ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 813/994/17
адміністративне провадження № К/9901/441/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участі:
представника позивача - Золотнікової Н.С.,
представника відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року (суддя Кедик М.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (головуючий суддя Обрізко І.М., судді: Нос С.П., Сапіга В.П.) у справі №813/994/17 за позовом Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Спільне підприємство "Бориславська нафтова компанія" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 вересня 2016 року №0006231203, №0006241203.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в акті перевірки прямо і чітко не зазначено, за який саме період позивачем своєчасно не сплачено суму самостійно визначеного податкового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин (нафта, природний газ). Звертає увагу, що дата виникнення, дата погашення податкового боргу та кількість днів прострочення, що містяться у розрахунку штрафних санкцій, доданих до оскаржених податкових повідомлень рішень, не збігаються із датами виникнення, датами погашення податкового боргу та кількістю днів прострочення, що зазначені в таблиці до акту перевірки. Стверджує, що підприємство самостійно не визначало у поданих податкових розрахунках за І, ІІ, ІІІ квартали 2015 року з плати за користування надрами для видобування корисних копалин сум авансових внесків з рентної плати у 2015 році, а тому відсутні підстави для висновку про несвоєчасність сплати суми авансових внесків з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин зі строком сплати з 30 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23 вересня 2016 року №0006231203 та №0006241203.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що податковий орган дійшов до помилкового висновку про узгодження податкових зобов`язань платника податків за користування надрами для видобування корисних копалин за І - ІІІ квартали 2015 року та несвоєчасну сплату податку, оскільки підприємством до контролюючого органу за І - ІІІ квартали 2015 року подано податкові розрахунки за користування надрами, за формою затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 17 вересня 2012 року №1000 "Про затвердження форм податкових розрахунків з плати за користування надрами", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 жовтня 2012 року за №1732/22044. Декларації з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин за І - ІІІ квартали 2015 року підприємством не подавалися з причин не затвердження форми такої декларації ДФС.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що за поданими позивачем деклараціями за І квартал 2015 року станом на 21 травня 2015 року за підприємством обліковувався податковий борг з рентної плати за користування надрами для видобування нафти, з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (природний газ), який частково було погашено сплатою коштів із затримкою сплати узгодженої суми податкового зобов`язання. Зазначає, що платник податків не вжив жодних заходів для погашення податкового зобов`язання, однак сплачував авансові внески, які податковим органом були направлені на погашення податкового боргу. Посилається на встановлення перевіркою порушень пункту 57.1 статті 57 розділу 2 та пункту 257.5 статті 257 Податкового кодексу України.
Позивачем подано до суду відзив на касаційну скаргу, в яких товариство просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій без змін, з підстав їх законності та обґрунтованості.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено камеральну перевірку своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання, про що складено акт від 5 вересня 2016 року №1949/12-03/22402928 (надалі - акт перевірки), яким встановлено, що протягом граничних строків несвоєчасно сплачено суму самостійно визначеного податкового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин (нафти та природного газу).
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 вересня 2016 року №0006231203, яким зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 9340437,78 грн за платежем рентна плата за користування надрами для видобування нафти; №0006241203, яким зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 629734,81 грн за платежем рентна плата за користування надрами для видобування природного газу.
Позивач скористався правом адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, але рішенням ДФС України від 10 лютого 2017 року №2583/6/99-99-11-03-01-25 скарга позивача залишена без задоволення.
Щодо правомірності проведення камеральної перевірки Верховний Суд зазначає про таке.
Контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення камеральної перевірки).
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення камеральної перевірки) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення камеральної перевірки) камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Положеннями пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення камеральної перевірки) встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2 статті 76 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення камеральної перевірки)).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування арифметичних та/або методологічних помилок, або інших відомостей, які призвели до заниження/завищення податкових зобов`язань або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення.
Отже, надані контролюючому органу повноваження на момент проведення камеральної перевірки не охоплювали питання термінів сплати грошового зобов`язання.
Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до підпункту 75.1.2 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення камеральної перевірки) є предметом документальної перевірки.
Протиправність проведення камеральної перевірки, висновки якої покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, обумовлює безпідставність визначення податкового правопорушення і, як наслідок цього, безпідставність застосування штрафів.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №808/1410/17.
Порушення процедури проведення належної перевірки підтверджують правомірність доводів позивача щодо відсутності підстав для висновку про порушення строків сплати грошових зобов`язань, оскільки важливо було дослідити в такому разі не лише податкові декларації (розрахунки), а й платіжні доручення та інші документи, що підлягали б дослідженню лише в межах документальної перевірки. В акті перевірки взагалі не зазначено які документи використовувались під час перевірки, та які підстави для висновку про порушення строків сплати узгодженого податкового зобов`язання, оскільки, наприклад, в акті зазначено: "дата виникнення податкового боргу - 29.07.2015, "дата та № документи на підставі якого погашено податковий борг" - платіжне доручення від 29.07.2015 № 1000, "кількість днів затримки" - 70. Тобто, дата виникнення боргу, та дата сплати співпадають в усіх випадках, зазначених в акті перевірки.
Відтак, доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, щодо виявлених порушень під час камеральної перевірки та зафіксовані актом перевірки, є безпідставними, оскільки відповідач до 1 січня 2017 року не був наділений правом перевіряти своєчасність справляння платником податків узгоджених сум грошового зобов`язання в межах камеральної перевірки, чим порушив вимоги підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення камеральної перевірки), відтак акт перевірки у розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України є недопустимим доказом на підтвердження наявності складу податкового правопорушення як підстава для прийняття податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що нарахування платнику податків штрафних санкцій за несвоєчасну сплату авансового внеску з рентної плати є неправомірними.
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вимог наведених норм, відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку правомірність рішення податкового органу.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -