Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 201/5400/19
провадження № 61-16408св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович, Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чебикіна Сергія Віталійовича на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2020 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Куценко Т. Р., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу (далі - Дніпровський МНО) Бондаренка Р. О., Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро"), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання неправомірними і скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію обтяження та права власності, посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу від 12 січня 2011 року, укладеним з ОСОБА_4, він придбав приміщення № 40 загальною площею 232,6 кв. м, розташоване в будинку АДРЕСА_1 . 12 вересня 2018 року йому стало відомо, що 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Бондаренком Р. О. було проведено державну реєстрацію права власності на належне йому нерухоме майно за АТ "Банк Кредит Дніпро" як іпотекодержателем. Підставою для здійснення вказаної реєстрації стали видані 06 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Вербою В. М. дублікати договору іпотеки, додаткових угод №№ 1, 2 до нього. Крім того, цього ж дня, 07 вересня 2018 року, приватний нотаріус Дніпровського МНО Бондаренко Р. О. зареєстрував обтяження на нерухоме майно, індексний номер: 42895329, згідно з яким іпотекодавцем спірного приміщення є ОСОБА_3, а іпотекодержателем - АТ "Банк Кредит Дніпро". Вважає вказані рішення приватного нотаріуса неправомірними, оскільки всупереч положенням частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" він не отримував від банку жодної вимоги про усунення порушення. Також він не був стороною договору іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП, дублікат якого став підставою для реєстрації права власності за АТ "Банк Кредит Дніпро", оскільки іпотекодержателем за цим правочином виступав ОСОБА_3 . Предметом згаданого договору іпотеки є нежитлове приміщення № 36, поз. 3-7, загальною площею 144,2 кв. м у будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим придбане ним нерухоме майно має інші характеристики, а саме - це нежитлове приміщення № 40, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8", які розташовані по АДРЕСА_1 . На час реєстрації права власності за АТ "Банк Кредит Дніпро" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були зареєстровані дві іпотеки (обтяження) за іпотечними договорами, укладеними між ним як іпотекодавцем і ОСОБА_2 як іпотекодержателем (обтяження зареєстровані 11 липня 2018 року). Крім того, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2012 року у справі № 2-8014/11 за позовом АТ "Банк Кредит Дніпро" до нього, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачу було відмовлено у задоволенні вимог про встановлення факту того, що належне йому нерухоме майно (нежитлове приміщення № 40, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8", розташовані по АДРЕСА_1 ) є предметом іпотеки за договором іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП; звернено стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором іпотеки лише на нежитлове приміщення № 36, поз. 3-7, загальною площею 144,2 кв. м у будинку АДРЕСА_1 із застосуванням способу реалізації іпотечного майна шляхом проведення прилюдних торгів. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у справі 201/10517/16-ц відмовлено в задоволенні позову АТ "Банк Кредит Дніпро" до нього, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з недоведеністю доводів банку щодо придбання ним у власність саме майна, яке є предметом іпотеки за договором від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати неправомірним і скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондаренка Р. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності АТ "Банк Кредит Дніпро" на нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати неправомірним і скасувати рішення приватного нотаріуса Бондаренка Р. О. про державну реєстрацію обтяження.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано неправомірним і скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Бондаренка Р. О. про державну реєстрацію права власності АТ "Банк Кредит Дніпро" на нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1596170812101), номер запису про право власності: 27840309 від 07 вересня 2018 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42920708 від 10 вересня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що приватним нотаріусом Дніпровського МНО Бондаренком Р. О. було проведено державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за договором від 09 червня 2006 року, на підставі дублікату договору іпотеки, дійсність якого не оспорюється, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірним і скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки (обтяження), індексний номер: 42895329, від 07 вересня 2018 року задоволенню не підлягають. При цьому суд вважав обґрунтованими та доведеними позовні вимоги в частині визнання неправомірним і скасування рішення приватного нотаріуса Бондаренка Р. О. про державну реєстрацію за АТ "Банк Кредит Дніпро" права власності на нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення банком на адресу позивача письмової вимоги про усунення порушення в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", у зв`язку з чим АТ "Банк Кредит Дніпро" здійснило позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки без дотримання вимог закону.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача АТ "Банк Кредит Дніпро" задоволено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2020 року скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та відмовлено в задоволенні позову в означеній частині. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами. У справі, яка переглядається, нежитлове приміщення № 40 утворилося внаслідок реконструкції, перепланування переданого ОСОБА_3 в іпотеку банку приміщення № 36, воно не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, оскільки створене з прив`язкою до уже існуючої заставленої нерухомості (приміщення № 36) з використанням її функціональних елементів, а тому іпотекодержателем спірного нерухомого майна за договором іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП є АТ "Банк Кредит Дніпро", а ОСОБА_1 як новий власник предмета іпотеки набув статусу іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Посилання ОСОБА_1 на те, що він не отримував від банку письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки таку вимогу позивач отримав 07 квітня 2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, АТ "Банк Кредит Дніпро" здійснило позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку", у зв`язку з чим місцевий суд безпідставно визнав неправомірним і скасував рішення приватного нотаріуса Бондаренка Р. О. про державну реєстрацію за іпотекодержателем права власності на нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чебикін С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року повністю, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірним і скасування рішення про державну реєстрацію обтяження і ухвалити в указаній частині нове рішення про задоволення цих вимог.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 175/3066/18.
У січні 2021 року АТ "Банк Кредит Дніпро"подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
20 січня 2021 року справа № 201/5400/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що зметою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 18 листопада 2005 року № 181105/1-USD, між АТ "Банк Кредит Дніпро" та вказаним позичальником 09 червня 2006 року було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 181105/1-USD-ІП, предметом якого є належне іпотекодавцю нежитлове приміщення № 36 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 3-7, загальною площею 144,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом пункту 1.3 договору іпотеки № 181105/1-USD-ІП предмет іпотеки належав іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Мельником О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2302.
Заставна вартість предмета іпотеки становить 2 525 000 грн (пункт 1.5 договору іпотеки).
За пунктом 6.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється представником іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або в порядку позасудового врегулювання на підставі розділу 7 цього договору.
Згідно з розділом 7 "Позасудове врегулювання" договору іпотеки сторони дійшли згоди, що у разі порушення іпотекодавцем будь-якої з умов цього договору або основного зобов`язання іпотекодержатель має право на свій вибір задовольнити свої вимоги за рахунок іпотеки, зокрема іпотекодержатель має право отримати предмет іпотеки у свою власність в рахунок виконання основного зобов`язання, а також інших вимог передбачених в пункті 1.2 цього договору за ціною, встановленою пунктом 1.5 цього договору. У разі прийняття іпотекодержателем рішення про отримання предмета іпотеки у свою власність цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при асоціації "Левлекс" від 30 жовтня 2008 року у справі № 12-103/08 визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1, без акта введення в експлуатацію. Вирішено зареєструвати за ОСОБА_3 у Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради право власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року у справі № 2-1838/10 стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2005 року № 181105/1-USD в розмірі 3 950 392,09 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 30 листопада 2010 року та боржником не виконано.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 грудня 2010 року у справі № 2-4248/10 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу визнано мирову угоду, укладену між сторонами, за якою ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1 .
12 січня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі- продажу нерухомого майна, за яким позивач придбав нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 24 січня 2011 року № 28758758 право власності на вищевказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2011 року у справі № 2-8014/11 позовні вимоги АТ "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Встановлено факт того, що нерухоме майно - приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_1, є предметом іпотеки за договором іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП, укладеним між АТ "Банк Кредит Дніпро" та ОСОБА_3 . З метою погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про надання кредитної лінії від 18 листопада 2005 року в розмірі 3 950 392,09 грн звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 червня 2006 року - приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1 із застосуванням способу реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, визначеною у виконавчому провадженні відповідно до статті 58 Закону України "Про виконавче провадження".
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2012 року скасовано рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 липня 2011 року у справі № 2-8014/11 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-IП - нежитлове приміщення № 36 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 3-7, загальною площею 144,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 із застосуванням способу реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною 2 525 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду справи № 2-8014/11 апеляційний суд встановив, що за відомостями Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради замість нежитлового приміщення № 36 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 3-7, загальною площею 144,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстроване нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, в тому числі антресольний поверх поз. 4-9, ґанки з козирками літ. "а7", "а8". Встановлюючи факт того, що нежитлове приміщення № 40 є предметом іпотеки за договором іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-IП, суд першої інстанції не звернув уваги на умови цього договору та вимоги статті 5 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено поширення іпотеки на частину нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 вересня 2018 року № 137533574 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Бондаренком Р. О. було проведено державну реєстрацію обтяження, індексний номер: 42895329 (іпотекодавець - ОСОБА_3, іпотекодержатель - АТ "Банк Кредит Дніпро"), а також - прийнято рішення про державну реєстрацію за АТ "Банк Кредит Дніпро" права власності на нежитлове приміщення № 40 в житловому будинку літ. "А-12" на першому поверсі, поз. 1-9, загальною площею 232,6 кв. м, ґанки з козирками літ. "а7", "а8" за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава: дублікати договору іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП, додаткових угод №№ 1, 2 до нього, видані 06 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського МНО Вербою В. М.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, у справі № 201/9644/18 позов АТ "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію іпотеки та обтяження задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 1714. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 11 липня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 665. Скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Хоміч О. М. від 11 липня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексні номери: 42011522, 42012257, 42012528. Скасовано записи про державну реєстрацію іпотеки № 26997858 і № 26997222, записи про державну реєстрацію обтяження № 26997574 і № 26997105 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо приміщення АДРЕСА_2 .
У справі № 201/9644/18 суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що нежитлове приміщення № 40 було створено з прив`язкою до приміщення № 36 внаслідок його реконструкції, та на даний об`єкт нерухомого майна було зареєстровано обтяження відповідно до договору іпотеки від 09 червня 2006 року, укладеного між АТ "Банк Кредит Дніпро" та ОСОБА_3 .
Під час розгляду спорів АТ "Банк Кредит Дніпро" про звернення стягнення на предмет іпотеки судами встановлено, що ОСОБА_3 здійснив будівництво антресольного поверху і ґанків у приміщенні № 36, в результаті інвентаризації змінено номер нежитлового приміщення в цілому на № 40 із збільшенням загальної площі об`єкта зі 144,2 кв. м до 232,6 кв. м. Отже, будівництво не було новим, про що свідчить і те, що обом приміщенням присвоєно один і той самий реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно, що встановлено вищезгаданим рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2019 року.
Таким чином, нежитлове приміщення № 40 утворилося внаслідок реконструкції, перепланування приміщення № 36, воно не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, оскільки створене з прив`язкою до уже існуючої нерухомості (переданого в іпотеку банку приміщення № 36) з використанням її функціональних елементів, а тому іпотекодержателем спірного нерухомого майна згідно з договором іпотеки від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП є АТ "Банк Кредит Дніпро".
ОСОБА_1 як новий власник предмета іпотеки набув статусу іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором від 09 червня 2006 року № 181105/1-USD-ІП в тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Апеляційним судом також встановлено, що на виконання приписів частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" 24 березня 2017 року, тобто до звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки, АТ "Банк Кредит Дніпро" надіслало позивачу вимогу про усунення порушень основного зобов`язання та попередило, що в разі невиконання цієї вимоги банк як іпотекодержатель реалізує своє право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом реєстрації права власності на майно.
Вказану вимогу ОСОБА_1 отримав 07 квітня 2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 09 червня 2006 року, у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 09 червня 2006 року).
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до частин першої, третьої статті НОМЕР_3 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя (одним документом) необхідно виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" (пункти 70, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19).
Потрібно розрізняти вимоги статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо обов`язковості направлення вимоги іпотекодержателем іпотекодавцю про усунення порушення зобов`язання та обов`язок іпотекодержателя повідомити іпотекодавця про спосіб звернення стягнення, оскільки порушення першого свідчить, що іпотекодержатель не набув права на звернення стягнення в позасудовому порядку, відповідно, правочин щодо здійснення такого стягнення може бути визнано недійсним, а порушення другого - не має наслідком недійсність правочину про стягнення на предмет іпотеки, а може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю шкоди (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 761/37287/16, провадження № 61-9727св19).
Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 09 червня 2006 року, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 09 червня 2006 року, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України "Про іпотеку"в їх поєднанні вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції Закону України № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції Закону України № 800-VI іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Нова редакція статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", що викладена в підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ "Перехідні положення" Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.
Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що з прийняттям названого закону законодавець обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.
Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 705/4381/19 (провадження № 61-17883св20).
У справі, яка переглядається, позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки погоджено в розділі 7 договору іпотеки від 09 червня 2006 року, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.
Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час прийняття приватним нотаріусом оспорюваних рішень, державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, чинній на час прийняття приватним нотаріусом оспорюваних рішень), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16 зазначено, що з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, що складається з нежитлових приміщень № 5, 6, 7, зазначених в плані літ. "А", загальною площею 283,7 кв. м. В подальшому іпотекодавець незаконно, всупереч умовам іпотечного договору, без письмової згоди іпотекодержателя провів реконструкцію нежитлових приміщень № № 5, 6 та 7, що знаходяться на мансардному поверсі, у результаті незаконних дій предмет іпотеки було переобладнано у чотири житлових приміщення - квартири НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та отримано свідоцтва про право власності на квартири. Згідно з договором купівлі-продажу іпотекодавець продав квартиру № НОМЕР_1 . Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що квартира № НОМЕР_1 не була предметом іпотеки за договором іпотеки, це є інший об`єкт нерухомості, зокрема житлове приміщення загальною площею 54,8 кв. м, в той час як за договором передавалося в іпотеку нежитлове приміщення площею 283,7 кв. м, під час укладання договору купівлі-продажу квартири заборони на її відчуження не існувало. Разом з тим, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна). Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Квартира № НОМЕР_1 не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої заставленої нерухомості, з використанням її функціональних елементів, тому висновок судів про те, що спірна квартира не є іпотечним майном, а іншим об`єктом нерухомості, передчасний. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 23 Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 квітня 2018 року у справі № 910/4650/17 вказано, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про іпотеку" іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості; нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію. При цьому новоствореним об`єктом нерухомості може вважатися виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами. Таким чином, будівля виробничого корпусу № 8-б (літ. "Г") загальною площею 7 818,3 кв. м є предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки, характеристики якого змінені в результаті реконструкції першопочаткової площі одного й того самого об`єкта шляхом влаштування антресолей у складі вже існуючої заставленої нерухомості за рахунок її внутрішнього простору, та відповідно з використанням її функціональних елементів. З огляду на викладене суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку, що на будівлю виробничого корпусу № 8б (літ. "Г") загальною площею 7 818,3 кв. м, на яку зареєстровано право приватної власності за товариством з обмеженою відповідальністю, поширюється дія іпотеки на підставі Договору іпотеки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 червня 2020 року у справі № 910/5851/19 зазначено, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди обох інстанцій мотивували їх тим, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про іпотеку" у відповідній редакції, іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Оскільки реконструкція будівлі відбулася після передання цієї будівлі в іпотеку, то всі новоутворені площі цієї будівлі відповідно до вказаної норми Закону України "Про іпотеку" увійшли до предмета іпотеки. Враховуючи положення іпотечного договору, за яким предметом іпотеки є нежитлове приміщення літ. "Г", та статті 5 Закону України "Про іпотеку", шостий поверх як надбудова до нежитлового приміщення літ "Г" увійшло до складу предмета іпотеки за вказаним іпотечним договором. Отже, предметом іпотеки за іпотечним договором є торгівельно-офісний центр літ. "Г" як цілісний об`єкт нерухомості без виділення в натурі/поділу його окремих часток. Із доводів заявника, які є предметом касаційного перегляду та які викладені у заяві про усунення недоліків поданої касаційної скарги, не вбачається, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.