Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 755/6312/20
провадження № 61-7727св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Укрпластик",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року у складі судді Виниченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Укрпластик" про визнання працевлаштування незаконним
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Укрпластик" та з урахуванням уточнень просив визнати незаконним його працевлаштування на ПАТ "Укрпластик" слюсарем-ремонтником 3 розряду після отримання ним кваліфікації техніка-механіка після закінчення з відзнакою Київського механіко-металургійного технікуму.
Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, позивач мотивував тим, що він з 1987 року навчався у Київському механіко-металургійному технікумі для отримання професії техніка-механіка, який у 1991 році закінчив з відзнакою, отримавши диплом професійної кваліфікації "технік-механік", після чого комісією з персонального розподілу молодих спеціалістів випускників вказаного технікуму у 1991 році його, як молодого спеціаліста розподілили на роботу на підприємство "Укрпластик". У відділі кадрів підприємства відповідача 26 квітня1991 року на його ім`я було оформлено трудову книжку про прийняття на роботу слюсарем-ремонтником 3 розряду, що не відповідало його отриманій спеціальності та кваліфікації техніка-механіка, чим було порушено його право працювати за обраною спеціальністю, право на свободу вибору роду занять, що порушує його честь та гідність як молодого спеціаліста.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд вказував, що позивачем не оскаржувалось рішення комісії з розподілу. Суду також не було надано доказів що з 1991 року позивач звертався за захистом своїх порушених прав під час його працевлаштування.
Також зміст Положення про розподіл свідчить, що у деяких випадках комісія з розподілу мала право направити випускника за його згодою на роботу, яка не відповідала його спеціальності та/або кваліфікації, враховуючи його сімейний стан, стан здоров`я або інші поважні причини. Позивач жодними доказами не довів відсутності його згоди на працевлаштування на посаді слюсаря-ремонтника 3 розряду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 був обізнаний про посаду на яку його приймають на роботу і надав згоду на таке працевлаштування на вакантну посаду слюсар-ремонтник 3 розряду в цех по виробництву поліпропіленової плівки. На підставі наведених доказів суд встановив, що права позивача під час його працевлаштування роботодавцем не порушувались.
Доводи щодо порушення відповідачем п. 4 Положення про розподіл випускників є безпідставними, з огляду на те, що позивач не оскаржував рішення комісії навчального закладу, щодо його розподілу, як це було передбачено.
Також суд надав вірну оцінку тій обставині, що позивач за його згодою міг бути працевлаштований на роботу на посаду, яка передбачала виконання роботи нижчої кваліфікації, ніж отримана освіта. Посилання позивача на те, що під час оформлення його на роботу працівниками відповідача були підроблені його особова картка та інші вищеперераховані докази є недоведеними. Позивач не клопотав перед судом про проведення відповідних почеркознавчих експертиз на підтвердження його доводів про необізнаність з наказом про прийняття його на роботу та заповнення особової картки.
Надані суду докази не свідчать про те, що відповідач під час працевлаштування порушував права позивача.
Також суд вірно врахував, що за умовами Положення про розподіл випускників, випускники не позбавлені можливості відмовитися від запропонованого йому Комісією місця роботи та здійснити працевлаштування самостійно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в якій просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та направити справу до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Дніпровського районного суду м. Києва.
02 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального та матеріального права за не повно вставлених обставин справи.
Судом апеляційної інстанції було порушено право позивача на подання доказів, оскільки суд мав застосувати до відповідача санкції передбачені статтею 84 ЦПК України за ненадання відповіді на запит суду.
Суд апеляційної інстанції безпідставно зазначав, що позивача прийняли на роботу по направленню і за заявою написаною власноручно, але це взаємовиключні підстави.
Апеляційний суд зробив висновок про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про прийняття на роботу та поставив свій підпис у особовій картці, однак це не відповідає дійсності, оскільки він нічого не підписував та копії наказу не отримував.
Вказував на порушення відповідачем п. 4 Положення про розподіл, яким було визначено, що випускники, які закінчили вищі та середні спеціальні навчальні заклади з відривом від виробництва, направляються на роботу у відповідності з отриманою спеціальністю та кваліфікацією за рішенням комісії по персональному розподілу.
