Постанова
Іменем України
27 липня 2021 року
м. Київ
справа № 489/3252/17
провадження № 61-9012св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", як правонаступник Акціонерного товариства "Укрсоцбанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2020 року в складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року в складі колегії суддів Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., у справі за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" як правонаступника Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 році Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 квітня 2008 року Анкціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 640/360-К360, відповідно до якого, останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 31 200, 00 доларів США зі сплатою 8,8 % річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 21 квітня 2015 року.
Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в порядку, встановленому кредитним договором. Проте відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, в зв`язку з чим станом на 20 червня 2017 року виникла заборгованість перед банком, а саме: заборгованість за кредитом - 17 643,61 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 299,17 доларів США.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути вказану заборгованість з відповідача.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2020 року залучено до участі у справі Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") як правонаступника Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" у якості позивача у справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 листопада 2017 року позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором кредиту від 22 квітня 2008 року № 640/360-К360 у розмірі 25 942, 78 доларів США а саме: заборгованість за кредитом - 17 643, 61 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 299, 17 доларів США.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судовий збір у розмірі 10 126,87 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 29 листопада 2017 року задоволено.
Скасовано рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 листопада 2017 року за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Виконавчі листи за цим рішенням - відізвано. Справу призначено до розгляду.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2020 року позовні вимоги АТ "Альфа-Банк" про стягнення заборгованості задоволені.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за договором кредиту від 22 квітня 2008 року № 640/360-К360 у розмірі 25 942,78 доларів США а саме: заборгованість за кредитом - 17 643,61 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 299,17 доларів США, та судовий збір в розмірі 10 126,87 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує. Сума боргу за кредитним договором та сума боргу за відсотками відповідають умовам кредитного договору від 22 квітня 2008 року № 640/360-К360, та відповідачем належними і допустимими доказами не спростована. Посилання відповідача про те, що позивач не врахував при визначенні заборгованості вартість транспортного засобу, спростовується матеріалами справи.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, та зазначив, що висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 25 942,78 доларів США є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи, суд ухвалив рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. Оскільки відповідачу будо відомо про розгляд справи судом першої інстанції, він приймав участь у розгляді справи особисто та через свого представника, а значить мав реальну можливість скористатися своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору, проте в жодній заяві, в тому числі і в заяві про перегляд заочного рішення чи відзиві на позов ним не було заявлено про необхідність застосування строку позовної давності, то у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності на стадії апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
11 червня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 січня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права - статті 253, 256, 258, 261, 267, 599, 1048, 1050 ЦК України, пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживача" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 13 травня 2020 року по справі № 219/1704/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.
Також заявник зазначає, що він щомісяця виконував зобов`язання за кредитним договором, потім у зв`язку зі зміною матеріального становища відповідач не міг сплачувати за кредитом, тому звернувся до банку з пропозиції віддати банку придбаний за кредитні кошти автомобіль, який знаходився у заставі банку для погашення заборгованості і закриття кредиту. Актом прийому-передачі від 06 січня 2012 автомобіль, який, відповідно до договору відновлювальної кредитної лінії № 640/360-К360/1 є предметом застави, було передано банку в особі юрисконсульта відділу примусового погашення заборгованості ПКМ (Одеса) Департаменту оперативної роботи з проблемною заборгованістю Литвиненко Л. О., яка діяла на підставі довіреності від 24 жовтня 2011 року. Юрисконсульт пояснила відповідачу, що таким чином буде повністю погашено борг за тілом кредиту та відсотками та, що банк не матиме ніяких претензій до відповідача, який, будучи юридично необізнаним, не взяв довідку про відсутність заборгованості, чим позивач і скористався. З дати передачі транспортного засобу (з 06 січня 2012 року) позивач жодного разу не звертався до відповідача з повідомленням про наявність заборгованості, а відповідач не проводив жодної оплати, оскільки вважав, що заборгованість погашена та всі зобов`язання виконані.
На думку відповідача позивачем недостовірно визначено розмір заборгованості, оскільки позивачем в позовній заяві взагалі не було зазначено факт передачі відповідачем транспортного засобу в рахунок погашення всієї заборгованості.
У той же час, вирішуючи спір по суті, на порушення приписів статей 76-78 ЦПК України, апеляційний суд не з`ясував належними та допустимими доказами, за яку суму було банком реалізовано автомобіль, який був предметом застави та який відповідач добровільно передав кредитору, та чи покриває вона суму заборгованості за кредитним договором, якщо ні, то чи зарахована сума від реалізації у суму заборгованості у повному обсязі.
