ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа №820/3543/17
адміністративне провадження №К/9901/16119/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 820/3543/17
за адміністративним позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
за касаційною скаргою Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Н. С. Бартош, Л. В. Курило, О. В. Присяжнюк) від 29 листопада 2017 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. Ізюмське комунальне виробничого водопровідно-каналізаційне підприємство (далі - позивач, скаржник) звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області) від 08 серпня 2017 року № 0030411208, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 20% за затримку сплати податкових зобов`язань по рентній платі за користування надрами на 1532 календарних дня та застосовані штрафні санкції у розмірі 23695,08 грн., № 0030531208, яким застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату по рентній платі за спеціальне використання води у розмірі 15533,56 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням діючого законодавства та підлягають скасуванню, оскільки в акті перевірки від 19 липня 2017 року № 7632/20-40-12-08-18/24673063 відповідач посилається на податкові декларації підприємства позивача, якими було самостійно визначено податкові зобов`язання по сплаті податку за користування надрами, починаючи з 20 листопада 2011 року по 19 листопада 2013 року. На думку позивача, податковим органом неправомірно застосовано штрафні санкції з порушенням строків встановлених статті 102 Податкового кодексу України, оскільки контролюючий орган не мав право застосовувати штрафні санкції до позивача за несплату узгоджених податкових зобов`язань за 2011-2013 роки. У зв`язку із чим, позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються, є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року позов задоволено.
4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 820/3543/17 скасовано в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 08 серпня 2017 року № 0030411208 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 16934,69 грн. та частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 08 серпня 2017 року № 0030531208 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 12904,39 грн. та прийняти в цій частині постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
У іншій частині постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 820/3543/17 залишено без змін.
5. Головне управління ДФС у Харківській області звернулось 13 грудня 2017 року до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
6. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Гончарова І. А., Олендер І. Я.) від 01 лютого 2018 року прийнято до розгляду касаційну скаргу відповідача та відкрито по ній касаційне провадження, встановлено строк у 15 днів з моменту вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
7. Згодом, позивач не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 05 лютого 2018 року також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року в частині відмови у позові та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року.
8. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.) від 12 березня 2018 року поновлено скаржнику пропущений з поважних причин підстав строк на касаційне оскарження постанову суду апеляційної інстанції, прийнято до розгляду касаційну скаргу позивача та відкрито по ній касаційне провадження, встановлено строк у 15 днів з моменту вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
9. Постановою Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Гончарова І. А., Олендер І. Я.) від 02 жовтня 2018 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 820/3543/17 залишено без змін.
10. На підставі розпорядження в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року № 2320/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя від 15 жовтня 2020 року № 2830/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку", що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
11. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
12. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
13. Письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ГУ ДФС у Харківській області проведена камеральна перевірка Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства з питання (п.н. 24673063) з питання дотримання термінів сплати податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин та рентної плати за спеціальне використання води, за результатами якої складено акт від 19 липня 2017 року № 7632/20-40- 8-18/24673063, яким зафіксовано порушення позивачем: підпункту 263.12.1 пункту 263.12 статті 263 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), пункту 257.5 статті 257 Податкового кодексу України (в редакції, що діє після 01 січня 2015 року), а саме встановлена несвоєчасна сплата узгоджених податкових зобов`язань по рентній платі за користування надрами в період 21 листопада 2011 року по 26 грудня 2016 року. Також, висновками акта перевірки зафіксована несвоєчасна сплата узгоджених податкових зобов`язань по рентній платі за спеціальне використання води у період з 19 серпня 2013 року по 29 червня 2017 року, чим, на думку контролюючого органу, порушені вимоги підпункту 328.4 статті 328 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), та в порушення пункту 257.5 статті 257 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла після 01 січня 2015 року), оскільки протягом граничних строків не сплачено узгоджену суму податкових зобов`язань за II квартал 2013 року, ІІ квартал 2013 року по рентній платі за спеціальне використання води на загальну суму 77667,8 грн.
15. У зв`язку з цим, спірним податковим повідомленням-рішенням № 0030411208 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 20% за затримку сплати податкових зобов`язань по рентній платі за користування надрами на 1532 календарних дня та застосовані штрафні санкції у розмірі 23695,08 грн., а спірним податковим повідомленням-рішенням № 0030531208 до позивача застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату по рентній платі за спеціальне використання води у розмірі 15533,56 грн.
16. Не погодившись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції із цим позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що штрафні санкції, визначені у вищезазначених податкових повідомленнях-рішеннях не підлягають нарахуванню, оскільки, вони знаходяться поза межами граничного строку сплати грошових зобов`язань передбаченого пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.
18. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та ухвалюючи нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову, дійшов протилежних висновків, що нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання у відповідній частині не перевищує 1095 днів, а тому нарахування штрафних санкцій на суму податкового боргу є правомірним.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у позові, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
20. В касаційній скарзі позивач аналізуючи положення підпунктів 14.1.154, 14.1.156, 14.1.265 пункту 14.1 статті 14, пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, приходить до висновку, що сума штрафних санкцій є складовою податкового зобов`язання, на штрафні санкції поширюється строк давності (1095 днів), а тому податковий орган не мав право застосовувати штрафні санкції за несплату узгоджених податкових зобов`язань за 2011-2013 роки. Разом з тим, скаржник, при розгляді цієї справи просить звернути увагу на судове рішення Вищого адміністративного суду України від 05 лютого 2015 року у справі № К/800/26701/13.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Враховуючи положення пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
22. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в частині відмови у позові в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
23. Спершу слід зазначити, рішення суду апеляційної інстанцій оскаржується позивачем лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 08 серпня 2017 року № 0030411208 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 16934,69 грн., № 0030531208 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 12904,39 грн.
24. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Відповідно до пункту 126.1. статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
26. Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
27. Підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення грошовому зобов`язанню платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
28. Відповідно до пункту 54.1. статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем самостійно визначені податкові зобов`язання по рентній платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення в період 21 листопада 2011 року по 26 грудня 2016 року. Крім того, перевіркою встановлено несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань по рентній платі за спеціальне використання води у період з 19 серпня 2013 року по 29 червня 2017 року.
30. Судами встановлено, що позивачем в порушення положень пункту 31.1 статті 31 (строки сплати податку та збору), пункту 57.1. статті 57 (строки сплати податкового зобов`язання) Податкового кодексу України несвоєчасно сплачене самостійно визначене податкове зобов`язання, що відповідно до пункту 126.1 статті 126 цього Кодексу тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірах в залежності від кількості календарних днів затримки сплати зобов`язання.
31. Аналіз наведених положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи свідчить про наявність складу податкового правопорушення, яке полягає у несвоєчасній сплаті позивачем узгодженої суми грошового зобов`язання.
32. Суд зазначає, що строки давності для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) врегульовано статтею 114 Податкового кодексу України, відповідно до якої граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
33. За положеннями пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку зокрема подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
34. Як встановлено судом апеляційної інстанції, перевірка підприємства позивача проводилась 19 липня 2017 року за період з 19 серпня 2013 року по 29 червня 2017 року, з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України, штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на додану вартість повинні бути нараховані за період 1095 днів.
35. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 08 серпня 2017 року № 0030411208, контролюючим органом визначено, що позивач затримав сплату грошового зобов`язання на 1532 дня, у зв`язку з чим позивачу були нараховані штрафні санкції в розмірі 20 відсотків від суми заборгованості, а саме: сума вищезазначеної штрафної санкції склала 23695,08 грн.
36. Оскільки згідно статті 102 Податкового кодексу України штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на додану вартість повинні бути нараховані за період 1095 днів, застосування штрафних санкцій за межами цього строку є безпідставним, а тому неправомірним є застосування санкцій лише за 437 днів (1532 дні - 1095 днів). При цьому, сума штрафної санкції за один день складала 15,47 грн. (23695,08 грн./1532 дні), а тому, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що до підприємства правомірно застосовані штрафні санкції у розмірі 16934,69 грн.
37. Також судовим розглядом встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 08 серпня 2017 року № 0030531208, контролюючим органом визначено, що позивач затримав сплату грошового зобов`язання на 1318 днів, у зв`язку з чим підприємству нараховані штрафні санкції в розмірі 20 відсотків від суми заборгованості, а саме: сума вищезазначеної штрафної санкції склала 15533,56 грн.
38. Оскільки згідно статті 102 Податкового кодексу України штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на додану вартість повинні бути нараховані за період 1095 днів, застосування штрафних санкцій за межами цього строку є безпідставним, а тому неправомірним є застосування санкцій за 223 дні (1318 дні - 1095 днів). При цьому, сума штрафної санкції за один день складала 11,79 грн. (15533,56 грн./1318 днів), а тому, колегія суддів зазначає, що до підприємства неправомірно застосовані штрафні санкції у розмірі 2629,17 грн. (11,79 грн. * 223 дні) У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з урахуванням статті 102 ПК України в цій частині підлягають позовні вимоги відмові в частині визначення суми штрафних санкцій у розмірі 12904,39 грн.
39. Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 08 серпня 2017 року № 0030531208 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 12904,39 грн., № 0030411208 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 16934,69 грн. є правильними, а отже доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
40. Твердження позивача в касаційній скарзі, що відповідач не мав права застосовувати штрафні санкції до позивача за несплату узгоджених податкових зобов`язань за 2011-2013 роки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку з яким погодився суд касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги відповідача (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року по цій справі, касаційне провадження № К/9901/645/17) про протиправність нарахувань штрафних санкцій по спірним податковим повідомленням-рішенням, відповідно до розрахунків яких, визначено суму штрафу за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань, а саме, з моменту граничного строку сплати таких зобов`язань та до моменту винесення податкових рішень минуло більше як 1095 днів, тобто за 2011-2013 роки та скасував в цій частині податкові повідомлення-рішення.
41. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
42. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
43. Згідно частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
44. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд