статті 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України не передбачають.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, згідно з якою особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.
Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).
У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).
Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже, відповідно до ЦК України, сплив позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності, зобов`язання не припиняється.
Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України "Про іпотеку", відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України "Про іпотеку".
Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.
Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61-33814св18), від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18 (провадження № 61-9980св19).
Зазначена правова позиція у судовій практиці є незмінною і підстав для відступлення від неї немає.