Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 520/6366/13-ц
провадження № 61-12030св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сиротенка В`ячеслава Сергійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що він є сином та спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Іншим спадкоємцем першої черги за законом є його мати - відповідач ОСОБА_2 . За життя його батьку належала 1/4 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Після смерті батька він звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою по прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний будинок з посиланням на ненадання оригіналів правовстановлюючих документів. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2013 року у складі судді Калініченко Л. В. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, що в цілому складається з одного житлового будинку, загальна житлова площа якого становить 53,9 кв. м, та надвірних споруд: сарай - літ "Б", вбиральня - літ. "Г", огорожа - № 1-3, мостіння - І, цистерна - ІІ, розташованих на земельній ділянці площею 536 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є його син - ОСОБА_1, який прийняв спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою. Свідоцтво про право на спадщину позивачу не видавалося у зв`язку з відсутністю в нього оригіналу правовстановлюючого документа на спірний житловий будинок. Вказані обставини призвели до неможливості оформити спадщину та зареєструвати за собою право власності на частину будинку іншим шляхом, окрім звернення до суду.
У липні 2019 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2013 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Козлова М. С. задоволено частково. Заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при вирішенні спору по суті судом першої інстанції не були встановлені обставини, які мають значення для справи, не досліджена відповідна доказова база, не з`ясовані дійсні підстави виникнення права на спадкування, суб`єктний склад спору (враховуючи тривалість проміжку часу з моменту відкриття спадщини - 20 липня 1995 року - та до звернення до суду з позовом - 22 травня 2013 року) тощо. Крім того, в провадженні Київського районного суду міста Одеси знаходиться справа № 520/3488/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні власністю, вселення та визначення порядку користування житловим будинком. ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом на підставі наявності в нього права власності на частину спірного нерухомого майна відповідно до заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2013 року, ухваленого в цій справі. Отже, оскаржуваним заочним рішенням були вирішені питання, які стосуються прав та законних інтересів співвласників спірного будинку, однак суд першої інстанції не залучив їх до розгляду справи по суті як співвідповідачів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
06 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сиротенко В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, а заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2013 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що відсутній висновок Верховного Суду у спорах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування щодо визначення кола відповідачів. Крім того, рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, оскільки вона не є спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.
21 січня 2021 року справа № 520/6366/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 вересня 1998 року.
Після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 і належало ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 1987 року, за яким 1/2 частина будинку була розподілена в рівних частинах між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
Інша 1/2 частина будинку належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 січня 2004 року.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 травня 2007 року ОСОБА_3 набула право власності на 1/4 частину спірного будинку після смерті її матері - ОСОБА_8 .
Згідно з інформацією, наданою нотаріусом Нотаріальної палати Республіки Саха (Якутія) Петровою В. Н., 26 грудня 1995 року ОСОБА_1 звертався до державної нотаріальної контори Саха-Якутії, селище Тіксі із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . На підставі вказаного звернення позивачу не видавалося свідоцтво про право власності на спадкове майно.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 24 січня 2012 року у справі № 2-5865 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 визначено додатковий строк тривалістю в три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказане рішення було оскаржене в апеляційному порядку ОСОБА_3, проте на час розгляду цієї справи апеляційним судом не переглянуте.
07 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті його батька ОСОБА_4
10 квітня 2013 року листом вих. № 1641/01-14 державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицька О. Ю. повідомила ОСОБА_1 про необхідність подання відповідних документів для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частку домоволодіння АДРЕСА_1 . Крім того, нотаріус роз`яснила ОСОБА_1 право на звернення до суду за визнанням права власності на частку домоволодіння у випадку відсутності необхідних документів.
22 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом до ОСОБА_2, яка 27 червня 2013 року подала до суду заяву про визнання позову.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2013 року, ОСОБА_3 посилалася на те, що ухваленим судовим рішенням порушені її права та інтереси, оскільки їй на праві спільної часткової власності належить 1/4 частина будинку АДРЕСА_1, а місцевим судом вирішено питання щодо право власності на іншу 1/4 частину вказаного будинку, яка не виділена в натурі.
Вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги та перегляд судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції має встановлювати, чи вирішувалося питання про права та обов`язки цієї особи, з урахуванням комплексної оцінки усіх доказів, наявних у справі та доданих до апеляційної скарги.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання за позивачем права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1, яка залишилися після смерті його батька ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить інша 1/4 частина вказаного будинку, яка набута нею в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_6
ОСОБА_4 (батьку позивача) та ОСОБА_6 (матері особи, яка не брала участі у справі) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 1987 року належало по 1/4 частині будинку АДРЕСА_1 .
Отже, ОСОБА_3 в порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_6 набула право власності на 1/4 частину спірного будинку, а позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання за ним права власності в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_4 на іншу 1/4 частину будинку. Тобто ОСОБА_3 не є спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом померлого ОСОБА_4, якому належала інша 1/4 частина будинку.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14 липня 2020 року у справі № 520/3488/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90383421) позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні власністю, вселення та визначення порядку користування житловим будинком залишено без розгляду у зв`язку з подачею позивачем відповідної заяви про це. Ухвала не оскаржувалася в апеляційному та касаційному порядку та набрала законної сили.
Також ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дрішлюка І. А., постановленою у справі № 2-5865/11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95549108), апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 січня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини закрито. Зазначеною ухвалою встановлено, що ОСОБА_3 належить на праві спільної часткової власності 1/4 частина будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 травня 2007 року, проте вона не є спадкоємцем померлого ОСОБА_4, якому належала інша 1/4 частина будинку. Тому судовим рішенням, яким ОСОБА_1 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, не вирішені питання щодо прав, свобод, інтересів та/або обов`язків ОСОБА_3 .