Крім того вказував, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки позивачу не було надіслано повідомлення про дату та час судового розгляду, що є підставою для обовʼязкового скасування постанови.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що позивач 04 березня 1991 році закінчив з відзнакою Київський механіко-металургійний технікум по спеціальності "Монтаж та ремонт промислового устаткування", йому було присвоєно кваліфікацію техніка-механіка (копія диплому серії НОМЕР_1 - а. с. 7).
Після закінчення технікуму позивач був направлений на роботу та з 26 квітня 1991 року працевлаштований на Київський завод полімерних матеріалів - головного підприємства П/О "Укрпластик" на посаду слюсаря-ремонтника 3 розряду, що підтверджується копією наказу від 25 квітня 1991 року № 90-л та записом у трудовій книжці ОСОБА_1 (а. с. 8, 84).
Відповідно до Особистої картки працівника ОСОБА_1 № 358 24 квітня 1991 року ОСОБА_1 прибув до Київського заводу полімерних матеріалів - головного підприємства П/О "Укрпластик" для працевлаштування за направленням як молодий спеціаліст після закінчення Київського механіко-металургійного технікуму.
В цей же день, ОСОБА_1 була заповнена особиста картка (для працівників) встановленої форми за № 358, в якій він повідомив власні особисті дані, а також подана заява про працевлаштування на підприємстві за наявною вакантною посадою, слюсар-ремонтник 3 розряду в цех по виробництву пропіленових плівок (а. с. 82-83).
24 квітня 1991 року Київським заводом полімерних матеріалів - головного підприємства П/О "Укрпластик" видано наказ № 90-л "По особовому складу", пунктом 2 якого встановлено, що: " ОСОБА_1 з 26 квітня 1991 року прийнятий на роботу слюсарем-ремонтником 3 розряду в цех по виробництву поліпропіленової плівки, з почасово-преміальною оплатою праці, як молодого спеціаліста за направленням МХНП після закінчення КММТ (а. с. 84).
24 квітня 1991 року ОСОБА_1 був ознайомлений з текстом наказу № 90-л "По особовому складу" про прийняття його на роботу на посаду слюсаря-ремонтника 3 розряду в цех по виробництву поліпропіленової плівки, згідно поданої ним заяви про прийняття на роботу, що серед іншого підтверджується його особистим підписом в особовій картці № 358 (а. с. 83).
12 листопада 2020 року від Державного вищого навчального закладу "Київський механіко-технологічний коледж" до суду надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів, у якій зазначено про те, що гр. ОСОБА_1 дійсно навчався з 01 вересня 1987 року у Київському механіко-металургійному технікумі (наказом № 546 від 26 червня 2007 року МОН України Київський механіко-металургійний технікум перейменовано у Державний вищий навчальний заклад "Київський механіко-технологічний коледж") на денній формі навчання за спеціальністю "Монтаж і ремонт промислового обладнання" в групі МРО-87-3/8 (наказ № 180-ку від 25 серпня 1987 року). 04 березня 1991 року закінчив технікум, присвоєно кваліфікацію "технік-механік" (наказ № 56-ку від 04 березня 1991 року). ОСОБА_1 отримав диплом з відзнакою серії НОМЕР_1 від 04 березня 2020 року; в архівних документах коледжу інформація про працевлаштування ОСОБА_1 відсутня (а. с. 131, 132).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша, другастатті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).
Відповідно до пункту 2 Положення про розподіл і використання в народному господарстві випускників вищих та середніх спеціальних учбових закладів, затвердженим Державним комітетом СРСР з народної освіти, Державним плановим комітетом СРСР, Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань, Міністерством фінансів СРСР та Міністерством юстиції СРСР від 01 серпня 1988 року (далі - Положення про розподіл), надання роботи випускникам вищих та середніх спеціальних навчальних закладів в плановому порядку - одна із гарантій забезпечення права громадян СРСР на працю, що закріплене конституцією СРСР. Робота випускника у відповідності з направленням є його громадянським обов`язком.
