Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 159/5180/20
провадження № 61-824св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва
за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (далі - ТДВ "Ковельагроспецпостач", товариство) звернулося до суду з позовом, в якому просило зобов`язати відповідача знести самочинне будівництво - нерухоме майно на земельній ділянці на АДРЕСА_1, що належить Дубівській сільській раді Ковельського району Волинської області (далі - Дубівська сільська рада) та перебуває у нього в оренді, передавалась ним відповідачу як фізичній особі в суборенду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТДВ "Ковельагроспецпостач" посилалося на те, що 26 вересня 2012 року між ним як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу (нотаріально не посвідчений), за умовами якого продавець передав у власність покупця майданчик з твердим покриттям площею 2 600,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, для здійснення підприємницької діяльності. Земельна ділянка під зазначеним майданчиком належить до земель комунальної власності. У 2013-2014 роках ОСОБА_1, не маючи статусу фізичної особи - підприємця, побудував на зазначеній земельній ділянці три об`єкти нерухомого майна. Під час судових спорів йому стало відомо, що у відповідача немає жодних дозвільних документів, які давали б право на початок та проведення будівельних робіт, і неналежним чином затвердженого проекту. Таким чином побудоване відповідачем як фізичною особою нерухоме майно є самочинним будівництвом.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ковельський міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 13 жовтня 2020 року відмовив у відкритті провадження у справі у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснив позивачу право на звернення за вирішенням спору до відповідного господарського суду.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що заявлений у цій справі спір виник між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем, пов`язаний з його господарською діяльністю на земельній ділянці, яка ним орендована як підприємцем, і цільове призначення цієї земельної ділянки також стосується господарської діяльності.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Волинський апеляційний суд постановою від 14 грудня 2020 року ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений у цій справі спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У січні 2020 року ТДВ "Ковельагроспецпостач" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2020 рок і направити справу до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/16713/15, від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 265/2241/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, постановляючи оскаржувані судові рішення, дійшли помилкового висновку про те, що самочинне будівництво розташоване на земельній ділянці, яка перебуває в оренді у позивача, а тому спір стосується виключно сфери господарської діяльності позивача та відповідача як фізичної особи - підприємця щодо спірного будівництва на спірній земельній ділянці. Водночас суди не звернули уваги на те, що до органу влади про розроблення детального плану території земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача та в суборенді ОСОБА_1, відповідач звертався як громадянин, а не як фізична особа - підприємець. Крім того, таке звернення ОСОБА_1 подав після здійснення самочинного будівництва в 2013-2014 роках, і фактично воно є намаганням узаконити самочинне будівництво шляхом виготовлення дозволів та проектів під уже існуючі з 2014 року будівлі. При цьому фізична особа - підприємець ОСОБА_1 про надання дозволу на початок будівництва на земельній ділянці не звертався, а орган державної влади не приймав рішення про надання дозволу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на початок будівництва. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що предметом спору у цій справі є земельна ділянка, хоча позивач не заявляв жодних вимог щодо земельної ділянки. Правовідносини стосовно предмета спору - самовільного будівництва виникли між юридичною особою та фізичною особою саме в момент здійснення будівництва в 2013-2014 роках на підставі придбаного фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1 нерухомого майна - майданчика з твердим покриттям. Надання дозволів на будівництво та виготовлення проекту забудови фізичній особі ОСОБА_1 в 2013-2014 роках не пов`язується з державною реєстрацією його як підприємця. Крім того, наявність такого статусу не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає як така у всіх правовідносинах. Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Тобто суди не дослідили, який статус мав ОСОБА_1 на час придбання майданчика в 2013 році та здійснення самочинного будівництва.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 лютого 2021 року справа № 159/5180/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року справу № 159/5180/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 26 вересня 2012 року між ТДВ "Ковельагроспецпостач" як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу (нотаріально не посвідчений), за умовами якого продавець передав у власність покупця майданчик з твердим покриттям за адресою: АДРЕСА_1, площею 2 600,00 кв. м для здійснення підприємницької діяльності.
Земельна ділянка під зазначеним майданчиком належить до земель комунальної власності та на підставі договору оренди від 28 листопада 2017 року, укладеного між Дубівською сільською радою і ТДВ "Ковельагроспецпостач", передана в користування зазначеного товариства.
З 09 червня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець (серед видів діяльності - лісопильне та стругальне виробництво, виробництво меблів тощо).
20 грудня 2017 року між ТДВ "Ковельагроспецпостач" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір суборенди, за умовами якого в суборенду підприємця ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,2615 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Рішенням Дубівської сільської ради від 01 березня 2018 року № 29/20-5 "Про розроблення детального плану території земельної ділянки" розглянуто заяву ОСОБА_1 про виготовлення детального плану території земельної ділянки та вирішено за рахунок коштів замовника виготовити детальний план території земельної ділянки площею 0,2615 га на АДРЕСА_1, яка перебуває в суборенді, для будівництва будівель та споруд деревообробного виробництва.
Рішенням Дубівської сільської ради від 05 березня 2019 року № 40/13-8.1 затверджено детальний план території для розміщення будівель та споруд деревообробного виробництва на АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає з огляду на таке.