Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 760/16272/18
провадження № 61-9087св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал", публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Олійника В. І., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" (далі - ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал") та публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), у якому просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір відступлення права вимоги від 14 листопада 2016 року № UB-OP/16-132.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 24 вересня 2008 року він уклав із ПАТ "Універсал Банк" кредитний договір.
14 листопада 2016 року між ПАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" укладено договір відступлення права вимоги № UB-OP/16-132 щодо вимоги повернення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2008 року.
Вважає, що укладений договір є договором факторингу, який належить до фінансових послуг, а не договором відступлення права вимоги, тому не міг укладатись з ТОВ "ФК "Кредит-Капітал", яка не має ліцензії на здійснення факторингових операцій.
Також посилався на неповідомлення його, як боржника за договором, про таке відступлення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні оспорюваного договору про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал", сторонами додержано вимог, необхідних для його чинності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2020 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г (3-226гс16), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17 та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не врахували, що договір від 14 листопада 2016 року є договором факторингу і до нього необхідно застосовувати вимоги законодавства щодо суб`єктного складу такого виду договорів та те, що ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал", заявивши до нього (позивача) вимогу про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж номінальна вартість відступленої банком вимоги, має намір отримати винагороду у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва справу № 760/16272/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал", ПАТ "Універсал Банк" про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 24 вересня 2008 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 25 000,00 грн зі сплатою 38,6 % річних.
14 листопада 2016 між ПАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого товариство набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги щодо осіб, які є боржниками ПАТ "Універсал Банк", у тому числі щодо ОСОБА_1 .При укладенні договору сторони керувалися статтями 6, 512, 514, 627 ЦК України.
Згідно з актом приймання-передачі реєстру боргових зобов`язань від 11 листопада 2016 року до договору відступлення права вимоги від 14 листопада 2016 року, цедент передав, а цесіонарій прийняв право вимоги до боржника ОСОБА_1 у розмірі 35 235,74 грн.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що укладений між відповідачами договір фактично є договором факторингу, який належить до фінансових послуг, а не договором відступлення права вимоги, у зв`язку з чим просив визнати його недійсним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданої адвокатом Шаповаловим А. М., на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2020 року є посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г (3-226гс16), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17 та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Тлумачення глави 73 ЦК України свідчить, що за договором факторингу може відступатися право грошової вимоги до будь-якого боржника. Тобто, додаткових вимог щодо правового статусу боржника не закріплюється, а тому ним може бути будь-який учасник цивільних відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, дійшла висновку, що необхідно виходити із суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
У частині першій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як зазначено у частині першій статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Суди під час розгляду справи, яка є предметом перегляду, встановили, що між сторонами оспорюваного правочину відсутні правовідносини, що виникли з договору факторингу, проте між відповідачами виникли правовідносини відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України.
Також установили, що на час укладення оспорюваного правочину ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" мало статус фінансової установи та має свідоцтво про включення до державного реєстру фінансових установ, які надають послуги на ринку цінних паперів.
Реєстрація ТОВ "ОТП Факторинг Україна" як фінансової установи, а не банку, не унеможливлює укладення договору про відступлення права вимоги.
Встановивши, що оспорюваний договір відступлення права вимоги є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, укладений з дотриманням вимог статті 627 ЦК України, спрямований на настання реальних наслідків, та, виходячи з того, що ОСОБА_1 не довів наявність обставин, які відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України є підставами для визнання його недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в позові.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 наявний висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Що стосується доводів касаційної скарги з приводу неповідомлення боржника про відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто, установлений законом порядок заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.
Виходячи з природи оспорюваного договору, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов`язанні на відповідача, а саме зобов`язання продовжувало існувати.
Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника.
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.
Посилання ОСОБА_1 у скарзі на те, що ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" заявила до нього вимогу про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж номінальна вартість відступленої банком вимоги, колегія суддів відхиляє.
Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17), від 07 червня 2021 року у справі № 648/3596/19 (провадження № 61-12225св20).
Також не можуть бути прийняті до уваги доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду України 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г (3-226гс16), Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17 та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, оскільки вони підлягають застосуванню, враховуючи доведеність заявлених позовних вимог належними доказами, а у даному випадку суди ухвалили рішення у справі, виходячи із їх недоведеності позивачем підстав, на які він посилався.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).