Постанова
Іменем України
8 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/235/20
Провадження № 11-48заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада) про зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою позивача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2021 року, ухвалене колегією суддів у складі Желєзного І. В., Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., Стрелець Т. Г., Шарапи В. М.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивач звернувся до суду з вимогою зобов`язати ВРП повторно розглянути його запит про надання публічної інформації і надати її, а саме: електронні копії протоколів і технічних записів засідань Ради та її дисциплінарних палат. Суд першої інстанції вважав, що у задоволенні позову слід відмовити через необґрунтованість. Велика Палата Верховного Суду має вирішити, зокрема, питання про те, чи була відмова відповідача надати запитувану інформацію порушенням права позивача на отримання публічної інформації, а також, чи є у діях позивача з подання процесуальних документів до суду ознаки зловживання процесуальними правами.
(2) Короткий зміст позову
2. 11 серпня 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив зобов`язати відповідача повторно розглянути запит від 3 серпня 2020 року про надання публічної інформації і надати її, а саме: електронні копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів за період з 12 листопада 2019 року до 3 серпня 2020 року включно (далі - запитувана інформація).
3. Мотивував позовну заяву так:
3.1. 3 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача із запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI). Просив надати запитувану інформацію.
3.2. 10 серпня 2020 року відповідач листом відмовив у її наданні. Вказав, що згідно з пунктом 6.7 Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), отримати запитувану інформацію можуть лише сторони дисциплінарного провадження.
3.3. Відповідно до практики Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а також Верховного Суду доступ до інформації органи влади можуть обмежувати для захисту окремих видів інформації. Проте повноваження держави з обмеження такого доступу не є абсолютними. Не можна обмежити доступ до суспільно значимої інформації, яка зачіпає важливі для суспільства відомості, стосується важливих і значимих для суспільства та країни подій; до інформації про діяльність органів влади, зловживання посадових осіб тощо. Зокрема не можна обмежити доступ до інформації про діяльність судів і про належність здійснення повноважень суддями.
3.4. Дія пункту 6.7 Регламенту ВРП не поширюється на правовідносини, врегульовані Законом № 2939-VI.
3.5. Відповідач не може приймати акти, які би встановлювали інші правила доступу до публічної інформації, ніж визначені Законом № 2939-VI. Оскільки цей Закон не передбачає обмежень щодо надання запитуваної інформації, то відмова її надати є протиправною.
3.6. Запитувану інформацію не можна визнати службовою.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. 18 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:
4.1. Гарантоване державою право на отримання публічної інформації не є безумовним. Отримання певних видів такої інформації можна піддавати додатковому правовому регулюванню, метою якого є не створення перешкод чи обмежень у доступі до публічної інформації, а запобігання порушенню прав інших осіб, яких стосується запитувана інформація.
4.2. Відповідно до пункту 6.7 Регламенту ВРП витяг із протоколу засідання або копія технічного запису розгляду дисциплінарної справи надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. Копія технічного запису видається за умови надання особою, яка має право оскаржити рішення, носія інформації. Регламент ВРП та Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у ВРП, затверджені у межах повноважень Ради, визначених Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), є чинними та не є предметом оскарження у цій справі.
4.3. Позивач не належить до кола осіб, які мають право оскаржити рішення ВРП, прийняті у зазначений у його запиті період.
4.4. Відповідь на запит позивача спрямована на запобігання розголошенню інформації для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя. Таке розголошення може завдати істотної шкоди інтересам осіб, які є учасниками дисциплінарних проваджень, і репутації системи правосуддя. Негативні наслідки від оприлюднення такої інформації переважають суспільний інтерес в її отриманні.
4.5. Запитувану інформацію не можна розкрити необмеженому колу осіб. Така інформація є з обмеженим доступом як за частиною першою статті 9 Закону № 2939-VI (службова інформація), так і за сукупністю ознак, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI ("трискладовий тест").
(4) Короткий зміст вимог апеляційної скарги
5. 15 лютого 2021 року позивач подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року й ухвалити нове - про задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
6. Позивач мотивував апеляційну скаргу так:
6.1. До 12 листопада 2019 року всі засідання ВРП, крім закритих, були публічними і транслювалися в інтернеті. На "старому" вебсайті ВРП є усі записи її засідань за період з 2015 року до 12 листопада 2019 року. Впродовж чотирьох років ВРП вела трансляцію її засідань і не вважала це втручанням у правосуддя чи шкодою для інтересів правосуддя.
6.2. Засідання ВРП є відкритим, тобто будь-яка особа може бути присутньою під час його проведення та зробити відео- чи аудіозапис цього засідання та розмістити відповідний запис у мережі інтернет. Якби ВРП вважала, що споглядання за перебігом її засідань або ознайомлення з їх перебігом третіми особами завдає шкоди правосуддю, вона обмежила б означену можливість.
6.3. ВРП у відповіді не пояснила, яку шкоду може завдати розголошення перебігу засідань, відомості про які є публічними. ЄСПЛ у рішеннях у справі "Н.Ш. проти Хорватії" від 10 вересня 2020 року (N.S. v. Croatia, заява № 36908/13) та "Дюпюї та інші проти Франції" від 12 листопада 2007 року (Dupuis and Others v. France, заява № 1914/02) вказував, що заборона на поширення інформації, коли вона може бути отримана з інших джерел, суперечить статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
6.4. Помилковими є висновки суду першої інстанції щодо ймовірної наявності у запитуваній інформації відомостей про кримінальні справи, таємниці слідства тощо, оскільки, по-перше, ВРП не мотивувала цим відмову у наданні такої інформації; по-друге, якщо запитувана інформація містить таємницю слідства, то ВРП мала надати цю інформацію за виключенням тих засідань, які стосувалися таємниці слідства. Аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 727/358/16-а і від 24 квітня 2020 року у справі № 806/602/16.
6.5. До компетенції суду не належить оцінка "достатності" інформації, доступної публіці за наявності обмежень. Достатність інформації визначає відповідно до конкретних міркувань і суб`єктивних інтересів особа, яка бажає отримати доступ до інформації.
6.6. Суд першої інстанції необґрунтовано застосував приписи Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки ВРП є судом у розумінні статті 6 Конвенції, але не за КПК України; відповідно до Конституції України ВРП статусу суду не має.
6.7. Суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 520/9408/18 (позивач запитував інформацію щодо раніше проведеного службового розслідування, здійсненого відповідачем стосовно державного виконавця).
6.8. Суд першої інстанції не оцінив критерії обмеження доступу до інформації, наведені у рішенні ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11), хоча у пункті 20 рішення вказав про останнє.
6.9. Суд першої інстанції не врахував висновки ЄСПЛ, висловлені у рішенні від 17 квітня 2009 року у справі "Таршошаг а Сободшагйогокерт проти Угорщини" (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), і не проаналізував відмову відповідача у доступі до публічної інформації за такими критеріями: готовність інформації, право громадськості отримувати інформацію загального характеру та мету, з якою позивач таку інформацію запитував.
7. 2 квітня 2021 року позивач подав клопотання, у якому пояснив, що після ухвалення рішення у справі № 9901/235/20 17 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив протилежне за змістом рішення у справі № 9901/149/20 у тотожному спорі.
8. 22 квітня 2021 року позивач подав "додаткові пояснення у справі № 9901/235/20" (далі - додаткові пояснення), в яких, зокрема, висловив незгоду з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 травня 2021 року у справі № 9901/598/19:
8.1. У рішенні у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" ЄСПЛ встановив мінімальний стандарт у сфері доступу до інформації, який включає оцінку "ролі запитувача" в її отриманні та поширенні. Проте, відповідно до статті 19 Закону № 2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
8.2. Розголошення таємниці слідства допускається після звернення до суду з обвинувальним актом. Обмеження, передбачені статтею 222 КПК України, застосовуються не автоматично, а тільки тоді, коли слідчий у кримінальному провадженні попередив особу про кримінальну відповідальність за розголошення відповідної інформації.
