ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа №824/492/16-а
касаційне провадження №К/9901/40433/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Бестком"
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Біла Л.М.; судді - Гонтарук В.М., Граб Л.С.)
у справі № 824/492/16-а
за позовом Приватного підприємства "Бестком"
до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2016 року Приватне підприємство "Бестком" (далі - ПП "Бестком"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Чернівецької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - Чернівецька ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 травня 2016 року № 0000751402 та від 06 травня 2016 року № 0000741402.
Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 18 травня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю, дійшовши висновку про реальний характер оспорюваних операцій та господарський характер понесених за ними витрат.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні адміністративного позову.
ПП "Бестком" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та залишити в силі постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що фактичне здійснення господарських операцій між ним та Приватним підприємством "Орім" підтверджується первинними та іншими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) і в повній мірі відображають зміст та характер вчинених господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Бестком".
12 грудня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову перевірку ПП "Бестком" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з придбання товарів (робіт, послуг) у Приватного підприємства "Орім" за період з 01 листопада 2014 року по 28 лютого 2015 року, за результатами якої складено акт від 05 квітня 2016 року № 381/24-12-14-02/32027222.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Приватного підприємства "Орім" маркетингових послуг, внаслідок непідтвердження фактичного характеру здійснених операцій та господарського характеру понесених за ними витрат належним чином оформленою первинною документацією.
На підставі зазначеного акта перевірки Чернівецькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2016 року № 0000751402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 21708,00 грн за основним платежем та 10854,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 06 травня 2016 року № 0000741402, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в розмірі 26159,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарська операція для визначення податкового кредиту має бути фактично здійсненою та підтвердженою належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати суми грошового зобов`язання на підставі такої операції.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив із того, що долучені позивачем до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) не є достатніми доказами реального характеру здійснених господарських операцій, адже не містять конкретизації наданих послуг, а лише їх назву та вартість, яка, в свою чергу, не узгоджується з вартістю, визначеною додатком № 1 до договору, укладеного між ПП "Бестком" та Приватним підприємством "Орім", а також не розкривають суті наданих послуг та їх зв`язку з господарською діяльністю позивача.
При цьому платником до актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) не додано документів, які б підтверджували витрати на зв`язок при проведені анкетування респондентів. Відсутні підтверджуючі документи щодо місця проведення анкетування, відбору та запрошення учасників, їх кількості, переліку питань для опитування учасників, а також відповідні анкети тощо.
Натомість представлені позивачем звіти про проведені дослідження є суперечливими. Зокрема, в анкетуванні споживачів цукрозамінника за грудень 2014 року вказано про проведення анкетування в м. Новомосковськ, тоді як визначення динаміки продажу та залишків цукрозамінника торгівельної марки "Best Time" проводилося в м. Дніпропетровськ та м. Дніпродзержинськ без надання будь-яких належних доказів щодо відрядження осіб, які проводили дослідження, або підтвердження, яким способом відповідні особи переміщалися до об`єктів дослідження.
Крім того, надані звіти про проведене маркетингове дослідження містять лише висновки щодо здійсненого опитування у вигляді відсоткового співвідношення між відповідями на певні запитання, проте всупереч вимогам до цього виду дослідження не містять конкретних рекомендацій чи пропозицій, яким саме чином замовнику необхідно реалізувати своє бажання на розширення асортименту чи ринку збуту реалізованого ним товару.
Судом на підставі листа Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 18 березня 2015 року № 170/10-13-22-05/39355541 також з`ясовано, що в період з вересня 2014 року по січень 2015 року в контрагента платника були відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі потужності і транспортні засоби, натомість у цей період Приватне підприємство "Орім" надавало послуги іншим суб`єктам господарювання, кількість яких становила 1038 осіб, що об`єктивно унеможливлює здійснення маркетингових досліджень у зазначених обсягах одночасно за вказаний період та для названої кількості контрагентів, враховуючи відсутність будь-яких належних доказів щодо залучення інших осіб або суб`єктів господарювання для надання таких послуг.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ПП "Бестком" без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -