Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 759/9585/20
провадження № 61-8766св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєва Н. Є., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
30 листопада 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову в цій справі.
На обґрунтування заяви зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6, яка за життя набула земельну ділянку площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).
Наприкінці 2018 року їй стало відомо, що 30 червня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. було посвідчено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, згідно з яким, матір позивача в особі свого представника ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 вказану земельну ділянку.
Зазначає, що її матері не було відомо про правову природу договору купівлі-продажу земельної ділянки, матір`ю позивача не видавалась довіреність на підставі якої діяв представник, а підпис посвідчений на довіреності не є підписом її матері.
Зазначає, що нею вже подавалась заява про забезпечення позову, у задоволенні якої було відмовлено. За наявною у позивача інформацією, станом на 30 листопада 2020 року, було здійснено ряд правочинів спрямованих на відчуження права власності на спірну земельну ділянку, а саме: 14 жовтня 2020 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким право власності на неї перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_5 ; 28 жовтня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір дарування. На день звернення позивача із даною заявою власником земельної ділянки є ОСОБА_4 .
На підставі оспорюваного договору було незаконно зареєстровано та відчужено право власності на нерухоме майно, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, а саме: садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - садовий будинок). Теперішнім власником якого також виступає ОСОБА_4 .
Посилаючись на зазначене позивач просила суд:
вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку до завершення розгляду вказаної справи з встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо її відчуження та встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про право власності на земельну ділянку, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на садовий будинок до завершення розгляду вказаної справи з встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо його відчуження та встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про право власності на садовий будинок, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року залучено ОСОБА_4, ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю. В. як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0701 га з кадастровим номером 8000000000:75:670:0092, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Накладено арешт на садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладаючи арешт на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції співвідносячи негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, а також врахувавши, що предметом спору є спірна земельна ділянка, з урахуванням положення статті 120 ЗК України, врахувавши доведеність реальної загрози ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду за наслідками розгляду заявлених позовних вимог, врахувавши зміну власників спірної земельної ділянки та побудованого на ній будинку, дійшов висновку, що даний вид забезпечення позову - накладення арешту на земельну ділянку та садовий будинок, є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Відмовляючи у задоволенні вимоги заяви щодо встановлення заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо її відчуження та встановленням заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про право власності на спірне майно, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд виходив з того, що накладення арешту на вищезазначені об`єкти нерухомості передбачає заборону вчинення усіх можливих дій, щодо таких об`єктів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року скасовано.
Постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд виходив з того, що зважаючи на приписи пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України, які передбачають можливість накладення арешту на майно, що належить відповідачу, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення вимог заяви. Крім того, накладаючи арешт на садовий будинок, суд першої інстанції залишив поза увагою, що вказаний будинок на момент прийняття оскаржуваної ухвали не був предметом розгляду справи в суді першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року і залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував фактичні обставини щодо неодноразового перепродажу відповідачем спірної земельної ділянки, що вже утруднює виконання ймовірного рішення, якщо таке буде прийнято на користь позивача. Апеляційний суд не навів мотивів відхилення аргументів позивача.
Заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції накладаючи арешт на садовий будинок, належним чином не з`ясував зміст позовних вимог, оскільки вказаний будинок на момент прийняття оскаржуваної ухвали не був предметом розгляду справи у суді першої інстанції.
Позовні вимоги визначено як визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташовано садовий будинок, право власності на яке було зареєстровано за третьою особою - ОСОБА_5, на підставі спірного договору й в подальшому відчужено іншій третій особі - ОСОБА_4 . Тому, враховуючи принцип єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості, зміна власника садового будинку зумовлює зміну власника спірної земельної ділянки, тому невжиття таких заходів, як арешт земельної ділянки та садового будинку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача на земельну ділянку, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Однак суд апеляційної інстанції не спростовує й не аргументує відхилення доводів позивача щодо правового зв`язку земельної ділянки та садового будинку, що розміщений на такій.
Тому заявлені вимоги позивача щодо накладення арешту є співмірними з заявленими позовними вимогами щодо визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції не врахував обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, безпідставно спростував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, та не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 149-153 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, яка належить третій особі, неправильно визначив правовідносини відповідно до встановлених судом обставин, адже між учасниками справи виник спір, а у нинішнього володільця цього об`єкта нерухомості існує реальна можливість вільно розпоряджатися ним на власний розсуд, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу із Святошинського районного суду м. Києва.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
При цьому, однією з підстав вказаного позову позивач зазначала, що під час укладання спірного договору, було вказано, що зазначена земельна ділянка є вільною від забудови, проте, цю інформацію позивач вважає спотвореною, оскільки за життя матері позивача на вказаній земельній ділянці було збудовано триповерховий будинок, в якому проживала позивач та з якого її було виселено.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірна земельна ділянка:
належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за номером 4924;
належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2020 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за номером 1128;
належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 28 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за номером 1330.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, спірний садовий будинок належить на праві приватної власності на підставі договору дарування від 28 жовтня 2020 року ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з огляду на таке.