8.3. Громадський контроль, висвітлення й аналіз інформації про дисциплінарні практики ВРП будуть сприяти підвищенню стандартів діяльності як українських суддів, так і відповідача.
9. 5 травня 2021 року позивач подав відповідь на відзив ВРП на його апеляційну скаргу (далі - відповідь на відзив). Мотивував відповідь на відзив так:
9.1. Мотивована приписами Регламенту ВРП відмова у наданні інформації є порушенням статті 10 Конвенції, адже цей Регламент не застосовується до спірних правовідносин.
9.2. На позивача не поширюється дія ані Регламенту ВРП, ані Закону № 2939-VI, адже позивач не вступав із ВРП у "дисциплінарно-правові" відносини, врегульовані цими актами.Спірні правовідносини врегульовані Законом № 2939-VI, який не пов`язаний із Законом № 1798-VIII і Регламентом ВРП. Останні два акти не є тими, на підставі яких можна втрутитися у гарантовані статтею 10 Конвенції права.
9.3. Відповідач не обґрунтував наявність легітимної мети втручання у право позивача на свободу враження поглядів, бо позивач може отримати запитувану інформацію, якщо прийде на засідання ВРП.
9.4. Відмова ВРП у наданні публічної інформації відповідала би критерію пропорційності, якби у відповідь на запит позивача ВРП надала перелік усіх справ, яких стосувався запит позивача, і пояснила, чи стосується конкретна справа кримінального провадження, яке ще триває, національної безпеки, особистого життя судді. Так відповідач обмежив би доступ не до всієї запитуваної інформації, а лише до тієї її частини, доступ до якої доречно обмежити за наявності для цього підстав.
(2) Позиція відповідача
10. 30 квітня 2021 року ВРП надала відзив на апеляційну скаргу. Мотивувала так:
10.1. Свобода вираження поглядів, гарантована статтею 10 Конвенції, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема для захисту репутації чи прав інших осіб, для підтримання авторитету і безсторонності суду.
10.2. Гарантоване державою право на отримання публічної інформації не є безумовним. Отримання певних видів такої інформації може піддаватися додатковому правовому регулюванню, метою якого є не створення перешкод чи обмежень в доступі до публічної інформації, а запобігання порушенню прав інших осіб, яких стосується запитувана публічна інформація.
10.3. Абзац перший пункту 6.7 Регламенту ВРП передбачає, що витяг із протоколу засідання або копія технічного запису розгляду дисциплінарної справи надається особі, яка має право оскаржити рішення Ради чи Дисциплінарної палати, за її клопотанням. Копія технічного запису надається за умови подання особою, яка має право оскаржити рішення, носія інформації. За вказаний у запиті період з 12 листопада 2019 року до 3 серпня 2020 року включно у ВРП відсутні відомості про те, що позивач був учасником дисциплінарних проваджень або представником осіб, стосовно яких розглядались питання, визначені порядками денними засідань.
10.4. Негативні наслідки від оприлюднення запитуваної інформації переважають суспільний інтерес в її отриманні, оскільки, зокрема, надання відповідної інформації щодо суддів може завдати істотної шкоди інтересам цих осіб, формуватиме негативну суб`єктивну думку в учасників провадження, підриватиме авторитет правосуддя.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Щодо порушення сторонами вимог процесуального закону
(1.1) Щодо зловживання позивачем процесуальними правами
11. Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач, використовуючи щодо відповідача, Верховного Суду та його суддів, зокрема, образливі, глумливі слова у процесуальних документах, які він подав до суду, зловживав правом на подання таких документів, використав процесуальні права всупереч завданням адміністративного судочинства.
12. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
13. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) адміністративного судочинства (пункти 2 і 9 частини третьої статті 2 КАС України).
14. Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини п`ятої статті 44 КАС України).
15. Учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 45 КАС України). Перелік дій, що суперечать завданню адміністративного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним (частина друга вказаної статті).
