ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа №825/1140/17
касаційне провадження №К/9901/40241/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Клопот С.Л.)
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сорочко Є.О.; судді - Земляна Г.В., Ісаєнко Ю.А.)
у справі № 825/1140/17
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Чернігівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2017 року № 0002731309, від 11 липня 2017 року № 0002701302, від 11 липня 2017 року № 0002721309, рішень від 11 липня 2017 року № 0002761309, від 11 липня 2017 року № 0002711309, від 11 липня 2017 року № 0002741309 про застосування штрафних санкцій, вимоги від 11 липня 2017 року № Ф-0002751309 про сплату боргу (недоїмки)
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2017 року адміністративний позов задовольнив у повному обсязі.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасував у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2017 року № 0002701302, рішень від 11 липня 2017 року № 0002761309 та від 11 липня 2017 року № 0002741309 про застосування штрафних санкцій. У цій частині прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову відмовив. В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишив без змін.
ГУ ДФС у Чернігівській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на те, що позивачем під час контрольного заходу не надано в повному обсязі документів, які б підтверджували фактично понесені витрати на закупівлю матеріалів та виконання робіт.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Чернігівській області.
29 грудня 2017 року від ФОП ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 19 червня 2017 року № 319/13/ НОМЕР_1 .
За її наслідками відповідач дійшов висновку про недотримання платником, зокрема, вимог пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку із завищенням витрат на загальну суму 731563,74 грн з огляду на ненадання на перевірку всіх підтверджуючих документів, а саме банківських виписок по рахункам, відкритим в Акціонерному товаристві "Терра Банк", Акціонерному товаристві "Імексбанк", Акціонерному товаристві "Фідобанк", що, в свою чергу, призвело до порушення підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, пункту 2 частини першої статті 7, частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом, у тому числі прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2017 року № 0002731309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 119840,92 грн за основним платежем та 29960,24 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2017 року № 0002721309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 1843,92 грн за основним платежем та 460,98 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу від 11 липня 2017 року № Ф-0002751309 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 117806,62 грн, рішення від 11 липня 2017 року № 0002711309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 19140,28 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За змістом частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно з пунктами 1.4, 1.7 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року № 395 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.
Актом є службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.
Відповідно до підпункту 2.3.2.2 пункту 2.3 розділу ІІ Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що контролюючий орган в акті перевірки не заперечує реальність господарських операцій позивача, за результатами яких останнім понесено витрати.
Фактично єдиною підставою для висновку про завищення платником задекларованих витрат послугувало неподання витребуваних відповідачем банківських виписок по рахункам, відкритим в Акціонерному товаристві "Терра Банк", Акціонерному товаристві "Імексбанк", Акціонерному товаристві "Фідобанк".
Разом з цим, ГУ ДФС у Чернігівській області не прийнято до уваги та не надано оцінки в акті перевірки поданим ФОП ОСОБА_1 поясненням про те, що надати виписки по рахункам, відкритим у зазначених банках, не вдалося у зв`язку з перебуванням зазначених банківських установ у стані ліквідації.
Водночас відповідні банківські виписки долучено позивачем до матеріалів справи в суді першої інстанції.
Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги та надали їм належну правову оцінку, враховуючи подані платником пояснення під час здійснення контрольного заходу.
Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
За таких обставин висновок судових інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат на загальну суму 731563,74 грн є цілком об`єктивним.
Наведене, в свою чергу, обумовлює протиправність податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2017 року № 0002721309, вимоги від 11 липня 2017 року № Ф-0002751309 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 11 липня 2017 року № 0002711309 про застосування штрафних санкцій, які прийняті за наслідками встановлення відповідачем заниження платником оподатковуваного доходу, на який нараховується військовий збір та єдиний внесок.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Чернігівській області без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -