ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 320/816/19
адміністративне провадження № К/9901/34660/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 320/816/19
за позовом ОСОБА_1
до Літківської сільської ради Броварського району Київської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Літківської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (головуючий суддя: Головенко О. Д.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (колегія у складі: головуючого судді: Федотова І. В., суддів: Єгорової Н. М., Сорочка Є. О.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Літківської сільської ради Броварського району Київської області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Літківської сільської ради Броварського району Київської області від 02 листопада 2018 року № 1212 - ХХVІІІ - VІІ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах в с. Літки Броварського району Київської області;
- зобов`язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах, згідно з графічним матеріалом в порядку і в спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що неодноразово звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, однак відповідач відмовив у наданні такого рішення у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 27 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року позов задовольнив повністю.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржуване позивачем рішення суб`єкта владних повноважень є протиправним та таким що суперечить вимогам чинного законодавства.
Оскільки, відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за таких обставин, відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов`язання Літківської сільської ради Броварського району Київської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах місці.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. 12 грудня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Літківської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, в якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, судами не враховано, що підставою відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць та враховуючи висновок постійної комісії з питань соціального розвитку села, екології та земельних ресурсів.
Крім того, згідно містобудівної документації Літківської сільської ради, а саме Проектом формування території встановлення меж Літківської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Броварського району Київської області, затвердженого Літківською сільською радою 23 вересня 1992 року передбачено, що земельна ділянка на яку конкретно вказує позивач, відповідно нанесених на неї умовних знаків, відноситься до земельно водного фонду (угіддя-болота).
Також, судами безпідставно не взято до уваги той факт, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є дискреційними повноваженнями відповідача.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12 грудня 2019 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Стеценко С. Г., судді: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.
8. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою Літківської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 04 серпня 2021 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 30 березня 2018 року Управлінням соціального захисту населення Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації.
11. 24 жовтня 2018 року позивач звернувся до Літківської сільської ради Броварського району Київської області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,5 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах в с. Літки Броварського району Київської області.
12. 21 січня 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача із зазначеним клопотанням, додавши схему бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та посвідчення учасника бойових дій (АТО).
13. 22 січня 2019 року за результатами розгляду вказаної заяви відповідач надав відповідь № 39 у якій зазначив, що заява позивача була розглянута на пленарному засіданні 28 сесії Літківської сільської ради VІІ скликання 02 листопада 2018 року та за результатами розгляду було прийняте рішення № 1313-ХХVІІІ-VІІ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,50 га у власність для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.
14. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
18. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
19. Згідно зі ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
20. За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
21. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
22. За змістом ст. 3, 4 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
23. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
24. Відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
25. Положеннями п. "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
26. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
27. За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
28. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
29. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
30. Відповідно до пункту "г" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
31. Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
32. Згідно зі ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
33. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
34. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі № 360/2334/17 та від 16 липня 2020 року у справі № 755/10113/16-а.
35. Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
36. Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
37. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
38. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем разом з визначеним Законом пакетом документів було подано графічні матеріали з визначеною земельною ділянкою, яку він бажає отримати у власність та яка, на його думку, належить до земель сільськогосподарського призначення і є вільною, оскільки така у Державному земельному кадастрі не зареєстрована, не сформована та їй не присвоєно кадастрового номера.
Будь-які відомості про зазначену ділянку на Публічній кадастровій карті України - відсутні.
Разом з тим, згідно відомостей Публічної кадастрової карти України суміжним ділянкам, яким присвоєно кадастрові номери, визначено цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
39. Згідно зі ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, (…) органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
40. Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
При цьому положеннями підпункту "б" частини 1 статті 58 Земельного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
41. Колегія суддів звертає увагу, що судами попередніх інстанцій не встановлено та відповідачем не надано доказів про віднесення визначеної земельної ділянки до категорії земель водного фонду.
Крім того, будь-яких рішень органу місцевого самоврядування про встановлення цільового призначення визначеної земельної ділянки, або ж затверджений проект відведення визначеної земельної ділянки із віднесенням її до земель водного фонду до суду не надано.
42. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання рішення відповідача від 02 листопада 2018 року № 1212 - ХХVІІІ - VІІ від 02.11.2018 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах в с. Літки Броварського району Київської області протиправним.
43. Посилання скаржника на лист Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах Головного управління Держгеокадастру у Київської області в якому зазначено, що дана земельна ділянка згідно державної статистичної звітності по формі 6-зем станом на 01 січня 2016 року та відповідно до картографічного матеріалу формування і встановлення меж Літківської сільської ради та сільського населеного пункту Броварського району Київської області рахується в землях загального користування з угіддями відкриті заболочені землі, є необгрунтованими та безпідставними, оскільки рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було прийняте відповідачем 02 листопада 2018 року, а лист Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах Головного управління Держгеокадастру у Київської області датований 16 серпня 2019 року, що свідчить про відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою конкретної ділянки на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
44. Щодо позовних вимог про зобов`язання Літківської сільської ради Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах, згідно з графічним матеріалом в порядку і в спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України, слід зазначити наступне.
45. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Таким чином, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
46. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18, 29 вересня 2020 року у справі № 814/2221/17 та від 27 травня 2021 року у справі № 442/3936/17.
47. Судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи встановлено, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні земельної ділянки. З огляду на це, саме зобов`язання ради надати дозвіл є найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Слід звернути увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
48. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
49. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
50. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
51. У справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
52. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
53. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
54. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної існтанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішенням повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
59. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередній інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -