ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 816/1851/17
адміністративне провадження № К/9901/9275/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Блажівської Н. Є., Дашутіна І. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 816/1851/17
за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс", третя особа - Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про стягнення коштів з рахунків платника за податковим боргом,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (суддя Г. В. Костенко) від 15 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: І. М. Ральченко, І. С. Чалий, В. В. Катунов) від 01 березня 2021 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2017 року Головне управління ДФС у Полтавській області звернулось до суду із позовом, у якому просило стягнути з рахунків Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" кошти за податковим боргом у розмірі 9 751 440,94 грн.
2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що вирішення даного спору здійснюється в порядку господарського судочинства.
3. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області, встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
5. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
6. Письмового відзиву на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що порядок розгляду позовних вимог щодо стягнення податкового боргу з платника податку, щодо якого порушена справа про банкрутство та тривають судові процедури, визначений Кодексом України з процедур банкрутства, має здійснюватися господарським судом, у провадженні якого перебуває відповідна справа про банкрутство.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 та від 29 січня 2019 року у справі № 0670/4698/12, а саме; абзац 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та пункту 1 частини першої статті 238 КАС України - вимоги поточних кредиторів підлягають розгляду судом у загальному порядку відносно справи про банкрутство боржника.
10. У свою чергу, скаржник наголошує на тому, що на час звернення з позовною заявою 19 жовтня 2017 року про стягнення податкового боргу в сумі 9 751 440,94 грн. у справі № 816/1851/17 ГУ ДПС у Полтавській області мало право на звернення стягнення податкового боргу в порядку адміністративного судочинства, оскільки норми Кодексу України з процедур банкрутства не набрали чинності.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.
12. Предметом цього спору є стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду на підставі підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08 жовтня 2019 року у справі № 917/1178/19 порушено провадження у справі про банкрутство Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс".
14. Постановою Господарського суду Полтавської області від 09 квітня 2020 року у справі № 917/1178/19 Приватне багатопрофільне підприємство "Технікс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
15. Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23 квітня 2020 року відносно Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" (код ЄДРПОУ 31174870) внесений запис про визнання банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
16. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Ї Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
17. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
18. Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
19. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
20. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом
21. Відповідно до частини другої статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
22. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
23. При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
24. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
25. Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
26. Податковий кодекс України (надалі також - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
27. Відповідно до пункт 1.3 статті 1 ПК України (тут і далі Ї у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
28. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
29. Згідно з пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.
30. За змістом підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
31. Відповідно до пункту 87.10 статті 87 ПК України з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов`язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування норм цього Кодексу.
32. Відповідно до частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14 травня 1992 року, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України.
33. Аналогічна за змістом норма діє з 15 грудня 2017 року в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (пункт 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
34. Крім того, відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
35. За змістом положень частини першої статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
36. Частина восьма статті 45 Кодекс України з процедур банкрутства до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.
37. Отже, Кодекс України з процедур банкрутства, який є спеціальним щодо регулювання цих правовідносин у зв`язку з порушенням справи про банкрутство позивача, до грошових зобов`язань відносить і зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, тому в разі наявності заборгованості в боржника перед контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу такий орган набуває статусу кредитора.
38. Для таких грошових зобов`язань передбачений окремий порядок їх пред`явлення до боржника, а саме: щодо поточних вимог кредиторів - шляхом розгляду спору щодо таких вимог у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. При цьому законодавство з питань банкрутства не розрізняє кредиторські вимоги за суб`єктом їх пред`явлення - кредитором - особою публічного права чи кредитором - особою приватного права, винятком є лише спори, пов`язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
39. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що оскільки господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" за заявою ГУ ДФС України у Полтавській області на загальну суму 87 204 947, 10 грн, визнання останнього банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, даний спір підлягає вирішенню саме за правилами Господарського процесуального кодексу України та не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
40. Суд звертає увагу на наявність конкретної і послідовної практики Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висновки якого щодо застосування норм права підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
41. Так, аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 560/2855/20. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27 лютого 2019 року № 826/1866/17 та від 23 вересня 2020 року у справі № 826/16976/16 було висловлено правову позицію щодо належності справ в процедурі банкрутства до юрисдикції господарського суду.
42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
43. З огляду на те, що спір не належало розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого про закриття провадження у справі.
44. З огляду на вищенаведене суд касаційної інстанції, не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які б стали підставою для скасування оскаржуваних рішень.
45. Також, доводи скаржника про застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 та від 29 січня 2019 року у справі № 0670/4698/12 також не заслуговують на увагу, оскільки зазначені без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судом першої та апеляційної інстанцій рішень з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
46. У цілому його доводи зводяться до опису встановлених судом у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
47. А також, усі інші доводи касаційної скарги зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
48. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
49. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 КАС України).
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд