Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 310/9979/15
провадження № 61-11782св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (відповідач за зустрічним позовом),
відповідач - ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 вересня 2016 року у складі судді Ревуцького С. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткова І. І.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 рокутовариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за кредитними договорами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 липня 2013 року між товариством та відповідачем укладено кредитний договір № 50009541, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 254 560,80 грн, що еквівалентно 31 200,00 доларам США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля "Volkswagen Tiguan", номер кузова НОМЕР_1, 2013 року випуску.
Також ТОВ "Порше Мобіліті" надало відповідачу додатковий кредит в сумі 85 914,25 грн, що еквівалентно 10 530,00 доларам США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для сплати страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором, 09 квітня 2015 року позивачем направлено на адресу позичальника вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати суми заборгованості в розмірі 527 532,92 грн, що еквівалентно 22 450,12 доларам США, однак поштове відправлення повернулося з відміткою служби поштового зв`язку: "за закінченням терміну зберігання".
Таким чином, ТОВ "Порше Мобіліті" просило стягнути із ОСОБА_1 судові витрати та заборгованість за кредитом станом на 29 вересня 2015 року у розмірі 679 938,06 грн, з яких:
- 544 236,33 грн - заборгованість за кредитом,
- 54 189,67 грн - штраф,
- 2 493,92 грн - пеня,
- 6 327,85 грн - три проценти річних,
- 16 906,13 грн - інфляційні втрати,
- 16 200 грн - збитки,
- 33 794,96 грн - заборгованість за додатковим кредитом,
- 1 249,05 грн - пеня за додатковим кредитом,
- 374,72 грн - три проценти річних за додатковим кредитом,
- 4 136,70 грн - інфляційні втрати за додатковим кредитом.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Порше Мобіліті" про визнання недійсним кредитного договору.
В обгрунтування зустрічних позовних вимог посилалася на те, що 03 липня 2013 року між нею та товариством укладено кредитний договір № 50009541. Однак графік погашення кредиту, який є невід`ємною частиною зазначеного договору, підписано лише 04 липня 2013 року. Вказане свідчить про те, що на час укладення оспорюваного правочину сторони не досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а також - про наявність з боку ТОВ "Порше Мобіліті" нечесної підприємницької діяльності. Крім того, через залежність загальної вартості кредиту та розміру щомісячних платежів від курсу іноземної валюти вона не мала можливості дізнатися про орієнтовну сукупну вартість кредиту, у зв`язку з чим умови кредитного договору є неконкретними та несправедливими відносно неї, як споживача фінансових послуг.
Таким чином, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 03 липня 2013 року № 50009541.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 вересня 2016 року позовні вимоги за позовом ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" в рахунок заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2013 року № 50009541 659 975,35 грн, що складається із: загальної суми заборгованості за кредитом - 544 236,33 грн, штрафу - 54 189,67 грн, пені - 2 493,92 грн, 3 % річних - 6 327,85 грн, інфляційних втрат - 13 172,15 грн, основної суми додаткового кредиту - 33 794,96 грн, пені за додатковим кредитом - 1 249,05 грн, 3 % річних за додатковим кредитом - 374,72 грн, інфляційних втрат - 4 136,70 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні первісного позову в іншій частині відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, сторони погодили істотні умови кредитного договору щодо суми кредиту, строку його повернення та розміру процентів, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту, пенею, штрафами та трьома процентами річних є обґрунтованими. Суд частково задовольнив позов у частині стягнення інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України в частині сум, які кредитором не було перераховано в еквіваленті до іноземної валюти. Відмовляючи у задоволенні позову товариства в частині стягнення збитків у розмірі 16 200,00 грн, суд виходив з того, що вказана сума складається з витрат, пов`язаних із зверненням стягнення на предмет застави, що не є предметом спору в цій справі, та витрат, понесених на правову допомогу, що фактично є судовими витратами, а не збитками в розумінні статті 22 ЦК України.
Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.
Останньою постановою Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 вересня 2016 року в частині вирішення первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2013 року № 50009541 у розмірі 587 116,31 грн з яких: 525 567,67 грн - заборгованість за кредитом, 2 493,92 грн - пеня, 6 327,85 грн - 3 % річних, 13 172,15 грн - інфляційні втрати, 33 794,95 грн - заборгованість за додатковим кредитом, 1 249,05 грн - пеня за додатковим кредитом, 374,72 грн - 3 % річних за додатковим кредитом, 4 136,00 грн - інфляційні втрати за додатковим кредитом. У задоволенні решти позовних вимог ТОВ "Порше Мобіліті" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише в частині вирішення позову ТОВ "Порше Мобіліті".
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості убачається, що станом на момент подання позовної заяви (29 вересня 2015 року) сума кредиту за договором, за виключенням заборгованості протягом січня, лютого, березня 2015 року, становить еквівалент 22 450,12 доларів США, що складає 484 900,14 грн. Заборгованість за непогашеними платежами становить 40 667,53 грн. Таким чином, основний борг ОСОБА_1 станом на 29 вересня 2015 складає 525 567,67 грн, який нею не спростовано.
Задовольняючи позов товариства в частині стягнення пені, апеляційний суд керуючись пунктом 8.1 кредитного договору, виходив з того, що розрахунок пені відповідачем не спростовано. Стягуючи інфляційні втрати, апеляційний суд виходив з того, що заборгованість, яка нарахована у гривні не була вчасно сплачена, а отже кошти знецінилася внаслідок інфляційних процесів.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/19942/15-ц про те, що визначивши суму заборгованості у виконавчому написі в національній валюті кредитор не має права змінювати її в подальшому.
Уазує на те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у національній грошовій одиниці, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), і Верховний Суд у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 370/2093/16-ц, однак суди не взяли до уваги таку правову позицію.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на відсутність розрахунку заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позову, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 514/259/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 136/1187/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 761/22099/16-ц.
Посилається на безпідставність нарахування судами інфляційних втрат на суму заборгованості, що визначена в еквіваленті до іноземної валюти, про що викладено висновок Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6431/16.
Також вказує на безпідставність стягнення інфляційних втрат, у випадку якщо зобов`язання з дострокового погашення кредиту визначене в іноземній валюті (висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 426/1201/16, від 26 червня 2019 року у справі № 756/6767/17 та ін.).
Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року справу № 310/9979/15 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 03 липня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50009541, який складається з цього договору, загальних умов кредитування та графіку погашення кредиту, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 254 560,80 грн, що еквівалентно 31 200 доларам США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля "Volkswagen Tiguan", номер кузова НОМЕР_1, 2013 року випуску. Кредитний договір та загальні умови кредитування були підписані сторонами 03 липня 2016 року, а графік погашення кредиту - 04 липня 2016 року.
Також ТОВ "Порше Мобіліті" надало відповідачу додатковий кредит в сумі 85 914,25 грн, що еквівалентно 10 530,00 доларам США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для сплати страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору.
Згідно із пунктом 1.4.1 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, надання кредиту здійснюється починаючи з дати укладення цього договору. Датою надання кредиту є дата списання коштів у розмірі суми кредиту з рахунку компанії відповідно до умов кредитного договору, за якими кредит надається на придбання автомобіля шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ "Порше Інтер Авто Україна".
Після погодження сторонами всіх істотних умов, у тому числі, після погодження та підписання графіка погашення кредиту, товариство перерахувало на рахунок ТОВ "Порше Інтер Авто Україна" грошові кошти за транспортний засіб, що підтверджується платіжним дорученням від 15 липня 2013 року № 50003639.
Підписавши загальні умови кредитування, позичальник підтвердила, що ТОВ "Порше Мобіліті" належним чином ознайомило її з інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів", та правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією. Сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору.
Пунктом 1.3.1 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, передбачено, що розмір платежів, які підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту згідно з виставленими компанією рахунками у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у кредитному договорі, до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту; при цьому, для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка з урахуванням передбачених нижче особливостей.
Згідно із пунктом 8.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, за кожен випадок порушення позичальником умов статей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.2 позичальник сплачує компанії штраф в українських гривнях у розмірі еквіваленту 15 Євро або 20 доларів США відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або додаткового кредиту у кредитному договорі за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі на момент направлення компанією першої вимоги щодо сплати, та відповідно у розмірі еквіваленту 20 Євро або 25 доларів США в українських гривнях за направлення другої вимоги щодо сплати за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі на момент направлення компанією такої вимоги, та у розмірі еквіваленту 25 Євро або 30 доларів США в українських гривнях за направлення третьої вимоги щодо сплати за обмінним курсом банку, зазначеного у кредитному договорі на момент направлення компанією такої вимоги (якщо компанія вирішить надіслати таку третю вимогу).
З матеріалів справи вбачається, що починаючи з січня 2015 року, ОСОБА_1 перестала виконувати свої зобов`язання за договором, не сплативши кредитні платежі за січень, лютий, березень 2015 року.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, 09 квітня 2015 року їй направлено вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати суми заборгованості у розмірі 527 532,92 грн, що еквівалентно 22 450,12 доларам США, однак поштове відправлення повернулося з відміткою служби поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".
Згідно з пунктом 3.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується компанією і вказується у повідомленні компанії), протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб) та протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб). Якщо з будь-яких причин повідомлення не було отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.
