ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/19549/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Курдельчук І.Д.)
від 02.03.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Мальченко А.О.; судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.)
від 12.05.2021
у справі № 910/19549/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
про визнання недійсним кредитного договору,
за участю представників учасників справи:
позивача - Яковенко Є.М.
відповідача - Яковенко О.О.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" (далі - ТОВ "Брайтон ЛТД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про визнання кредитного договору від 26.10.2016 №416104Г (далі - договір) недійсним.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент його укладання АТ КБ "Приватбанк" ввів ТОВ "Брайтон ЛТД" в оману щодо істотних умов такого договору, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №910/19549/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які слугують підставами для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України; у даному випадку позивач достеменно обізнаний про підстави укладення кредитного договору, його цілі, мету та умови; оспорюваний договір було укладено на погоджених в ньому умовах, а отримання позивачем грошових коштів відбулося саме для цілей фінансування поточної діяльності ТОВ "Брайтон ЛТД".
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №910/19549/20 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 у справі №910/19549/20, Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" подало касаційну скаргу, якою просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
3.2. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Брайтон ЛТД" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження визначено, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ТОВ "Брайтон ЛТД" підставою касаційної скарги зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України щодо неналежного процесуального реагування на клопотання учасника справи їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №910/18007/19.
3.5. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. ТОВ "Брайтон ЛТД" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" про витребування рішення Правління Національного Банку України №323/БТ від 05.10.2016 та про витребування у ПАТ КБ "Приватбанк" договорів, укладених на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №4П15117И від 16.12.2015, укладеним між ТОВ "ОЙЛ-ПРАЙМ" та ПАТ КБ "Приватбанк".
3.7. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" проти її вимог заперечує та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" 26.10.2016 укладено кредитний договір №416104Г, за умовами якого:
- вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія (кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у пункті А.3 кредитного договору, у межах ліміту кредитного договору, у тому числі після часткового або повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору) (пункт А.1 кредитного договору);
- ліміт кредитного договору - 4 100 000 000 грн на такі цілі: фінансування поточної діяльності; у разі виникнення заборгованості позичальника перед Банком з відшкодування витрат згідно з підпунктом 2.2.13 пункту 2.2 кредитного договору ліміт збільшується на відповідну суму заборгованості, на цілі з відшкодування витрат відповідно до підпункту 2.1.5 пункту 2.1 кредитного договору (пункт А.2 кредитного договору);
- термін повернення кредиту - 28.10.2024 (пункт А.3 кредитного договору);
- банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно з пунктом А.1 кредитного договору з лімітом і на цілі, зазначені у пункті А.2 кредитного договору, не пізніше 5 (п`яти) днів з моменту, вказаному у абзаці третьому підпункту 2.1.2 пункту 2.1 кредитного договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені кредитним договором терміни (пункт 1.1 кредитного договору);
- позичальник зобов`язується:
- використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 кредитного договору (підпункт 2.2.1 пункту 2.2 кредитного договору);
- сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 4.1 - 4.4 кредитного договору (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 кредитного договору);
- повернути кредит в строки/терміни, встановлені пунктом 1.2, підпунктом 2.2.14 пункту 2.2 і підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 кредитного договору (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 кредитного договору);
- кредитний договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за кредитним договором (пункт 6.1 кредитного договору);
- кредитний договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банка у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015, укладеної сторонами (пункт 7.9 кредитного договору).
Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності кредитного договору з підстав, передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Підставою оскарження ТОВ "Брайтон ЛТД" зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України щодо неналежного процесуального реагування на клопотання учасника справи їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №910/18007/19.
У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).
5.3. Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, висновки якого, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
5.4. У справі № 910/18007/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 №4М14109Д/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. Скасовуючи судові рішення у справі № 910/18007/19 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яке (рішення), на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і яке позивач не міг отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі зі справи, проте апеляційним господарським судом зазначене клопотання також не розглянуто по суті. На думку Верховного Суду у справі № 910/18007/19, необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. При цьому, Верховний Суд зазначив, що відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції було надано оцінку клопотанню позивача про витребування доказів. У підготовчому засіданні 28.01.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з підстав недотримання статті 81 Господарського процесуального кодексу України, про що зазначено у протоколі судового засідання від 28.01.2021. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що місцевим господарським судом було вірно застосовано, зокрема норми процесуального права. Крім того, суд апеляційної інстанції також зазначив про відсутність підстав для задоволення доданого до апеляційної скарги клопотання позивача про витребування доказів, оскільки скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження щодо ведення його в оману відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України з огляду на те, що кредитний договір та договори поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договорів (кредитного та поруки) та щодо інших обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Отже, висновки у справі №910/18007/19 та у справі №910/19549/20 щодо застосування процесуальних норм права зроблені Верховним Судом за різних встановлених судами обставин при розгляді клопотання про витребування доказів, що свідчить про неподібність правовідносин у справі, на яку посилається скаржник, та цій у справі.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
5.5. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на пункти 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" про витребування рішення Правління Національного Банку України №323/БТ від 05.10.2016 та про витребування у ПАТ КБ "Приватбанк" договорів, укладених на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №4П15117И від 16.12.2015, укладеним між ТОВ "ОЙЛ-ПРАЙМ" та ПАТ КБ "Приватбанк", то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно із частиною першою статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
Місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з підстав недотримання статті 81 Господарського процесуального кодексу України, про що зазначено у протоколі судового засідання від 28.01.2021. Натомість судом апеляційної інстанції встановлено відсутність підстав для задоволення доданого до апеляційної скарги клопотання позивача про витребування доказів, оскільки скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження щодо ведення його в оману відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України з огляду на те, що кредитний договір та договори поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договорів (кредитного та поруки) та щодо інших обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Разом з тим, із доводів, викладених у касаційній скарзі, за встановлених судами обставин справи щодо мети отримання кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" за кредитним договором № 416104Г від 26.10.2016 - фінансування поточної діяльності, не вбачається, що зазначені документи мають значення для правильного вирішення даної справи. Також скаржником не вказано, які саме докази є недопустимими і які суд встановив на підставі таких доказів обставини.
Незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні цього клопотання не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.
Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно із частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судом без задоволення клопотання позивача про витребування доказів.