Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 2-95/12
провадження № 61-16854св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи за позовом ОСОБА_1 :
позивач -ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
відповідач -Денишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області,
третя особа -ОСОБА_4,
учасники справи за позовомОСОБА_4 :
позивач - ОСОБА_4,
відповідач -Денишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області,
третя особа -ОСОБА_1, правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_5,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_5, подану представником адвокатом Ляховим Олександром Валерійовичем, на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Денишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, в якому,
з урахуванням уточнення позовних вимог, просив установити факти: володіння ОСОБА_6 Ѕ часткою житлового будинку АДРЕСА_1 ; прийняття ним після смерті матері - ОСОБА_7 спадкового майна у вигляді Ѕ частки будинку
АДРЕСА_1 ; прийняття ним після смерті його тітки - ОСОБА_6 спадкового майна у вигляді Ѕ частки будинку
АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений будинок побудований його матір`ю ОСОБА_7 та тіткою ОСОБА_6 . Мати оформила право власності на 1/2 частку спірного будинку, а тітка не встигла оформити. На час смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, він проживав у спадковому будинку, поховав матір та здійснював догляд за будинком, обробляв земельну ділянку, але до нотаріальної контори в шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини не звернувся. Мати 17 липня 1984 року заповіла належну їй частку будинку доньці (його сестрі) ОСОБА_8, яка спадщину не прийняла, а тому він одержав право на спадкування за законом як спадкоємець першої черги.
У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Денишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа: ОСОБА_1, у якому просив установити факт прийняття спадщини ОСОБА_9 (його матір`ю), що відкрилася після смерті ОСОБА_7 (його бабусі); визнати за ним право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1,
в порядку спадкування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 (його бабуся) 17 липня
1984 року заповіла належну їй 1/2 частку спірного будинку його матері. Його бабуся померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а його мати померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт прийняття матір`ю спадщини після смерті бабусі підтверджується довідкою сільської ради.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня
2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_7 на Ѕ частку житлового будинку та надвірних будівель АДРЕСА_1 .
Визнано право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частку житлового будинку та надвірних будівель АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю.
Додатковим рішенням цього ж суду від 01 лютого 2013 року доповнено рішення суду першої інстанції, встановлено факт володіння ОСОБА_6 Ѕ часткою житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право на спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 перейшло до ОСОБА_1, який прийняв спадщину фактично (здійснював володіння та розпорядження, обробляв земельну ділянку, вів з покійною матір`ю спільне господарство).
Доказів прийняття ОСОБА_1 спадщини після померлої ОСОБА_6
і відомостей про дату її смерті суду не надано.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 травня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_4 відхилена, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня 2013 року залишено без змін.
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня 2013 року та додаткове рішення цього
ж суду від 01 лютого 2013 року скасовано та постановлено нове рішення про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у задоволенні позовів.
Апеляційний суд вказав, що 07 серпня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЖ № 930817 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (зазначена обставина встановлена постановою Апеляційного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року в справі № 278/2742/16-ц). Тобто на час вирішення спору в цій справі ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, але суд першої інстанції, не залучивши його до участі у справі, визнав за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку та надвірних споруд за тією ж адресою, внаслідок чого ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки. За таких обставин права ОСОБА_5 порушуються рішенням, що оскаржується, а тому він повинен був бути залученим до участі в справі, що суд першої інстанції не зробив.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено. Зазначену постанову апеляційного суду скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції не встановлено, чи порушуються рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня 2013 року права ОСОБА_5 . Крім того, апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі та вирішуючи спір по суті, не перевірив поважності причин пропуску ОСОБА_5 строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 07 серпня 2020 р. поновлено ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня 2013 року.
Оскільки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, спадщину прийняли його дружина - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3, то ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року зазначені особи залучені до участі
у справі як правонаступники померлого позивача.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 січня 2013 року.
Апеляційний суд виходив з того, що питання щодо належності земельної ділянки по АДРЕСА_1 не було предметом перегляду суду першої інстанції, позивач не звертався із зазначеними позовними вимогами до суду. Оскаржуючи рішення в цій справі, ОСОБА_5 посилається на те, що визнання за позивачем права власності на житловий будинок порушує його право як власника земельної ділянки. Проте право ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку набуто шляхом переходу за нотаріально посвідченою угодою від ОСОБА_10, право якої набуто за аналогічною угодою з ОСОБА_11 . Підстава набуття права ОСОБА_11 на спірну ділянку скасована судовим рішенням, яке набрало законної сили. Тому відсутні підстави вважати про існування у ОСОБА_5 законного права на земельну ділянку, яке б підлягало судовому захисту.Тому і відсутні підстави вважати, що оскарженим рішенням суду першої інстанції порушуються права ОСОБА_5 .
Аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права; незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд має право вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) лише у випадках, прямо передбачених законом. Висновок апеляційного суду про відсутність підстав вважати про існування
у ОСОБА_5 законного права на земельну ділянку, яке б підлягало судовому захисту, є помилковим, оскільки позовні вимоги позивачів стосуються виключно наявності у них права на спадкування житлового будинку, позовні ж вимоги щодо правомірності набуття ним ( ОСОБА_5 ) земельної ділянки позивачем не заявлялись і не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Спір про наявність у нього законного права володіння земельною ділянкою має вирішуватись в інших судових провадженнях з відповідними позовними вимогами. Суд апеляційної інстанції вирішив спір про право в мотивувальній частині ухвали про закриття провадження у справі, де такі позовні вимоги заявлено не було, та вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Посилання суду апеляційної інстанції на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 20 вересня 2016 року, яким визнано недійсними рішення Денишівської сільської ради від 08 червня 2007 року в частині виділення ОСОБА_11 спірної земельної ділянки, рішення Денишівської сільської ради від 22 червня 2007 року в частині передачі ОСОБА_11 у приватну власність спірної земельної ділянки; визнано недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, є передчасним, оскільки дане рішення прийнято без його участі.
Суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження на підставі пункту
3 частини першої статті 362 ЦПК України, встановивши, що оскаржене судове рішення жодним чином не стосується прав, інтересів та обов`язків скаржника, проте одночасно в мотивувальній частині ухвали встановив відсутність його законного права на земельну ділянку. За таких обставин апеляційним судом щодо нього вчинено дві взаємовиключні процесуальні дії: встановлено, що судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалися та відсутність його законного права на земельну ділянку.
У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року № 520/7386/16-ц зроблено висновок, що видача свідоцтв про право на спадщину у вигляді нерухомого майна (в нашому випадку - житлового будинку), якого на момент отримання спірних свідоцтв вже не існувало, не відповідає вимогам закону. В постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 18 грудня 2019 року
у справі № 2-2938/09 (провадження № 61-10679св18), від 24 червня 2020 року
у справі № 635/4480/14-ц зроблено висновок, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо
в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Ці висновки не були враховані в оскарженому судовому рішенні.
Оскаржена ухвала суду про закриття апеляційного провадження є такою, що прийнята про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки в її мотивувальній частині містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому просила оскаржену ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що рішенням Денишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 08 червня 2007 року ОСОБА_11 виділена земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 площею 0,25 га (а. с. 296, т. 1).
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року
у справі № 278/2742/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_13, ОСОБА_10, про витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_10, про припинення права власності внаслідок знищення майна встановлено, що рішенням Денишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 22 червня 2007 року земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,25 га, передано ОСОБА_11 у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
ОСОБА_11 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 784780, зареєстрований 02 серпня 2007 року Житомирським районним відділом Житомирської регіональної філії Центру ДЗК за № 010720900093, кадастровий номер земельної ділянки 1822082200:03:001:0241, адреса місця розташування: АДРЕСА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року ОСОБА_10 придбала в ОСОБА_11 земельну ділянку площею 2 500 кв. м із кадастровим номером 1822082200:03:001:0241, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Денишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 19 березня 2008 року в АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0,25 га, яка належить ОСОБА_10, забудови відсутні.
ОСОБА_10 20 березня 2008 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, який виданий відділом земельних ресурсів
у Житомирському районі та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 березня 2008 року ОСОБА_10 продала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2 500 кв. м, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 . У пункті 6.1 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що земельна ділянка вільна від будівель та споруд.
07 серпня 2009 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20 вересня 2016 року
у справі № 278/3461/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_14, ОСОБА_10 визнано недійсними рішення Денишівської сільської ради від
08 червня 2007 року в частині виділення ОСОБА_11 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1,
в розмірі 0,25 га; рішення Денишівської сільської ради від 22 червня 2007 року
в частині передачі ОСОБА_11 зазначеної земельної ділянки у приватну власність; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 02 серпня 2007 року на ім`я ОСОБА_11 .
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 18 вересня 2018 року,у справі № 278/2742/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_13, ОСОБА_10, про витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_10, про припинення права власності внаслідок знищення майна встановлено, що у процесі розгляду справи № 278/3461/15-ц проведено земельно-технічну експертизу, згідно з висновками якої на земельній ділянці площею 0,25 га, розташованій по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1822082200:03:001:0241, належній на праві власності ОСОБА_10, знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1, який перебуває у власності ОСОБА_1 та територіальної громади. Житловий будинок зруйнований: в наявності є частково стіни. Розміри будівлі визначені по залишкам фундамента, який становить:
4,81 м х 7,52 м.
У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що "аналіз частини першої статті 352 ЦПК Українидозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі
№ 0917/443/2012 (провадження № 61-16055св19) зроблено висновок, що "право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках".
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 липня 2018 року у справі
№ 911/2635/17, на який посилається скаржник.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що "у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення".
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту".
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у січні 2011 року ініціював спадковий спір щодо нерухомого майна за адресою по АДРЕСА_1, спадщина щодо якого відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди встановили, що земельна ділянка за вказаною адресою у 2007 році була сформована як об`єкт цивільного прав та передана
у власність третьої особи, з березня 2008 року належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому станом на 2007 рік, як
і на час звернення позивача з позовом у цій справі, відповідна земельна ділянка була вільна від забудов, питання щодо належності відповідної земельної ділянки не було заявлено у межах такого провадження, а її власника до участі у справі не залучено.
Згідно частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) цивільного та господарського судочинства.
Тобто судове рішення не може бути використане проти особи, яка не брала участі у справі, оскільки не буде мати преюдиційного значення для такої особи.
За таких обставин апеляційний суд помилково вдався до оцінки законності набуття ОСОБА_5 права на земельну ділянку, що не є предметом спору та/або доказування у справі, що переглядається, та з посиланням на судові рішення
у справі № 278/3461/15-ц, в якій ОСОБА_5 участі не брав, і зробив передчасний висновок, що оскарженим рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_5 і про необхідність закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.