Відповідно до п. 4, 9 Положення про розподіл, випускники, які закінчили вищі та середні спеціальні учбові заклади з відривом від виробництва, направляються на роботу у відповідності із здобутими спеціальністю і кваліфікацією за рішенням комісії за персональним розподілом. Персональний розподіл випускників проводиться комісією, склад якої затверджується ректором (директором) учбового закладу.
Згідно п. 10 Положення про розподіл комісія по персональному розподілу забезпечує: виконання плану розподілу і направлення на роботу всіх випускників у відповідності зі спеціальністю і кваліфікацією, набутими у учбовому закладі, з урахуванням спеціалізації, академічної успішності, сімейного положення, стану здоров`я, участі у науково-дослідницькій, суспільній роботі і за бажанням випускників. Доведення до кожного випускника відомостей про конкретне місце роботи (підприємство, установа, організація), посади, розміру заробітної плати, наданої житлової площі.
Комісія ознайомлюється з об`єктивними даними випускника, заслуховує і обговорює рекомендації учбового закладу про найбільш доцільне направлення його на роботу, а також особисті побажання випускника про його майбутню роботу.
З наведеного вбачається, що процедура направлення випускників на роботу на підприємства насамперед залежала від комісії по персональному розподілу випускників, яка заслуховувала бажання випускника щодо його працевлаштування та доводила йому інформацію про можливе місце та характер роботи, посади, розміру заробітної плати.
Позивачем не доведено, що ним оскаржувалось рішення комісії з розподілу або він будь-яким чином звертався у 1991 році для відновлення свого права на працю відповідно до своєї кваліфікації.
Слід зауважити, що за умовами Положення про розподіл випускники не позбавлені можливості відмовитися від запропонованого йому комісією місця роботи та здійснити працевлаштування самостійно.
Відповідно до пункту 13 Положення про розподіл, випускники середніх спеціальних навчальних закладів можуть бути направленими за їх згодою на роботу в якості робітників, яким за рівнем їх кваліфікації вимагається середня спеціальна освіта у відповідності до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників.
Таким чином наведене Положення про розподіл не виключало можливості направлення на працевлаштування особи з кваліфікацією техніка-механіка за спеціальністю "ремонт промислового устаткування" на роботу за робітничою професією слюсаря-ремонтника 3 розряду.
Згідно пункту 24 Положення про розподіл у випадку незгоди з рішенням комісії, випускник мав право в десятиденний строк звернутися в міністерство, відомство у віданні якого знаходиться навчальний заклад, з мотивованим запереченням.
Отже під час розподілу позивач надавав власну згоду на направлення його на роботу до Київського заводу полімерних матеріалів - головного підприємства "Укрпластик" за наявною вакантною посадою та був обізнаний про характер роботи.
Позивач добровільно написав заяву щодо прийняття його на роботу на посаді слюсаря-ремонтника 3 розряду в цех по виробництву поліпропіленової плівки. На підставі вказаної заяви було видано наказ від 25 квітня 1991 року № 90-л, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом в особовій картці № 358 .
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами порушення відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів, оскільки матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про на посаду слюсаря-ремонтника 3 розряду в цех по виробництву поліпропіленової плівки, заперечень щодо працевлаштування не висловлював, подав особисту заяву про прийняття його на роботу на вказану посаду та був ознайомлений з наказом про від 25 квітня 1991 року № 90-л.
Крім того, є безпідставними доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що судова повістка-повідомлення про розгляд апеляційної скарги направлена представнику відповідача на електронну адресу.
Судова повістка позивачу не направлялась, оскільки згідно з довідкою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року № 13-04/104/21 кошторсні призначення за КЕКВ 2240 "Оплата послуг (крім комунальних)" для оплати послуг з пересилання письмової кореспонденції суду через відділення поштового зв`язку є обмеженими та не забезпечують у повному обсязі потребу Київського апеляційного суду на 2021 рік. Електронної адреси, на яку можливо було направити судову повістку-повідомлення, позивачем не вказано.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
У пункті 41 рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі "Пономарьов проти України" наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права.