ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12955/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду міста Києва
(суддя - Турчин С.О.)
від 14.09.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Андрієнко В.В., судді -Буравльов С.І., Пашкіна С.А.)
від 08.12.2020,
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
до 1. ОСОБА_1,
2. ОСОБА_2,
3. ОСОБА_3,
4. ОСОБА_4,
5. ОСОБА_5,
6. ОСОБА_6,
7. ОСОБА_7,
8. ОСОБА_8,
9. ОСОБА_9,
10. ОСОБА_10,
11. ОСОБА_11,
12. ОСОБА_12,
про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн,
В С Т А Н О В И В:
у січні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн шкоди завданої діями посадових осіб ПАТ "Платинум Банк".
В обґрунтування позову позивач вказував, що під час здійснення ліквідаційної процедури ПАТ "Платинум Банк" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виявив факти прийняття посадовими особами банку завідомо збиткових рішень при виконанні кредитних договорів (зменшення розміру процентної ставки, відкладення строків сплати нарахованих відсотків, продовження терміну повернення кредитів, тощо), що свідчить про свідомий характер заподіяної банку та його кредиторам шкоди керівництвом цього банку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, повернуто Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовну заяву і додані до неї документи на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у зв`язку з порушенням позивачем правил об`єднання позовних вимог.
Суди попередніх інстанцій вказали, що позивач при поданні позову порушив правила щодо об`єднання позовних вимог, оскільки у цьому випадку позовні вимоги ґрунтуються на підставі різних кредитних договорів, різних рішень кредитного комітету, правління, спостережної ради банку, які не пов`язанні однаковим складом членів органів управління, а кредитні договори укладені з різними позичальниками. Відповідно, заявлені позивачем вимоги не пов`язані між собою підставами виникнення та не пов`язані поданими доказами, тому не можуть вважатися однорідними.
У січні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення, а справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права - частина 2 статті 89, частини 1, 6 статті 173, частина 1 статті 176, частина 4 статті 174, пункт 2 частини 5 статті 174 ГПК України. Вказує, що судами попередніх інстанції неправильно застосовані норми матеріального права - статті 22, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, частина 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стаття 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Також скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.11.2020 у справі №910/3748/20, від 10.05.2018 у справі №918/1/18, від 10.05.2019 у справі №905/2043/18, від 13.09.2019 у справі №905/909/19, від 14.11.2019 у справі №910/9302/19, від 28.01.2019 у справі №905/1729/18.
У спільному відзиві ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_9 на касаційну скаргу відповідачі зазначили, що подана Фондом гарантування вкладів фізичних осіб касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою. Скаржник помилково посилається на висновки Верховного Суду у наведених в касаційній скарзі справах, оскільки правовідносини у них є не подібними до правовідносин у цій справі.
Під час касаційного провадження у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що справа містить виключну правову проблему у правозастосуванні ст. 173 ГПК України щодо правил об`єднання позовних вимог у категорії справ за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до посадових осіб банку, визнаного неплатоспроможним, про стягнення завданих ними збитків, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до п. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Розглянувши клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, адже ухвалою Верховного Суду від 26.02.2021 зупинялося касаційне провадження у цій справі № 910/682/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/11027/18 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України.
У постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала чіткий та зрозумілий висновок у питанні можливості сумісного розгляду позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до посадових осіб банку про стягнення завданих ними збитків.
Окрім того, до Верховного Суду надійшло клопотання позивача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування зазначеного клопотання позивач посилається на важливе значення справи для її учасників, значний суспільний інтерес до цієї справи, необхідність утвердження та реалізації в громадянському суспільстві принципу верховенства права через принцип правової визначеності та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, що свідчить про необхідність здійснення розгляду справи безпосередньо у судовому засіданні з повідомленням учасників справи для надання ними своїх пояснень щодо цих питань.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною п`ятою статті 301 ГПК України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Разом з цим, згідно з частиною шостою статті 301 ГПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Отже, вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах четвертій і п`ятій зазначеної статті, здійснюється на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.
Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.
Обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд не виявив, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Частиною 1 статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Таким чином, нормою процесуального права закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі № 922/1359/19.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті.
Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем об`єднано в одній позовній заяві вимоги до 12 відповідачів-фізичних осіб (які входили до органів керівництва банку) щодо стягнення збитків, які нанесені прийняттям посадовими особами банку завідомо збиткових рішень при виконанні кредитних договорів (зменшення розміру процентної ставки, відкладення строків сплати нарахованих відсотків, продовження терміну повернення кредитів, тощо).
Неналежне виконання посадовими особами органів управління банку, внаслідок чого за твердженням позивача настала неплатоспроможність банку, є спільною підставою для звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з позовом у цій справі. Заявлені позивачем вимоги до 12 відповідачів пов`язані між собою поданими доказами в частині необхідності дослідження обставин настання неплатоспроможності банку, прийняття рішень кредитним комітетом, правлінням, спостережною радою банку та їх вплив на фінансове становище банку в цілому.
Позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 12 відповідачів-фізичних осіб (які входили до органів керівництва банку) пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
При прийняті ухвали Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 суди посилались на висновки Верховного Суду у постановах від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18, від 25.07.2019 у справі № 916/2733/18, від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19.
Проте, спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду є Велика Палата Верховного Суду, метою діяльності якої є забезпечення однакового застосування судами норм права.
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
Узагальнюючи вищезазначене та з врахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 щодо порядку розгляду позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб на підставі статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не порушив правил об`єднання позовних вимог передбачених ч. 1 ст. 173 ГПК України, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність повернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовної заяви у цій справі і доданих до неї документів на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Відповідно до частин 3, 4 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, отримали підтвердження під час касаційного провадження, спростовують висновки судів попередніх інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.
З урахуванням викладеного ухвала та постанова, що оскаржується, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд