Постанова
Іменем України
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 522/21519/18
провадження № 61-1651св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня
2019 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування"), правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" далі - ПрАТ "СК "АРКС"),звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування а порядку регресу.
Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2014 року між ПрАТ "СК "АХА Страхування" та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 69904а4о, за умовами якого страхова компанія застрахувала майнові інтереси останнього, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
05 грудня 2015 року, приблизно о 19 год. 45 хв., на перетині вул. Армійської та
вул. Сегедської, що у Приморському районі м. Одеси сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: "Toyota Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 .
Постановами Приморського районного суду міста Одеси від 03 січня 2017 року у справі № 522/25152/16 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 124, 130 КУпАП.
Внаслідок вказаного ДТП автомобіль ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження. ПрАТ "СК "АХА Страхування" відповідно до умов договору страхування наземного транспорту № 69904а4о від 10 грудня 2014 року виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування згідно із страховим актом
№ АХА2009832 від 10 лютого 2016 року у сумі 611 630,14 грн.
Таким чином страхова компанія виконала свій обов`язок перед страхувальником згідно з умовами договору страхування та, як наслідок, отримала право вимоги до відповідача щодо відшкодування суми сплаченого страхового відшкодування.
ПрАТ "СК "АХА Страхування" просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь суму страхового відшкодування у розмірі 611 630,14 грн та сплачений судовий збір у сумі 9 174,45 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "СК "АХА Страхування" суму страхового відшкодування в розмірі 611 630,14 грн, а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 9 174,45 грн, а всього 620 804,59 грн.
Задовольняючи позовні вимоги страхової компанії, суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 69904а4о від 10 грудня 2014 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплатили ОСОБА_2 суму страхового відшкодування, розмір якої становить 611 630,14 грн, а оскільки ОСОБА_1 є особою, яка винна у вчиненні ДТП, дійшов висновку про стягнення з останнього на користь позивача вказаної суми у порядку регресу.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 02 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня
2019 року залишено без задоволення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "СК "АРКС" суму страхового відшкодування у розмірі 611 630,14 грн та судовий збір у розмірі 9 174,45 грн.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення у справі було ухвалено у заочному порядку у відсутність відповідача, який не був повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи у суді першої інстанції, на що посилався у своїй апеляційній скарзі, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду.
Задовольняючи позовні вимоги страхової компанії, суд апеляційної інстанції посилався на те, що відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 69904а4о від 10 грудня 2014 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплатили ОСОБА_2 суму страхового відшкодування, розмір якої становить 611 630,14 грн, а оскільки ОСОБА_1 є особою, яка винна у вчиненні ДТП, дійшов висновку про стягнення з останнього на користь позивача вказаної суми у порядку регресу.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
29 січня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня
2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2019 року було ухвалено без належного повідомлення відповідача по справі.
Заявник вказує, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі № 522/1029/18 з приводу належності доказів, оскільки у висновку, доданому позивачем до позовної заяви, не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Заявник у касаційній скарзі також звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що позивач двічі не з?явився у судове засідання, що є підставою для залишення позову без розгляду.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
01 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
05 грудня 2015 року приблизно о 19 год. 45 хв., ОСОБА_1, на перехресті вул. Армійської та вул. Сегедської, що у Приморському районі в м. Одеси, керуючи транспортним засобом марки "Toyota Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, здійснив виїзд на перехрестя на заборонний сигнал світлофору, внаслідок чого допустив зіткнення із автомобілем марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Приморського районного суду міста Одесивід 03 січня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у доход держави у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 340,00 грн.
Власником автомобіля марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_2 .
На день скоєння ДТП, 05 грудня 2015 року, вищевказаний автомобіль був застрахований у ПрАТ "СК "АХА Страхування", що підтверджується договором страхування наземного транспорту "Все включено" № 69904а4о від 10 грудня
2014 року. Строк дії договору становив - з 12 грудня 2014 року по 11 грудня
2015 року включно, страхова сума - 1 600 000,00 грн.
Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 3382
від 30 грудня 2015 року вартість матеріального збитку, спричиненого володільцю автомобіля марки "Land Rover", реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого внаслідок ДТП, складає 1 193 853,95 грн (т. 1, а. с. 20).
11 лютого 2016 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" виплатили ОСОБА_2 страхове відшкодування на підставі звіту експерта та страхового акту
№ АХА2009832 в розмірі 611 630,14 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 222 872 (т. 1, а. с. 41).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Страхування ? це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речову право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використанням, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 у пункті 27 постанови "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).
Верховним Судом враховано правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц про те, що відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами відповідача, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на страховика відповідача покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування.
Суд апеляційної інстанції встановив, що після настання страхового випадку ПрАТ "СК "АХА Страхування", правонаступником якого є ПрАТ "СК "АРКС", виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 611 630,14 грн. А тому відповідно до положень статей 993, 1191 ЦК України та статті 23 Закону України "Про страхування" ПрАТ "СК "АХА Страхування", правонаступником якого є ПрАТ "СК "АРКС",має право відшкодування суми в розмірі 611 630,14 грн за договором добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" від 10 грудня 2014 року № 69904а4о, у межах понесених фактичних витрат та у межах ліміту страхового відшкодування в порядку регресу із ОСОБА_3, який згідно з постановою Приморського районного суду міста Одеси від 03 січня 2017 року визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Аргументи заявника про те, що заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2019 року було ухвалено без належного повідомлення відповідача по справі, що є безумовною підставою для його скасування є безпідставними, оскільки апеляційний суд переглядаючи справу в апеляційному порядку звернув увагу на вказані аргументи заявника та скасував заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2019 року в порядку пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та, відповідно, ухвалив у справі нове судове рішення.
Також є безпідставними аргументи заявника про те, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не було враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі № 522/1029/18 з приводу належності доказів, оскільки у висновку, доданому позивачем до позовної заяви, не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, так як підставою заявлених позовних вимог у справі що переглядається є стягнення суми вже виплаченого страхового відшкодування (регрес), а у справі
№ 522/1029/18 предметом спору було визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення, тобто предметом розгляду були різні фактичні обставини.
Крім того, у відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів відхиляє аргументи заявника про те, що позивач двічі не з?явився у судове засідання, що є підставою для залишення позову без розгляду, оскільки тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить про те, що лише у разі належним чином повідомлений позивач повторно не з?явився в судове засідання. В свою чергу, матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, що виключає можливість застосування пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).