Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 615/1296/19
провадження № 61-7194св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Дружба",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Журков Віталій Іванович, на рішення Валківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року в складі судді
Товстолужського О. В. та постанову Харківського апеляційного суду
від 18 березня 2020 року в складі колегії суддів: Овсяннікової А. І.,
Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Дружба" (далі -
СВК "Дружба") про розірвання договору оренди землі.
Позовна заява мотивована тим, що 05 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та СВК "Дружба" укладено договір оренди строком на 15 років, предметом якого є земельна ділянка площею 3,84 га, яка розташована на території Благодатненської сільської ради Валківського району Харківської області. Умовами договору оренди передбачено, що орендна плата складає
647,23 грн на рік та вноситься щомісячно з дня реєстрації рівними частинами.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивач у порядку спадкування 26 лютого 2016 року набув право власності на спірну земельну ділянку.
ОСОБА_1 і СВК "Дружба" 16 березня 2016 року уклали угоду про внесення змін до договору оренди землі, відповідно до якої збільшено розмір орендної плати до 3 592,81 грн на рік та зазначено, що вона вноситься орендарем у грошовій формі (3 592,81 грн) або в натуральній формі (зерно, соняшник по біржових цінах на момент нарахування), або у відробітковій формі (обробітку земельної ділянки, виписки транспорту та надання інших послуг орендодавцю).
Умови договору оренди про те, що орендна плата повинна вноситись щомісячно з дня реєстрації рівними частинами (пункт 11), залишилися незмінними.
Однак, відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за договором оренди, протягом 2016-2018 років вчасно не вносив плату
за користування земельною ділянкою, чим систематично порушував взяті на себе зобов`язання. Вважає, що порушення строків виплати орендної плати за користування земельною ділянкою є підставою для розірвання договору оренди.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі від 05 жовтня 2005 року № 74, укладений між ОСОБА_1 та
СВК "Дружба", щодо земельної ділянки площею 3,84 га (кадастровий номер 6321281000:03:000:0608), яка розташована на території Благодатненської сільської ради Валківського району Харківської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Судові витрати віднесено за рахунок позивача.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після оформлення спадщини у 2016 році ОСОБА_1 виплачена орендна плата відповідно до умов договору оренди у повному обсязі за минулі роки (за 2013-2015 роки), а також наперед, на що він погодився та не заперечував проти таких дій відповідача до звернення до суду з цим позовом, тому відсутні підстави для розірвання спірного договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 березня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що розмір коштів, фактично отриманих позивачем від
СВК "Дружба", не є меншим ніж сума, яку він мав би отримати у разі виплати оренди щомісячно. Позивач не подав до суду доказів та не зазначив, у чому полягає порушення його прав та яка суттєва шкода його інтересів спричинена внаслідок дій СВК "Дружба". Такий спосіб виплати орендної плати, як раз на рік впродовж 2016-2017 років, ОСОБА_1 не оскаржувався, заяв
з вимогами про щомісячну сплату орендних платежів матеріали справи не містять. 17 жовтня 2017 року сторони підписали додаткову угоду, якою визначено, що орендна плата у грошовій формі виплачується орендарем один раз на рік після збору врожаю з 01 жовтня, але не пізніше 31 грудня. Отже, шляхом здійснення конклюдентних дій ОСОБА_1 прийняв таке виконання умов договору оренди шляхом виплати орендної плати раз на рік та в подальшому погодив такі дії шляхом підписання додаткової угоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Журков В. І., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 616/871/15-ц (провадження № 61-13941св18),
від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження
№ 61-12745сво18), від 04 грудня 2019 року у справі № 183/1749/17 (провадження № 61-2475св19), від 06 березня 2019 року у справі
№ 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували умови пункту 11 договору оренди, який залишився незмінним після укладення додаткових угод та який передбачав щомісячну сплату орендної плати. Відповідач протягом 2016-2018 років неодноразово порушував виплату орендної плати, сплачуючи її з порушенням терміну, передбаченого пунктом 11 спірного договору. Будь-яких належних та допустимих доказів щомісячного нарахування орендної плати відповідачем не надано.
