Постанова
Іменем України
02 серпня 2021 року
місто Київ
справа № 751/7374/17
провадження № 61-26072св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар Микола Костянтинович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2017 року звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 травня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що 06 березня 2017 року вона придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Продавцем була ОСОБА_2 . Купівля-продаж оформлена двома договорами: 06 березня 2017 року придбано 9/10 частин будинку за договором, що посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р. В., а також 06 березня 2017 року придбано 1/10 частину будинку на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А.
Позивач зазначила, що на підставі цих правочинів відповідно до положень статті 657 ЦК України проведена державна реєстрація права власності на будинок.
Згодом позивач довідалася, що на придбаний будинок претендує сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_3, стверджуючи, що вона придбала будинок, належний ОСОБА_2, згідно з договором купівлі-продажу від 17 травня 2012 року і є його власником. При цьому, ОСОБА_3 не було зареєстровано право власності на спірний будинок в установленому законом порядку.
Позивач просила визнати договір купівлі-продажу будинку від 17 травня 2012 року недійсним через його фіктивність, вважаючи, що у сторін правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що потрібно враховувати, що саме лише невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
ОСОБА_2 суду пояснила, що вона вживає спиртні напої, тому не пам`ятає всього, що відбувалося, пам`ятає, що її якийсь чоловік та жінка пригостили спиртними напоями і відвезли до нотаріуса, там вона щось підписувала, гроші їй показували, але в руки не віддавали, вважала, що її обманули.
Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бондар М. К. зазначив, що підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним відсутні, оскільки посвідчення договору здійснено приватним нотаріусом відповідно до вимог законодавства, що не спростовано позивачем.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив фіктивність оскаржуваного договору, врахувавши фактичні обставини справи, поведінку відповідачів до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу та після цього, які в сукупності свідчать про відсутність у них дійсних намірів створити юридичні наслідки, свідоме невиконання ОСОБА_3 заходів щодо державної реєстрації договору.
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року скасовано, у задоволені позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивач, яка 06 березня 2017 року стала власником домоволодіння, не довела суду порушення її прав внаслідок укладення 17 травня 2012 року оспорюваного договору купівлі-продажу, оформлення якого до того ж юридично не було завершено внаслідок нездійснення ОСОБА_3 державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Твердження позивача, що оскаржуваний правочин дає підстави ОСОБА_3 пред`явити позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 06 березня 2017 року, є безґрунтовним, оскільки право звернення з позовом є безумовним і не може бути обмежено (стаття 55 Конституції України). Пред`явлення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не створює для ОСОБА_1 правових підстав оцінювати дії сторін правочину від 17 травня 2012 року, який є предметом цього судового розгляду. Цим правочином права ОСОБА_1 не порушені.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2018 року, залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
ОСОБА_1 зазначає, що:
- апеляційний суд не врахував, що договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами 17 травня 2012 року, є самостійною підставою для оскарження наявного у позивача права власності на будинок АДРЕСА_1 ;
- одночасно з розглядом цієї справи триває розгляд справи № 751/1710/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 06 березня 2017 року;
- апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду України щодо визнання правочину фіктивним, викладені у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2960цс16;
- суд апеляційної інстанції не врахував відсутність наміру у відповідачів створити юридичні наслідки укладеного 17 травня 2012 року договору
купівлі-продажу будинку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, у наданому відзиві зазначила, що нею зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 . Також повідомила суд про те, що постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2018 року у справі № 751/1710/17 визнано недійсними договори купівлі-продажу цього будинку, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці, площею 608, 00 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем М. К. та зареєстрований в реєстрі за № 585.
Державну реєстрацію права власності на зазначений будинок в установленому законом порядку ОСОБА_3 не здійснила, що не заперечує і сама ОСОБА_3 .
Після укладення 17 травня 2012 року договору купівлі-продажу будинку фактично ним продовжувала користуватися продавець ОСОБА_2, а покупець за цим договором ОСОБА_3 так і не отримала реальної можливості користуватися та розпоряджатися придбаним домоволодінням.
Відсутність державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірний будинок дала можливість ОСОБА_2 06 березня 2017 року відчужити зазначений будинок ОСОБА_1, оформивши це двома договорами купівлі-продажу, один з яких посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1544 (на 1/10 домоволодіння), а другий - приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Реусом Р. В. та зареєстровано в реєстрі за № 931(на 9/10 домоволодіння).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 06 березня 2017 року на підставі зазначених договорів купівлі-продажу відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1, загальною площею 46, 6 кв. м, житловою площею 38, 5 кв. м.