Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 524/5254/14-ц
провадження № 61-6214св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанк Росії", правонаступником якого є акціонерного товариства "Сбербанк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватне підприємство "Паритет",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Сбербанк" на постанову Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанк Росії" (далі - ПАТ "ДБ Сбербанк Росії") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватне підприємство "Паритет" (далі - ПП "Паритет"), про стягнення заборгованості за договором поруки.
Позовна заява ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" мотивована тим, що 11 лютого 2013 року між ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" та ПП "Паритет" укладено договір про відкриття кредитної лінії № 02-Н/13/37/ЮО із змінами, внесеними договором від 30 квітня 2013 року № 1, згідно з умовами якого для поповнення обігових коштів позичальнику було надано кредит в сумі 700 тис. грн з кінцевим терміном повернення до 10 листопада 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 11 лютого 2013 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір поруки із змінами, внесеними договором від 30 квітня 2013 року № 1, за умовами якого поручитель солідарно відповідає за належне виконання позичальником зобов`язань, що виникають із кредитного договору.
ПП "Паритет" виконало кредитні зобов`язання частково в сумі 247 452,27 грн.
13 лютого 2014 року банк направив відповідачу повідомлення про неналежне виконання позичальником договірних зобов`язань з вимогою достроково повернути кредитну заборгованість у повному обсязі протягом 10 календарних днів з дати направлення цього повідомлення. Однак вказана вимога не виконана.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахування уточнених позовних вимог, ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" просило суд стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість у розмірі 927 745,54 грн.
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" про розірвання договору поруки, укладеного 11 лютого 2013 року. Посилалась на положення статті 652 ЦК України просила розірвати оспорюваний договір, оскільки на момент його укладення вона не могла знати та передбачити істотну зміну обставин, які зумовлять неможливість виконання боржником умов кредитного договору, зокрема, ліквідацію останнього.
Короткий зміст судових рішень
Справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 жовтня 2014 року задоволено позовні вимоги ПАТ "ДБ Сбербанк Росії".
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" суму заборгованості за договором № 02-Н/12/37/ЮО від 11 лютого 2013 року у розмірі 655 976,46 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що мало місце порушення відповідачем зобов`язань за договором поруки щодо своєчасного погашення чергових платежів за користування грошовими коштами.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції, виходив з того, що на момент розгляду справи судом відсутні відомості щодо припинення діяльності ПП "Паритет", що б давало можливість розірвати оспорюваний договір.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2015 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 жовтня 2014 року скасовано в частині задоволення первісних позовних вимог та ухвалено у цій частині нове рішення, а у частині вирішення питання судових витрат - змінено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 02-Н/13/37/ЮО від 11 лютого 2013 року у розмірі 335 023,33 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 900,08 грн.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині первісних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що до стягнення з відповідача підлягає сума заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії лише за платежем, який підлягав до виконання лише до 11 квітня 2014 року та всіх подальших платежах за кредитом, оскільки по платежам, які мали бути здійснені до 11 жовтня 2013 року та 01 листопада 2013 року, позивач звернувся до суду з пропуском шестимісячного строку, встановленого для пред`явлення вимоги до поручителя.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 січня 2015 року в частині позовних вимог ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за договором поруки скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав про те, що вирішуючи спір в частині первісних позовних вимог суди попередніх інстанцій не встановили належним чином фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надали належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, зокрема, взявши до уваги рішення господарського суду Полтавської області від 22 липня 2014 року, не з`ясували належним чином на якій стадії виконання знаходиться дане рішення, не перевіривши з урахуванням цих обставин розміру дійсної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, зауваживши лише, що відповідачем таких доказів не надано, натомість передчасно поклавши обов`язок доведення даних обставин на відповідача.
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16 травня 2016 року задоволено позовні вимоги ПАТ "ДБ Сбербанк Росії".
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" залишок заборгованості за кредитним договором у розмірі 927 745,54 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 570 тис. грн; відсотки за користування кредитними коштами за період з 14 жовтня 2013 року до 30 березня 2014 року - 211 548,74 грн; пеня за прострочення повернення кредитних коштів за період з 15 жовтня 2013 року по 31 березня 2014 року - 121 093,85 грн; пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами за період з 14 листопада 2013 року до 31 березня 2014 року - 25 102,95 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" сплачений судовий збір за подання первинного позову у розмірі 3 654 грн та за подання заяви про уточнення (збільшення розміру) позовних вимог - у розмірі 4 076,54 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з поручителя. Позов до поручителя пред`явлено банком у межах строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ "ДБ Сбербанк Росії".