Крім того, оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. До суду позивач звернувся у липні 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Суд не визнав поважними причини пропущення позовної давності позивачем при зверненні до суду.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, на яку посилається відповідач, втратила чинність 10 червня 2017 року, тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на необхідність застосування апеляційним судом положень пункту 7 частини одинадцятої цієї статті є безпідставним. Так апеляційний суд не врахував пункт 2 розділу ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування", відповідно до якого - дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом, а саме після 10 червня 2017 року.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи ізЛенінського районного суду міста Миколаєва.
Справа надійшла до Верховного суду у жовтні 2020 року.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що 22 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 640/360-К360, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 31 200,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 8,88 % річних з кінцевим терміном повернення 21 квітня 2015 року (а. с. 4-6).
Згідно пункту 3.3.7 договору позичальник зобов`язаний сплачувати кредитору проценти за використання кредиту в розмірах та в порядку, визначеному договором. Відповідно до пункту 3.3.9 договору позичальник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному кредитним договором. Згідно пункту 4.1. договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, а також порушення строків повернення кредиту, позичальник сплачує кредиторові пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення.
З вказаним договором кредиту відповідач був ознайомлений та ним договір підписаний.
Відповідно до наданого Укрсоцбанк розрахунку, станом на 20 червня 2017 року заборгованість відповідача перед банком складає 25 942, 78 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом - 17 643,61 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 299, 17 доларів США (а. с. 18-20).
Згідно вимоги про усунення порушень від 20 червня 2017 року № 853/УСБ, відповідача повідомлено про невиконання ним свого зобов`язання за договором та про наявність у нього простроченої заборгованості в розмірі 33 268,46 доларів США та встановлено строк протягом тридцяти календарних днів з дати відправлення вимоги, але не пізніше 3 днів з моменту її отримання, сплатити прострочену заборгованість. У разі невиконання цієї вимоги у встановлений строк, банк вправі достроково стягнути всю суму заборгованості, при цьому судові витрати та витрати, пов`язані із примусовим виконання судового рішення та інші, пов`язані витрати, також будуть віднесені на рахунок відповідача (а. с. 16).
Пунктом 1.3. договору кредиту визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, сторони укладають договір застави транспортного засобу, визначеного пунктом 1.2. цього договору, заставною вартістю 157 560,00 грн, який також забезпечує виконання зобов`язань позичальником за додатковим договором.
Відповідно до акту прийому-передачі від 06 січня 2012 року, позивач передав відповідачу в особі юрисконсульта відділу примусового погашення заборгованості ПКМ (Одеса) Департаменту оперативної роботи з проблемною заборгованістю Укрсоцбанк Литвиненко Л. О., яка діяла на підставі довіреності від 24 жовтня 2011 року, транспортний засіб марки Mitsubishi, модель Galant 2.4, рік випуску 2007, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, зареєстрований Миколаївським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС 22 квітня 2008, який належав відповідачу (а. с. 50).
Згідно інформації наданої Регіональним сервісним центром МВС в Миколаївській області від 26 жовтня 2018 року № 31/14-3552, встановлено, що 08 грудня 2012 року вказаний автомобіль знятий з обліку для реалізації та 17 грудня 2012 зареєстрований на нового власника під іншим номерним знаком - НОМЕР_3 (а. с. 122).
На підтвердження зарахування коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу відповідача, на погашення заборгованості за договором, Укрсоцбанк надав копію виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 від 28 квітня 2012 року № НОМЕР_4, згідно відомостей якої 28 квітня 2012 року на вказаний рахунок було зараховано 12 000,00 доларів США на погашення кредиту (а. с. 195).
Вказане відповідає довідці Укрсоцбанк, складеної станом на 20 червня 2017 року, відповідно до якої 12 000,00 доларів США розподілено шляхом зарахування 10 029,93 доларів США на погашення заборгованості по кредиту та 1 970,07 доларів США на погашення заборгованості по відсотках, що також відповідає розрахунку заборгованості доданому до позову.
Із відповіді Укрсоцбанк від 22 вересня 2019 року, наданої на виконання ухвали суду від 02 грудня 2018 року, встановлено, що копія договору купівлі-продаж транспортного засобу Mitsubishi, модель Galant 2.4, державний номер НОМЕР_2, укладеного між ОСОБА_2, як представником ОСОБА_1, та ОСОБА_3 або іншою особою, якій продано автомобіль, в архівах банку не виявлено. Як повідомлено Укрсоцбанком найймовірніше таким договором банк не володіє.
Оскільки сторони не надали суду договору купівлі-продажу транспортного засобу, суд при вирішенні спору та визначенні заборгованості по кредитному договору виходив із наявних у матеріалах справи доказів та вважав фактичною вартістю реалізованого майна 12 000,00 доларів США.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.