Так, з червня 2016 року відповідач в односторонньому порядку прийняв рішення про зміну істотної умови договору оренди землі щодо щомісячної виплати орендної плати та почав порушувати пункт 11 договору оренди землі, виплачуючи орендну плату лише один раз на рік. Сплата відповідачем заборгованості з орендної плати (сплата орендної плати з порушенням термінів, погоджених сторонами договору оренди) не може вважатися належним виконанням орендарем умов спірного правочину.
При цьому представник відповідача не спростовував доводи позивача щодо несплати орендної плати щомісячно, а фактично визнав ці обставини, зазначивши, що орендна плата виплачувалася лише чотири рази на три роки. Також відповідач у відзиві на позовну заяву визнав, що видатковим касовим ордером від 12 липня 2016 року сплатив заборгованість за 2013-2015 роки. Представник відповідача неодноразово повідомляв суд, що СВК "Дружба" прийняв рішення виплачувати орендну плату один раз на рік.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
18 травня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 та СВК "Дружба" 05 жовтня 2005 року уклали договір оренди землі № 74, відповідно до умов якого відповідачу надано в оренду земельну ділянку площею 3,84 га (кадастровий номер 6321281000:03:000:0608), яка розташована на території Благодатненської сільської ради Валківського району Харківської області.
Договір оренди зареєстрований у Валківському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 червня 2006 року за № 040668800255.
Згідно з пунктом 8 договору оренди цей договір укладено на 15 років.
Пунктом 9 договору оренди землі від 05 жовтня 2005 року передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 647,23 грн на рік або у натуральній формі: зерно, соняшник, цукор по біржових цінах на момент нарахування в співвідношенні по вартості: зерно 83 %, соняшник
10 %, цукор 7 %, або у відробітковій формі: обробіток огороду, виписка транспорту та інші послуги.
Пунктом 11 договору оренди встановлено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами.
У пункті 31 договору оренди визначено обов`язки орендодавця, до яких віднесено і обов`язок своєчасно сплачувати орендну плату.
Згідно з пунктом 38 договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду за вимогою однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем спірної ділянки є ОСОБА_1, який 06 лютого 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НАТ № 562047. Право власності позивача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
26 лютого 2016 року за № 13463052.
ОСОБА_1 і СВК "Дружба" 16 березня 2016 року уклали угоду № 7 про внесення змін до договору оренди землі від 05 жовтня 2005 року, якою внесено зміни до пункту 9 договору оренди та викладено його у новій редакції, із зазначенням, що орендна плата вноситься орендарем у таких формах: грошовій у розмірі 3 592,81 грн на рік або в натуральній: зерно, соняшник по біржових цінах на момент нарахування, або у відробітковій: обробітку земельної ділянки, виписки транспорту та надання інших послуг орендодавцю.
Пункт 11 договору оренди після укладення угоди від 16 березня 2016 року, яким передбачено щомісячну оплату орендної плати, не змінився.
ОСОБА_1 та СВК "Дружба" 17 жовтня 2017 року уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 05 жовтня 2005 року № 74, якою пункт 5 цього договору викладено у новій редакції, зокрема вказано, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2017 року становить 140 783 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 14 221,12 грн на рік, що становить не менше 10 % нормативної грошової оцінки; або в натуральній формі: зерно, соняшник по біржових цінах на момент нарахування; або у відробітковій формі: обробіток земельної ділянки, виписка транспорту та наданням інших послуг орендодавцю. Вказано, що орендна плата у грошовій формі виплачується орендарем один раз на рік після збору врожаю з 01 жовтня, але не пізніше 31 грудня.
У додатковій угоді від 17 жовтня 2017 року відсутні посилання на зміну або виключення пункту 11 договору оренди, яким передбачено щомісячну сплату оренди.
Суди також встановили, що СВК "Дружба" сплатило ОСОБА_1 у липні 2016 року - 9 602,81 грн, у жовтні 2016 року - 8 050 грн, у травні 2017 року - 3 434,49 грн, у листопаді 2017 року - 8 013,51 грн, у 2018 році - 11 448 грн,
а всього - 40 548,81 грн. Сплачені у липні 2016 року 9 602,81 грн є орендною платою за 2013-2015 роки.