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" заборгованість за кредитним договором у розмірі 922 906,62 грн станом на 16 лютого 2015 року, яка складається із: заборгованості з повернення кредитних коштів - 570 тис. грн; заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами - 206 672,08 грн; пені за прострочення повернення кредитних коштів - 121 094,09 грн; пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами - 25 140,45 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" 7 649,37 грн у рахунок відшкодування понесених судових витрат по оплаті судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 13 лютого 2014 року ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" направлено поручителю вимогу про дострокове повернення повної суми заборгованості за кредитним договором банком, яка нею отримана 21 лютого 2014 року. З цим позовом банк звернувся до суду 03 червня 2014 року, тобто в межах шестимісячного строку. Висновки місцевого суду про наявність підстав для стягнення заборгованості за Кредитним договором з поручителя є обґрунтованими, оскільки на час ухвалення судового рішення відсутні відомості про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - ПП "Паритет" на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 17 лютого 2015 року. Тому діяльність юридичної особи не припинена в установленому законом порядку. Після ухвалення рішення Господарським судом Полтавської області від 22 липня 2014 року, яким стягнута кредитна заборгованість з ПП "Паритет" станом на 31 березня 2014 року, банк мав право на нарахування відсотків за користування кредитом та пені, оскільки це рішення суду залишається невиконаним. Однак вказане право існувало у банку з 01 квітня 2014 року по 16 лютого 2015 року, тобто до ухвалення господарським судом постанови від 17 лютого 2015 року про визнання ПП "Паритет" банкрутом.
Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що під час перегляду справи апеляційний суд не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення періодичних платежів на погашення тіла кредиту та щомісячних платежів на погашення процентів. З огляду на це судом не з`ясовано, які з пред`явлених банком вимог знаходяться в межах шести місяців за кожним періодичним платежем та чи припинилася порука за окремими платежами.
При визначенні розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з поручителя, апеляційний суд не звернув уваги на те, що банком змінений в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання, який при реалізації ним права на дострокове повернення повної суми заборгованості настає не пізніше 10 календарних днів з дня направлення позичальнику відповідного повідомлення. Враховуючи, що повідомлення кредитора № 419/7/28-3 надіслано ПП "Паритет" 22 січня 2014 року, строк виконання основного зобов`язання настав через десять днів після вказаної дати, тобто 02 лютого 2014 року.
Банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред`явити вимоги до поручителя.
Своїми діями банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим його право нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом через десять днів після направлення вимоги позичальнику припинилося. Тому позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася станом на 02 лютого 2014 року, а нарахування після цієї дати процентів за користування кредитом є неправомірним.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до 1.2 договору строком повернення кредиту в сумі 700 000 грн є 11 червня 2013 року, тому саме з даної дати слід відраховувати шестимісячний строк дії поруки.
З позовом до поручителя позивач повинен був звернутися до 12 грудня 2013 року, а фактично позивач звернувся до суду 12 червня 2014 року, тобто із пропуском строку встановленого законом, отже договір поруки був припинений на час звернення до суду тому підстави для покладення відповідальності на відповідача, у частині вимог щодо стягнення тіла кредиту, процентів та інших платежів нарахованих станом на 12 червня 2013 року - відсутні.
Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк") подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи.
Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Висновки про припинення поруки є необґрунтованими.
Під час перегляду справи апеляційний суд не врахував доводи та мотиви, з яких Верховний Суд направив справу на новий апеляційний розгляд.
Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16, Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 161/12888/15-ц, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 644/610/15-ц, Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 572/2921/15-ц, Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 524/5254/14-ц.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
05 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду поновлено АТ "Сбербанк" строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
07 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 лютого 2013 року між ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" та ПП "Паритет" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України, надає позичальнику на умовах цього договору кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії, а позичальник зобов`язується використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно і у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, визначені в статті 8 цього договору, виконувати інші умови цього договору.
Ліміт кредитної лінії складає з часу укладення цього договору і по 11 червня 2013 року - 500 тис. грн, з 12 червня по 11 вересня 2013 року - 440 тис. грн, з 12 вересня по 11 жовтня 2013 року - 370 тис. грн, з 12 жовтня 2013 року по 11 квітня 2014 року - 300 тис. грн, з 12 квітня по 11 травня 2014 року - 240 тис. грн, з 12 травня по 11 червня 2014 року - 180 тис. грн, з 12 червня по 11 жовтня 2014 року - 120 тис. грн, з 12 жовтня по 10 листопада 2014 року - 60 тис. грн (пункт 1.2 кредитного договору).
З дня підписання цього договору і до 11 лютого 2014 року застосовується фіксована процентна ставка у розмірі 26 % річних, а з 12 лютого 2014 року - змінювана процентна ставка (пункт 1.3 кредитного договору).
Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору останній день дії кредитної лінії - 10 листопада 2014 року.
З метою належного виконання ПП "Паритет" взятих на себе зобов`язань 11 лютого 2013 року між банком і ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед банком за Кредитним договором у повному обсязі.
ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" у повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором, надавши позичальнику кошти в сумі 700 тис. грн, що підтверджується меморіальними ордерами від 13 лютого 2013 року № 8793742 на суму 500 тис. грн та від 30 квітня 2013 року № 28176668 на суму 200 тис. грн.
ПП "Паритет" зобов`язання за Кредитним договором виконало частково, повернувши банку кредитні кошти в сумі 130 тис. грн та проценти за користування цими коштами в сумі 117 452,27 грн.
Згідно з наданими банком розрахунками станом на 31 березня 2014 року заборгованість ПП "Паритет" становила 655 976,46 грн, а станом на 03 листопада 2015 року - 927 745,54 грн.
Встановлено, що банк (кредитор) надіслав ПП "Паритет" повідомлення-вимогу від 21 січня 2014 року № 419/7/28-3 щодо дострокового повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором у строк не пізніше 10 календарних днів з дня відправлення цієї вимоги-повідомлення.
Вказана вимога була направлена позичальнику 22 січня 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103022962748.
Внаслідок неналежного виконання ПП "Паритет" зобов`язань за кредитним договором банк у квітні 2014 року звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до позичальника про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22 липня 2014 року у справі № 917/802/14 позов задоволено. Стягнуто з ПП "Паритет" на користь ПАТ "ДБ Сбербанк Росії" 570 тис. грн основної заборгованості, 67 994,90 грн - заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, 16 531,66 грн - пені за прострочення повернення кредитних коштів, 1 449,90 грн - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Встановлено, що рішення Господарського суду Полтавської області від 22 липня 2014 року не виконано.
14 лютого 2014 року банк (кредитор) надіслав поручителю повідомлення-вимогу від 13 лютого 2014 року № 1147/7/28-3 щодо дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором у строк не пізніше 10 календарних днів з дня відправлення цієї вимоги-повідомлення.
Факт направлення вказаної вимоги ОСОБА_1 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103022960460.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення"Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційну скаргу подано у березні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.
Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна виходячи з наступного.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.
Подібна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18).
У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.
Під час розгляду справи було встановлено, що умовами кредитного договору визначено, що останній день дії кредитної лінії - 10 листопада 2014 року.
22 січня 2014 року банк надіслав ПП "Паритет" повідомлення-вимогу від 21 січня 2014 року № 419/7/28-3 щодо дострокового повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором у строк не пізніше 10 календарних днів з дня відправлення цієї вимоги-повідомлення.
Отже, банк скористався правом вимоги на дострокове повернення кредиту, а тому строк виконання основного зобов`язання настав через десять днів після вказаної дати, тобто 02 лютого 2014 року і банк має право на стягнення заборгованості, яка утворилася станом на цю дату (02 лютого 2014 року), так як нарахування після цієї дати процентів за користування кредитом є неправомірним.
У квітні 2014 року банк звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до позичальника про стягнення заборгованості, внаслідок чого було ухвалено рішення про стягнення заборгованості (рішення Господарського суду Полтавської області від 22 липня 2014 року, справа № 917/802/14), яке, як встановлено, не виконано.
Шестимісячний строк звернення з вимогою до поручителя спливав у липні 2014 року.
З даним позовом банк звернувся до суду 03 червня 2014 року.
За вказаних обставин, висновок апеляційного суду щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя є хибним.
На вказані обставини Верховний Суд звертав увагу апеляційного суду у постанові від 21 листопада 2018 року, прийнятої у межах цієї справи.
Частиною п`ятою статті 411 ЦПК України визначено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Вказана норма права залишилась поза увагою апеляційного суду під час перегляду справи.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді) словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що ліміт кредитної лінії складає:
а) з часу укладення цього договору і по 11 червня 2013 року - 500 тис. грн;
б) з 12 червня 2013 року по 11 вересня 2013 року - 440 тис. грн;
в) з 12 вересня 2013 року по 11 жовтня 2013 року - 370 тис. грн;
г) з 12 жовтня 2013 року по 11 квітня 2014 року - 300 тис. грн;
д) з 12 квітня 2014 року по 11 травня 2014 року - 240 тис. грн;
е) з 12 травня 2014 року по 11 червня 2014 року - 180 тис. грн;
є) з 12 червня 2014 року по 11 жовтня 2014 року - 120 тис. грн;
ж) з 12 жовтня 2014 року по 10 листопада 2014 року - 60 тис. грн.
Згідно пункту 4.3 кредитного договору кредит надається позичальнику лише до настання останнього дня дії кредитної лінії шляхом надання кредиту в сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або шляхом надання декількох траншів кредиту, але так, щоб в будь-який момент часу загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала ліміту кредитної лінії.