16. Позивач у відповіді на відзив зазначив, що "оскільки вже ясно, що після 20 травня я подам скаргу у ЄСПЛ, то це останній шанс Верховного Суду підстрахуватися від встановлення в майбутньому порушення Конвенції, яке може зіпсувати портфоліо - особливо суддям ВП ВС, які в майбутньому колись виявлять бажання "балотуватися" у міжнародники" (т. 2, а. с. 119). А у додаткових поясненнях позивач навів назви декількох справ, які розглянув ЄСПЛ, і номери пунктів відповідних рішень, а відразу після цього написав такі слова: "Самі прочитаєте. Я написав ці посилання для того, щоби потім мати можливість послатись на цю практику в своєму формулярі скарги до ЄСПЛ" (т. 2, а. с. 46).
17. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згадка назв справ, які ЄСПЛ розглянув, і номерів окремих пунктів відповідних рішень без обґрунтування зв`язку його висновків із обставинами конкретної справи, яку розглядає Верховний Суд, не є доводами на підтвердження вимог апеляційної скарги. Наведені вище висловлювання позивача не обґрунтовують вимоги цієї скарги та не пояснюють, у чому полягає заперечення позивача проти позиції відповідача. Вони є виявом зневажливого ставлення позивача до Верховного Суду та до іншого учасника справи, представник якого теж знайомиться з процесуальними документами. Позивач використав право на подання до суду документів з іншою метою, ніж воно надане, зокрема використав із метою поширення інформації про власні навички із заповнення формуляру звернення до ЄСПЛ і можливі майбутні дії щодо такого звернення після розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду.
18. Крім того, у додаткових поясненнях позивач також вказав, що "оскільки в матеріалах дисциплінарних справ ВРП міститься інформація про факти порушення прав і свобод людини (суддями), а в діяльності представників ВРП містяться ознаки діяльності діячів комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, то доступ до такої інформації не може бути обмежено" (т. 2, а. с. 46). Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий текст сприймається як намагання позивача всупереч завданням адміністративного судочинства надати справі політико-ідеологічного забарвлення, а представникам відповідача - негативних характеристик.
19. Позивач у додаткових поясненнях, звертаючись до Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/235/20, вирішив описати ситуацію помилкового створення у Єдиному державному реєстрі судових рішень електронного документа в іншій справі та зазначив: "Можливо Вам і важко буде осмислити це з першого разу, але ці події мали дуже позитивний вплив на авторитет Верховного Суду: в довгостроковій перспективі він буде підвищений. Адже в майбутньому, я сподіваюся, судді Верховного Суду будуть утримуватися від переписування своїх рішень" (т. 2, а. с. 46). Велика Палата Верховного Суду розглядає цей аргумент як такий, що не пов`язаний зі справою та є глузуванням з Верховного Суду і його суддів. Це підтверджують також дії позивача з додавання до відповіді на відзив і додаткових пояснень документів, які не стосуються справи № 9901/235/20, а саме роздруківок коментарів учасників групи соціальної мережі "Facebook" з образливими та принизливими висловлюваннями щодо суду (т. 2, а. с. 52-54, 126-128).
20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, образити, принизити учасників судового процесу, суд, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 45, частині восьмій статті 139, частині першій статті 144, пункті 5 частини першої статті 145, статті 149 КАС України.
21. Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню адміністративного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду тощо.
22. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участь у судовому процесі.Суд не повинен толерувати використання образливих, глумливих і лайливих слів чи символів, використаних зокрема для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, суду (суддям). Такі слова і символи не можна використовувати ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (пункт 22), від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 7 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21). Наявність зазначених слів або символів є достатньою для того, щоби суд відразу застосував наслідки, передбачені частиною третьою статті 45 КАС України (повернення, залишення без розгляду передбачених § 1 і § 2 глави 1 розділу ІІ КАС України заяв, скарг, клопотань).