Відповідно до пункту 8.1 договору, у разі порушення терміну оплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту, відповідно до графіка погашення кредиту, позичальник сплачує компанї пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та/або додатковим кредитом.
За наданим позивачем розрахунком станом на 29 вересня 2015 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 679 938,06 грн, з яких: 544 236,33 грн - заборгованість за кредитом, 54 189,67 грн - за штрафом, 2 493,92 грн - за пенею, 6 327,85 грн - три проценти річних, 16 906,13 грн -інфляційні втрати, 16 200 грн - збитки, 33 794,96 грн - заборгованість за додатковим кредитом, 1 249,05 грн - пеня за додатковим кредитом, 374,72 грн -три проценти річних за додатковим кредитом, 4 136,70 грн - інфляційні витрати за додатковим кредитом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, що переглядається спір між сторонами виник з приводу звернення стягнення заборгованості за кредитним договором та збитків.
Судові рішення переглядаються у касаційному порядку у частині позову товариства.
Щодо стягнення тіла кредиту
Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Грошове зобов`язання має бути виконано у гривнях, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша та друга статті 533 ЦК України).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що національна валюта України є єдиним законним платіжним засобом на території України, проте вони не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань у національній валюті України з посиланням на еквівалент суми зобов`язання в іноземній валюті.
З матеріалів справи вбачається, що починаючи з січня 2015 року, ОСОБА_1 перестала виконувати свої зобов`язання за договором, не сплативши кредитні платежі за січень, лютий, березень 2015 року.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Порше Мобіліті" посилалося на те, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, 09 квітня 2015 року їй направлено вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати суми заборгованості у розмірі 527 532,92 грн, що еквівалентно 22 450,12 доларам США, однак поштове відправлення повернулося з відміткою служби поштового зв`язку: "за закінченням терміну зберігання".
У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок про те, що "частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором"; "…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту"; "…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами".
Виходячи з пункту 3.3 загальних умов кредитування, та факту надіслання кредитором досудової вимоги позичальнику (яка повернулася без вручення) товариство виконало умови частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Факт неотримання боржником вимоги про дострокове виконання зобов`язання не впливає на обчислення нового строку виконання основного зобов`язання, оскільки саме по собі направлення вимоги, в якій вказано порядок і строк виконання зобов`язання, що свідчить про те, що банк реалізував своє право вимоги на дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів і пені, та в односторонньому порядку змінив умови договору. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі №755/22611/14-ц (провадження № 61-10697св20).
Таким чином, у справі, що переглядається, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, надіславши 09 квітня 2015 року боржнику вимогу про дострокове погашення заборгованості.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до рахунку від 14 січня 2015 року № 00238108 несплата щомісячного платежу: за січень 2015 року становить 10 779,58 грн, за лютий 2015 року (відповідно до рахунку № 00241280 від 02 лютого 2015 року) - 13 357,05 грн, за березень 2015 року (відповідно до рахунку від 06 березня 2015 року № 00247654) - 16 531,00 грн. Отже, станом на 29 вересня 2015 року (дата звернення товариства до суду з позовом) заборгованість відповідача перед позивачем за несплаченими платежами становить на загальну суму 40 667,53 грн.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2019 року вбачається, що станом на момент подання позовної заяви (29 вересня 2015 року) сума кредиту за договором, за виключенням заборгованості протягом січня, лютого, березня 2015 року становить еквівалент 22 450,12 доларів США, що відповідно до обмінного курсу валют (21,599 грн до долара США за курсом "Креді Агріколь Банк" чинного станом на 28 вересня 2015 року) складає 484 900,14 грн.
Таким чином, сума основного боргу ОСОБА_1 за договором кредиту станом на 29 вересня 2015 року (подання позовної заяви) складає 525 567,67 грн (40 667,53+ 484 900,14).
На спростування зазначеної суми заборгованості відповідачем не надано доказів.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/19942/15-ц про те, що визначивши суму заборгованості у виконавчому написі в національній валюті кредитор не має права змінювати її в подальшому.
Слід зазначити, що у вказаній справі та у справі, що переглядається встановлено різні фактичні обставини справи, тому суд не може прийняти указані доводи заявника. Так, у справі на яку посилається заявник, заборгованість погашалася боржником.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на відсутність розрахунку заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позову, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 514/259/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 136/1187/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 761/22099/16-ц.
З матеріалів справи убачається, що апеляційним судом під час повторного перегляду справи в апеляційному порядку надано оцінку розрахунку заборгованості, який позивач надав на виконання ухвали цього ж суду. Тому суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність розрахунку заборгованості за кредитним договором.