Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 360/2626/18
провадження № 61-21324св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмила Анатоліївна,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 червня
2019 року у складі судді Міланіч А. М.та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу
Тимошенко Л. А., третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконною нотаріальної дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 жовтня 2017 року Бородянським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі
4 026 743,85 грн та судових витрат в розмірі 6 890 грн.
Постановою Бородянського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 10 листопада 2017 року накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 . Згодом з`ясувалось, що належне боржнику на праві власності майно відсутнє.
Зазначає, що стягнення мало бути звернено на майно боржника, що перебуває
у спільній сумісній власності, а саме на 1/2 частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровано за дружиною боржника ОСОБА_3 . Однак боржник з метою унеможливлення виконання рішення суду разом із дружиною звернулись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л. А. для вчинення нотаріальної дії,
а саме для посвідчення договору дарування вказаного житлового будинку.
20 грудня 2017 року приватним нотаріусом був посвідчений вказаний договір дарування, укладений між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
За таких обставин, оскільки договір посвідчений незаконно, з порушенням вимог законодавства, зокрема, частини четвертої статті 55 Закону України "Про нотаріат"щодо місця посвідчення правочину та пункту 1 Глави І Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, просив визнати незаконною нотаріальну дію щодо посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л. А. 20 грудня 2017 року вказаного договору дарування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 25 червня
2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посвідчення приватним нотаріусом договору дарування не за місцем розташування нерухомого майна та місцем проживання сторін правочину не свідчить про неправомірність нотаріальної дії, тому підстави для визнання незаконною вчиненої відповідачем оспорюваної нотаріальної дії, відсутні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 червня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л. А. в порушення вимогчастини четвертої статті 55 Закону України "Про нотаріат" та пункту 1 глави
1 розділу II Порядку посвідчила 20 грудня 2017 року договір дарування № 875, оскільки договір відчуження нерухомого майна посвідчено не за місцезнаходженням майна або місцезнаходженням однієї зі сторін правочину. При цьому позивач не є учасником правовідносин, які виникли у нотаріуса та учасників договору дарування, а тому діями приватного нотаріуса права ОСОБА_1 не порушено та в разі ймовірного задоволення позовних вимог це право не було б відновлено. Захистити своє порушене право позивач може шляхом визнання правочину дарування недійсним, а не шляхом визнання незаконною нотаріальної дії.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою визнати незаконною нотаріальну дію щодо посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л. А. 20 грудня 2017 року договору дарування № 875.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що посвідчення договору дарування будинку з порушенням місця вчинення нотаріальної дії призвело до порушенням його прав та законних інтересів, оскільки боржник разом зі своєю дружиною здійснили відчуження будинку своїм дітям.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
У вересні 2020 року справа передана судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суди встановили, що постановою заступника начальника Бородянського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 26 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Бородянським районним судом Київської області 07 липня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості
в розмірі 4 033 633 грн.
10 листопада 2017 року постановою начальника Бородянського РВ ДВС ГТУЮ
у Київській області накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .
Згідно з договором дарування від 20 грудня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л. А., зареєстрованого в реєстрі за № 875, ОСОБА_3, яка була зареєстрована
в АДРЕСА_2, подарувала належне їй будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_4, який був зареєстрований за тією ж адресою що і дарувальник, та ОСОБА_5, яка була зареєстрована в АДРЕСА_4 по 1/2 кожному.
Зазначений будинок належав на праві спільної сумісної власності
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі
№ 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20) вказано, що "особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним,тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі
№ 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що "ефективнийспосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)".
Згідно зі статтею 50 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
У пункті 1 частини першої статті 34 Закону України "Про нотаріат" визначено, що до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, належить посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо).
Позивач порушення своїх прав обґрунтував тим, що посвідчений відповідачем договір дарування, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, унеможливлює звернення стягнення на майно боржника, що перебувало у спільній сумісній власності, яке є предметом цього договору, тобто порушені його права як кредитора ОСОБА_2 .
У частинах першій, третій статті 215 ЦКУкраїни передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт
6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі
№ 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що "відповідно до пункту 5 частини першої статті 34 Закону України "Про нотаріат" у редакції, чинній на час видачі свідоцтва, до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, належить видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів). Така нотаріальна дія спрямована на фіксацію (підтвердження) факту продажу майна боржника покупцеві та переходу до останнього права власності на відповідне майно. Згідно зі статтею 50 Закону України "Про нотаріат" у вказаній редакції, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Аналогічні за змістом приписи закріплені у пунктах 1 і 2 глави 14 Розділу
І Порядку № 296/5. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене
у статті 50 Закону України "Про нотаріат" право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи "суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній
з 15 грудня 2017 року), "суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт
1 частини другої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі
№ 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30))".
Отже, закріплене у статті 50 Закону України "Про нотаріат" право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу. Однак у цій справі нотаріальна дія з посвідчення договору дарування
є одномоментною та не має самостійного значення, тому оскарження такої нотаріальної дії не дозволить ефективно захистити та/або відновити права позивача.
Колегія суддів зауважує, що відсутність юридичної можливості використати для захисту права чи інтересу позивача вимогу визнати незаконною нотаріальну дію з посвідчення договору за наявності іншого ефективного способу захисту
є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність
у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням позивачеві як заінтересованій особі (кредитору відчужувача майна) права звернутися з позовом про визнання відповідного договору недійсним.
За таких обставин суди помилково розглянули по суті позов у цій справі про визнання незаконною нотаріальної дії щодо посвідчення приватним нотаріусом договору дарування.
Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт
1 частини першої статті 255 ЦПК України).