23. Описані вище дії позивача є виявом очевидної неповаги до честі, гідності представників відповідача, та суддів Верховного Суду, не спрямовані на ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача від імовірних порушень з боку відповідача, а тому суперечать завданню адміністративного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
24. Оскільки позивач є адвокатом (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 9 червня 2020 року № 3454, видане Радою адвокатів Полтавської області), на нього додатково поширюються вимоги законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність.
25. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики (пункт 1 частини першої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
26. Представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов`язаний дотримуватися вимог чинного процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, про судоустрій і статус суддів, іншого законодавства, що регламентує поведінку учасників судового процесу, а також вимог цих Правил, не виявляти неповаги до суду (суддів), поводитись гідно і коректно (пункт 1 статті 43 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З`їздом адвокатів України від 17 листопада 2012 року).
27. У відносинах з іншими учасниками судового провадження адвокат повинен бути стриманим і коректним (підпункт 1 пункту 1 статті 46 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З`їздом адвокатів України від 17 листопада 2012 року).
28. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на викладене вище позивач, який є адвокатом, порушив обов`язки щодо етичної поведінки у відносинах із відповідачем, виявив неповагу до нього і до суду. Тому Велика Палата Верховного Суду визнає зловживанням процесуальними правами подання позивачем відповіді на відзив і додаткових пояснень, а тому залишає їх без розгляду.
29. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 45 КАС України).
30. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що володіння державною мовою є обов`язковою вимогою до адвоката (частина перша статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Тому немає підстав вважати, що позивач володіє цією мовою недостатньо. З огляду на це, враховуючи приписи статті 15 КАС України, статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", позивач не може у спілкуванні з судом викладати фрагменти процесуальних документів іноземною мовою (т. 1, а. с. 3).
(1.2) Щодо недотримання відповідачем строку на подання відзиву на апеляційну скаргу
31. 2 березня 2021 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження та установила п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.
32. 10 березня 2021 року ВРП отримала вказану ухвалу, що підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 27), проте аж 30 квітня 2021 року надала відзив на апеляційну скаргу, що підтверджує відтиск поштового штемпелю на конверті (т. 2, а. с. 106). Тобто відповідач пропустив строк для подання відзиву, визначений судом.
33. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина четверта статті 304 КАС України).
34. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 175 КАС України).
35. З огляду на ці приписи Велика Палата Верховного Суду доводи відзиву на апеляційну скаргу не оцінювала.
(2) Оцінка аргументів позивача та висновків суду першої інстанції
36. У цій справі спір виник через відмову відповідача надати позивачу запитувану інформацію. Суд першої інстанції вважав таку відмову правомірною. Проте Велика Палата Верховного суду з цим не погоджується.
(2.1) Щодо принципів правомірного втручання у свободу вираження поглядів
37. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).
38. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону України "Про інформацію").
39. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону України "Про інформацію").
40. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (речення перше та друге пункту першого статті 10 Конвенції). Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).
41. Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):
41.1. Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.
41.2. Характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.
41.3. Особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.
41.4. Готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
42. Тягар доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI, який гарантує право кожної особи знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20).
43. Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також, чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
(2.1.1) Щодо наявності втручання у свободу вираження поглядів
44. Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у справі № 9901/235/20 відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, § 96)).
45. Щодо мети та ролі запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі "громадського наглядача". Водночас це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до "громадського наглядача" у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 87)).
46. Позивач вказав, що запитувану інформацію він має намір опрацювати для ознайомлення із дисциплінарною практикою ВРП, а також опублікувати в інтернеті для широкого обговорення цієї практики,зокрема для розміщення в одній із груп соціальної мережі "Facebook", в якій беруть участь тисячі користувачів (т. 1, а. с. 7). Проте наявність такого наміру не є безумовною підставою для надання будь-якої публічної інформації на запит.