У цьому договорі терміном "загальна заборгованість за кредитною лінією" розуміється залишкова сума кредиту, тобто сума кредиту, що фактично надана позичальнику згідно з цим договором і не повернена банку.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4.9 кредитного договору під "повною сумою заборгованості" у даному договорі розуміється загальна сума грошових коштів (включаючи загальну заборгованість за кредитною лінією, нараховані та не сплачені проценти, нараховані та несплачені комісії, пеню, штраф, витрати банку, пов`язані з одержанням виконання за цим договором, а також спричинені збитки), яку позичальник повинен сплатити банку згідно з умовами цього договору.
Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що проценти нараховані відповідно до пунктів 6.1-6.2 цього договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.
Пунктом 6.4 кредитного договору визначено, що проценти нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4 цього договору позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.
Відповідно до пункту 8.1 кредитного договору позичальник зобов`язується повернути банку кредит, наданий в межах встановленого ліміту кредитної лінії, в повному обсязі не пізніше останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного у пункті 1.4 цього договору.
Відповідно до пункту 8.5 кредитного договору позичальник, у разі направлення банком письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов`язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня відправлення такого повідомлення.
Таким чином, сторони встановили строки виконання (внесення періодичних платежів) позичальником щодо сплати процентів (комісії, пені), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді) строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Відповідно до положень статті 2 договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором включає:
- зобов`язання, які були невиконані боржником, та які передбачені основним договором, зокрема, але не обмежуючись: повернути кредитору кредит, наданий в гривні в межах кредитної лінії, відкритої строком до 10 листопада 2014 року за основним договором з граничним лімітом кредитування у розмірі 500 тис. грн (з урахування індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної лінії в національній валюті України), в строки які зазначаються в основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або основним договором та/або цим договором - достроково (пункт 2.1.1 договору поруки);
- зобов`язання в строки та в порядку, які передбачені в статті 6 основного договору, а у випадках, передбачених законодавством України та/або основним договором та/або цим договором - до настання строків, зазначених у статті 6 основного договору - сплатити/чувати кредитору:
а) в період з дня підписання цього договору і по 11 лютого 2014 року проценти за користування кредитом за основним договором з розрахунку 26% річних за користування кредитом в національній валюті (з можливістю зміни розміру процентів та строків їх сплати у випадках і порядку, передбачених основним договором,
б) в період з 12 лютого 2014 року й до кінця строку дії основного договору проценти за користування кредитом за основним договором.
Відповідно до договору від 30 квітня 2013 року про внесення змін № 1 до договору поруки від 11 лютого 2013 року сторони домовились змінити підпункт 2.1.1 договору, виклавши його у наступній редакції: "Зобов`язання, які були невиконані боржником, та які передбачені основним договором, зокрема, але не обмежуючись: зобов`язання повернути кредитору кредит, наданий в гривні в межах кредитної лінії, відкритої строком до 10 листопада 2014 року за основним договором з граничним лімітом кредитування у розмірі 700 тис. грн (з урахування індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної лінії в національній валюті України), в строки які зазначаються в основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або основним договором та/або цим договором - достроково".
У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді) порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Такими чином, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у місцевому суді) порука за кожним із зобов`язань (визначених періодичними/окремими платежами) припиняється після шести місяців з моменту спливу строку здійснення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц).
У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Отже, відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.
Апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено сплату процентів (комісії, пені) за користування кредитом шляхом здійснення періодичних платежів, не визначив за якими платежами порука припинилась, а за якими зберегла чинність, не звернув увагу на те, що звернувшись до суду кредитор скористався своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів та змінив строк виконання основного зобов`язання, яке згідно із цим договором мало виконуватися до 10 листопада 2014 року.
Не зважаючи на положення частини п`ятою статті 411 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, не врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21 листопада 2018 року, прийнятої у межах цієї справи.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів.
Матеріали справи містять детальний розрахунок кредитної заборгованості, який відповідачем не спростований (т. 1, а.с. 48).
Приймаючи до уваги те, що банк звернувся з вимогою до поручителя у межах шестимісячного строку та має право на стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася станом на 02 лютого 2014 року, колегія суддів вважає, що до стягнення з відповідача підлягає:
- заборгованість за кредитом (заборгованість за кредитною лінією) у розмірі 570 тис. грн;
- проценти за користування кредитною лінією за період з 14 жовтня 2013 року по 02 лютого 2014 року- 43 168,24 грн;
- пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитною лінією за період з 15 жовтня 2013 року по 02 лютого 2014 року- 9 855,07 грн;
- пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 14 листопада 2013 року по 02 лютого 2014 року- 511,92 грн.
Загальна сума, що підлягає до стягнення становить - 623 535, 23 грн.
З урахуванням наведеного, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - зміні, у частині розміру процентів за користування кредитною лінією, розміру пені за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитною лінією, розміру пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, що підлягає до стягнення та періоду, за який їх має бути стягнуто.