Також апеляційний суд встановив, що з 2016 року загальний розмір
платежів, що мав би отримати ОСОБА_1, становить: за січень-березень 2016 року - 161,81 грн, за червень-грудень 2016 року - 1 796,41 грн та
за січень-жовтень 2017 року - 2 994 грн, за листопад-грудень 2017 року - 2 379,18 грн, за 2018 рік - 14 221,12 грн, а всього - 22 450,72 грн.
Розмір коштів, фактично отриманих позивачем наперед від СВК "Дружба",
є більшим ніж сума, яку він мав би отримати у разі виплати оренди щомісячно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства
є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих
у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення
(у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину)
є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш у правовідносинах між собою), звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 березня
2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що відповідач порушив умови договору оренди щодо своєчасної сплати щомісячних платежів по орендній платі, що є підставою для розірвання вказаного договору.
Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, СВК "Дружба" вказував, що він належним чином виконував свої зобов`язання щодо сплати орендної плати, зокрема виплачував орендну плату у більшому розмірі, ніж це передбачено договором оренди, та сплачував кошти наперед, на що погоджувався позивач, жодних заперечень з його сторони не було.
Оскільки сторін спірного правочину влаштовувала виплата орендної плати один раз на рік, то вони 17 жовтня 2017 року уклали додаткову угоду до договору оренди, в якій зазначено, що орендна плата в грошовій формі виплачується орендарем один раз на рік після збору врожаю з 01 жовтня, але не пізніше 31 грудня. Отже виплата орендної плати один раз на рік не порушує умови договору оренди. Позивач жодного разу не вимагав виплату орендної плати щомісячними платежами, кошти він отримував наперед і це його влаштовувало.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з відсутності у матеріалах справи доказів, які підтверджують систематичну несплату ОСОБА_1 орендної плати за минулі роки відповідно до умов договору та наявності будь-якої заборгованості за договором оренди, тому підстав для розірвання договору оренди не вбачається.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вказаними висновками судів, враховуючи наступне.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша
статті 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі
№ 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України
(далі - ЗК України), ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди
землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,
а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частинами першою-третьою статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі"
на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки,
а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Отже, підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата (два та більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно
зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року
у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
Позивач мотивував позовні вимоги тим, що відповідач протягом
2016-2018 років не сплачував орендну плату, тобто допускав несплату орендної плати, передбаченої договорами.
Натомість, апеляційним судом встановлено, що розмір коштів, фактично отриманих позивачем наперед від СВК "Дружба", є більшим ніж сума, яку він мав би отримати у разі виплати оренди щомісячно.
Так, СВК "Дружба" сплатив ОСОБА_1 у липні 2016 року - 9 602,81 грн,
у жовтні 2016 року - 8 050 грн, у травні 2017 року - 3 434,49 грн, у листопаді 2017 року - 8 013,51 грн, у 2018 році - 11 448 грн, а всього - 40 548,81 грн. Сплачені у липні 2016 року 9 602,81 грн є орендною платою
за 2013-2015 роки, тобто за період між смертю попереднього орендаря та прийняттям спадщини позивачем.
З 2016 року загальний розмір платежів, які мав би отримати ОСОБА_1, становить: за січень-березень 2016 року - 161,81 грн, за червень-грудень 2016 року - 1 796,41 грн та за січень-жовтень 2017 року - 2 994 грн, за листопад-грудень 2017 року - 2 379,18 грн, за 2018 рік - 14 221,12 грн,
а всього - 22 450,72 грн.
Відповідач не порушив умови договору оренди та не допускав прострочення сплати орендної плати за відповідний період, оскільки кошти були сплачені наперед, до обумовленої сторонами дати.