47. Щодо готовності та доступності запитуваної інформації. Відповідаючи позивачеві (т. 1, а. с. 8), відповідач не стверджував, що надання запитуваної інформації може накласти на ВРП надмірний тягар зі збирання й обробки даних. Позивач отримав відмову у наданні запитуваної інформації, мотивовану, зокрема, тим, що він не був учасником дисциплінарних проваджень чи представником осіб, стосовно яких розглядались питання, визначені порядками денними засідань ВРП, а також тим, що інформація, яка обговорюється на засіданнях ВРП, може вплинути на авторитет правосуддя та його неупередженість.
48. За загальним правилом розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина перша статті 20 Закону № 2939-VI).
49. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону № 2939-VI).
50. Отже, у випадку, якщо ВРП вважатиме, що запит стосується великого обсягу інформації чи потребує її пошуку серед значної кількості даних, то вона не позбавлена можливості продовжити строк розгляду такого запиту.
51. Щодо характеру запитуваної інформації. Позивач у запиті стверджував, що ВРП є єдиним дисциплінарним органом щодо українських суддів, а тому її діяльність як така має високий публічний інтерес (т. 1, а. с. 7).
52. Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли, inter alia, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 84)).
53. Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того, щоби з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 85)).
54. На підтвердження доводів щодо суспільної важливості запитуваної інформації позивач у позовній заяві вказав, що суди під час здійснення правосуддя "діють "Іменем України", таким чином здійснюючи владні повноваження, делеговані їм народом, а ухвалені при здійсненні таких повноважень судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України і всіма без виключення особами". Крім того, зазначив, що "інформація про правосуддя, а евентуально і про діяльність власне суддів, має значний суспільний інтерес" (т. 1, а. с. 5).
55. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що певна публічна інформація може сприяти розвитку суспільної дискусії з важливих питань діяльності держави та її представників, зокрема і щодо стану здійснення правосуддя. Без відкритої роботи органів судової гілки влади неможливо побудувати демократичне суспільство, а довіра суспільства до судової влади неможлива без прозорої діяльності, зокрема і ВРП. Суспільний інтерес до розгляду дисциплінарних справ відповідачем є значним.
56. Позивач наголошував на тому, що запитувана інформація "стосувалась здійснення повноважень великою кількістю суддів". Під час дисциплінарних проваджень щодо суддів "висвітлюється суспільно значима інформація, адже там зазначається про можливість порушень суддями закону, зловживань, ухвалення сумнівних рішень у резонансних та суспільно важливих питаннях" (т. 1, а. с. 5).
57. Намагання позивача отримати запитувану інформацію загалом можна розуміти як таке, що спрямоване на сприяння прозорості у діяльності судів і суддів та на обговорення громадськістю діяльності відповідача. Проте щодо конкретної публічної інформації, яку запитує особа, розпорядник такої інформації повинен зважити на те, чи доступ до неї не завдасть істотної шкоди суспільним інтересам, зокрема репутації або правам інших, ніж запитувач, людей, а також авторитету та неупередженості правосуддя, і чи не буде шкода від оприлюднення конкретної інформації переважати суспільний інтерес в її отриманні.
58. Суд першої інстанції встановив такі обставини:
58.1. 3 серпня 2020 року позивач звернувся до ВРП із запитом, в якому просив надати йому в електронному вигляді копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувалися розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, які відбулись за період з 12 листопада 2019 року до 3 серпня 2020 року (пункт 8 постанови від 18 січня 2021 року).
58.2. У відповідь на вказаний запит ВРП надіслала лист від 10 серпня 2020 року №30448/0/9-20, у якому вказала, що позивач не має правових підстав для отримання запитуваної інформації за означений період (пункт 9 постанови від 18 січня 2021 року).
59. Така відповідь є втручанням у право позивача на доступ до публічної інформації, однак сам по собі факт такого втручання не означає порушення відповідного права.
60. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (частина перша статті 23 Закону №2939-VI). Таке оскарження до суду здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
61. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача (частина друга статті 23 Закону № 2939-VI).
62. Суду необхідно перевірити, чи було втручання у право позивача на доступ до публічної інформації передбачене законом, чи переслідувало воно одну або декілька легітимних цілей, та чи було воно пропорційним таким цілям.