Тобто, належне виконання відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати за спірний період (2016-2018 роки) підтверджено в суді належними і допустимими доказами.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції
у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
Оскільки систематична несплата орендної плати, що є підставою вважати порушення орендарем виконання умов договору оренди землі, передбачає два та більше випадки, що не доведено належними та допустимими доказами, то суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на те, що відповідач сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою наперед та у більшому розмірі, ніж це обумовлено сторонами.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 травня
2021 року у справі № 195/1784/17 (провадження № 61-4349св19).
Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці,
є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку,
а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами,
а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
З урахуванням викладеного, звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди у зв`язку із систематичною несплатою за умови, як встановлено судами попередніх інстанцій, що така орендна плата була виплачена орендарем у повному розмірі наперед, заборгованість з орендної плати відсутня, не узгоджується із засадами розумності, добросовісності та справедливості, визначеними статтею 3 ЦК України.
Також не може свідчити про добросовісність поведінки позивача вимога останнього про розірвання договору оренди з підстав несплати щомісячних платежів за умови укладення між сторонами додаткової угоди від 17 жовтня 2017 року, якою передбачено виплату оренди один раз на рік після збору врожаю з 01 жовтня, але не пізніше 31 грудня, тобто позивач погодився на сплату орендної плати один раз на рік, проте вимагав розірвати договір оренди внаслідок несплати щомісячних платежів.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не врахували умови пункту 11 договору оренди, який залишився незмінним після укладення додаткових угод та який передбачав щомісячну сплату орендної плати, а відповідач протягом 2016-2018 років неодноразово порушував виплату орендної плати, оскільки суди встановили, що
СВК "Дружба" не порушив умови договору оренди та не допускав прострочення сплати орендної плати за відповідний період, оскільки кошти були сплачені наперед, до обумовленої сторонами дати.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Безпідставним є посилання представника ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 615/1499/17 (провадження № 61-38412св18), оскільки в указаній справі встановлено, що орендну плату за користування земельними ділянками у 2015 році позивачі отримали у серпні 2015 року, а за 2016 рік - у жовтні 2016 року, хоча умовами договорів передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами. Разом з тим, у цій справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що відповідач не порушив умови договору оренди та не допускав прострочення сплати орендної плати за відповідний період, оскільки кошти були сплачені наперед - до обумовленої сторонами дати.
Отже, фактичні обставини у справі № 615/1499/17 та у справі, яка
є предметом касаційного перегляду, не є аналогічними.
Також помилковим є посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 616/871/15-ц (провадження
№ 61-13941св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), від 04 грудня 2019 року у справі
№ 183/1749/17 (провадження № 61-2475св19), від 06 березня 2019 року
у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18), враховуючи наступне.
Так, під час розгляду справи № 616/871/15-ц встановлено, що відповідач
не платив у визначеному договором оренди порядку та розмірах орендну плату позивачу за 2010-2015 роки. У відповідача утворилася заборгованість за вказаний період.
У справі № 709/1089/17 встановлено, що орендарем допущено одноразове порушення обов`язку по сплаті орендної плати стосовно її строків, тому відсутнє систематичне порушення такого обов`язку, що, у свою чергу,
давало б підстави для розірвання договору оренди землі.
За результатом розгляду справи № 183/1749/17 встановлено, що відповідач не виплачував позивачу орендну плату за 2015-2016 роки. Відповідач
не надав доказів про вчинення дій, спрямованих на виконання грошового зобов`язання за договором оренди землі шляхом внесення їх кредитору за місцем його проживання, а також дій щодо виконання зобов`язання шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса, тому його доводи про відсутність обов`язку щодо сплати орендної плати, за спірний період, є безпідставними.
Під час розгляду справи № 183/262/17 встановлено, що орендарем здійснювалася орендна плата лише у грошовій формі та з простроченням такої виплати, а орендна плата у частині оранки та (або) культивації присадибної ділянки позивача й поставки 1 тони соломи до садиби не здійснювалася.
Отже, фактичні обставини у справах № 616/871/15-ц, № 709/1089/17,
№ 183/1749/17, № 183/262/17 та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не є аналогічними.
Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування норм права не врахував апеляційний суд у цій справі.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди
з висновками судів стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.